Концепція Л.С.Виготського: теорія вищих психічних функцій

   Автором новаторської концепції, яка зробила вплив на розвиток світової психологічної думки, був Л.С. Виготський (1896-1934). Не обмежившись загальними формулами філософії марксиста, він зробив спробу почерпнути в ній положення, які б дали змогу психології вийти на нові горизонти в її власному проблемному полі.
   Марксизм стверджував, що людина - це природна істота, але природа її - соціальна. Ця теза вимагала зрозуміти тілесні, земні основи людського буття як продукт суспільно-історичного розвитку.
   Розрив між природним і культурним призвів у вченнях про людину до концепції двох психологій, кожна з яких має свій предмет і оперує власними методами.
   Для природничо-наукової психології свідомість та її функції мають той самий порядок речей, що й тілесні дії організму. Тому вони були відкриті для об´єктивного дослідження і причинного (детерміністського) пояснення.
   Для іншого типу психології предметом є духовне життя людини у вигляді особливих переживань, які виникають у неї завдяки причетності до цінностей культури, а методом - розуміння, тлумачення цих переживань.
   Всі помисли Виготського були скеровані на те, щоб заперечити версію про «дві психології», яка століттями розщеплювала людину, робила її причетною до різних світів. Спершу він спирався на поняття реакції. Учений вважав головною для людини особливу реакцію - мовну, яка, звісно, є тілесною дією, однак, на відміну від інших тілесних дій, додає свідомості особистості декілька нових вимірів. По-перше, припускає процес спілкування, а отже, вона від початку соціальна. По-друге, у неї завжди наявний психічний аспект, який традиційно називають значенням або значенням слова. По-третє, слово як елемент культури має незалежне від суб´єкта буття. За кожним словом б´ється океан історії народу. Так у єдиному понятті мовної реакції поєдналися тілесне, соціальне (комунікативне), смислове та історико-культурне.
   У системі цих чотирьох координат (організм, спілкування, значення, культура) Виготський прагнув пояснити будь-який феномен психічного життя людини. Інтегратизм, характерний для стилю його мислення, визначив своєрідність його шляху, коли, залишивши поняття мовної реакції, він почав вивчати психічні функції.
   Принципове нововведення зразу ж відмежувало теоретичний пошук ученого від традиційної функціональної психології. Суть нововведення у тому, що в структуру функції (уваги, пам´яті, мислення тощо) було введено особливі регулятори, а саме - знаки, які створює культура.
   Знак (слово) - це «психологічне знаряддя», за допомогою якого формується свідомість.
   Це поняття було своєрідною метафорою, воно привносило у психологію пояснення специфіки людського спілкування зі світом, що перегукувалося з Марксом. Специфіка була в тому, що спілкування опосередковане знаряддями праці. Ці знаряддя змінюють зовнішню природу, і тому - саму людину.
   Мовний знак, за Виготським, це також своєрідне знаряддя, але особливе. Воно спрямоване не на зовнішній світ, а на внутрішній світ людини. Воно змінює її. Адже перш ніж людина починає оперувати словами, у неї вже є дослівний психічний зміст. Цьому «матеріалу», отриманому від більш ранніх рівнів психічного розвитку (елементарних функцій), психологічне знаряддя додає якісно нову будову. І тоді виникають вищі психічні функції, а тоді починають діяти закони культурного розвитку свідомості - якісно іншої, ніж «натуральний» природний розвиток психіки (що спостерігаємо, наприклад, у тварин).
   Поняття функції, сформоване функціональним напрямом, радикально змінювалося. Адже цей напрям, засвоївши біологічний стиль мислення, трактував функцію свідомості за типом функцій організму. Виготський зробив вирішальний крок зі світу біології у світ культури. Наслідуючи цю стратегію, він розпочав експериментальну роботу з вивчення змін, які здійснює знак у традиційних психологічних об´єктах: уваги, пам´яті, мисленні. Досліди, які проводили на дітях, і нормальних, і аномальних, спонукали по-новому інтерпретувати проблему розвитку психіки.
   Новизна поглядів Виготського - не тільки в ідеї про те, що вища функція формується за допомогою психологічного знаряддя. Не без впливу гештальтизму вчений вводить поняття психологічної системи. Її компонентами є взаємопов´язані функції. Розвивається не окремо взята функція (пам´ять або мислення), а цілісна система функцій. При цьому в різні вікові періоди співвідношення функцій змінюється (наприклад, у дошкільника провідною функцією серед інших є пам´ять, а у школяра - мислення).
   Вищі функції розвиваються у спілкуванні. Врахувавши уроки Жане, Виготський трактує процес розвитку свідомості як інтеріоризацію. Будь-яка функція виникає спершу між людьми, а потім стає «приватною власністю» дитини. У зв´язку з цим Виготський дискутував з Піаже з приводу так званої егоцентричної мови.
   Виготський експериментально довів, що ця мова, усупереч думці Піаже, не є суто відірваними від реальності потягами і фантазіями дитини. Вона виконує роль не акомпаніатора, а організатора реальної практичної дії. Роздумуючи над самою собою, дитина планує її. Ці «думки вголос» надалі інтеріоризуються і стають внутрішньою мовою, пов´язаною з мисленням у поняттях.
   «Мислення і мова» (1934) - назва головної, підсумкової книги Виготського. У ній він, спираючись на широкий експериментальний матеріал, простежив розвиток понять у дітей. Тепер на перший план вийшло значення слова. Історія мови засвідчує, як змінюється значення слова від епохи до епохи. Виготський відкрив розвиток значень слів в онтогенезі, зміну їхньої структури під час переходу від однієї стадії розумового розвитку дитини до іншої.
   Коли дорослі спілкуються з дітьми, вони можуть не підозрювати, що слова, які вони вживають, мають для них абсолютно інше значення, ніж для дитини, оскільки дитяча думка перебуває на іншій стадії розвитку і тому будує зміст слів за особливими психологічними законами.
   Важливість відкриття цих законів для навчання і розвитку маленького мислителя очевидна. У зв´язку з цим Виготський обґрунтував ідею, згідно з якою «тільки те навчання є добрим, яке передує розвитку».
   Виготський увів поняття «зони найближчого розвитку». Під нею мав на увазі розбіжність між рівнем завдань, які дитина може розв´язати самостійно, і під керівництвом дорослого. Навчання, створюючи цю «зону», стимулює розвиток.
   У цьому процесі внутрішньо поєднані не лише думка і слово, а також думка і рушійний мотив (за термінологією Виготського - афект). Їхнім інтегралом є переживання, як особлива цілісність, яку Виготський наприкінці свого творчого шляху назвав найважливішою «одиницею» розвитку особистості.
   Він трактував цей розвиток як драму, в якій є декілька «актів», - вікових періодів.
   Творчість Виготського істотно розширила наочну сферу психології, яка постала як система психічних функцій, що має особливу історію. Вищий, властивий людині рівень розвитку цієї системи (для якого характерні свідомість, смислова організація, довільність) виникає в процесі входження особистості у світ культури.

   Література
   1. Бессознательное. Природа, функции, методы исследования. У 3-х т. - Т.1.-Тбилиси, 1978.
   2. Ждан А.Н. История психологии от античности до наших дней. - Москва, 1990.
   3. Исторический путь психологии: прошлое, настоящее, будущее. - Москва, 1992.
   4. Левчук Л. Т. Психоаналіз: історія, теорія, мистецька практика: Навч. посіб. - К.: Либідь, 2002.
   5. Максименко С.Д. Розвиток психіки в онтогенезі. У 2-х т. - К.: Форум, 2002.
   6. Нариси з історії вітчизняної психології (XVII - XVIII ст. / За ред. Г.С. Костюка. - Київ, 1952.
   7. Нариси з історії вітчизняної психології кінця XIX і початку XX ст. / За ред. Г.С. Костюка. - Київ, 1955.
   8. Обухова Л.Ф. Концепция Жана Пиаже: за и против. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981
   9. Основи психології / За заг. ред. О.В. Киричука, В.А. Роменця. - К.: Либідь, 1996.
   10. Петровский А.В. История советской психологии. Формирование основ психологической науки. - М., 1964.
   11. Психология XXI века: Учеб. для вузов / Под ред. В.Н. Дружинина. - М.: ПЕР СЭ, 2003.
   12. Психологія / Під ред. Г.С. Костюка. - К.: Рад. школа, 1968.
   13. Роменець В.А., Маноха І.П. Історія психології: Навч. посіб. / Вст. ст. В.О. Татенка, Т.М. Татенко. - К.: Либідь, 1998.
   14. Тайны сознания и бессознательного: Хрестоматия / Сост. К.В. Сельченок. - Мн.: Харвест, 1988.
   15. Фройд З. Психология бессознательного. - М.: Прогрес, 1990.
   16. Фромм Э. Душа человека. - М.: Республика, 1992.
   17. Ярошевский М.Г. История психологии / 3-е изд. - М., 1985.
   18. Ярошевский М.Г. Психологи в XX столетии. Теоретические проблемы развития психологической науки / 2-е изд. - М., 1974.