Підручники онлайн
Головна arrow Банківське право arrow Банківське право (Костюченко О.А.) arrow § 2. Спеціальні принципи і джерела банківського права
Партнери

Авторські реферати,
дипломні та курсові роботи

Предмети
Аграрне право
Адміністративне право
Банківське право
Господарське право
Екологічне право
Екологія
Етика та Естетика
Житлове право
Журналістика
Земельне право
Інформаційне право
Історія держави і права
Історія економіки
Історія України
Конкурентне право
Конституційне право
Кримінальне право
Кримінологія
Культурологія
Менеджмент
Міжнародне право
Нотаріат
Ораторське мистецтво
Педагогіка
Податкове право
Політологія
Порівняльне правознавство
Право інтелектуальної власності
Право соціального забезпечення
Психологія
Релігієзнавство
Сімейне право
Соціологія
Судова медицина
Судові та правоохоронні органи
Теорія держави і права
Трудове право
Філософія
Філософія права
Фінансове право
Цивільне право
Цивільний процес
Юридична деонтологія


§ 2. Спеціальні принципи і джерела банківського права

§ 2. Спеціальні принципи і джерела банківського права

   Банківське право ґрунтується як на загальноправових принципах, притаманних всьому національному праву (законності, верховенства права та рівності всіх перед законом), так і на спеціальних, які мають свої специфічні ознаки і властиві банківській сфері.
   За нинішніх ринкових умов такі принципи мають сприяти вдосконаленню економічних відносин і способів їх правового регулювання з метою підвищення ефективності функціонування банківської системи, здатної Мобілізувати фінансові ресурси та сконцентрувати їх на пріоритетних напрямах структурної перебудови економіки.
   До спеціальних принципів банківського права належать:
   - принцип свободи економічної діяльності. Суб’єкти банківської діяльності мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Обмеження у здійсненні банківської діяльності передбачаються законодавством України;
   - принцип неухильного виконання економічних нормативів, встановлених НБУ, норм чинного законодавства. Цей принцип зобов’язує суб’єктів банківських правовідносин додержувати правил поведінки, приписуваних нормами банківського права. Так, правилами НБУ передбачено, що комерційні банки зобов’язані додержувати економічних нормативів, встановлених НБУ;
   - принцип поєднання публічних і приватних начал у банківській сфері. З одного боку, держава займається організацією, регулюванням і управлінням банківською системою в інтересах усього суспільства. А з іншого, проявляються приватні інтереси кредитних установ, клієнтів, тобто діє паритет інтересів усіх суб’єктів банківського права;
   - принцип задоволення потреб клієнтів та максималізацй отримання прибутку банками;
   - принцип добровільності взаємовідносин і взаємної заінтересованості банківських установ та їх клієнтів. Суб’єкти банківських правовідносин (при кредитуванні, організації розрахунків) будують відносини на підставі рівності сторін, їх диспозитивності та ініціативності у формуванні й виконанні прав і обов’язків. У цих відносинах виявляються взаємна воля і свідомість учасників;
   - принцип підтримки конкуренції та заборони економічної діяльності, спрямованої на монополізацію й недобросовісну конкуренцію. Це означає, що банкам забороняється укладати угоди з метою обмеження конкуренції в банківській діяльності, а також монополізації умов надання кредитів, інших послуг, встановлення відсоткових ставок і комісійної винагороди. Комерційні банки не мають права без згоди НБУ зменшувати розмір статутного фонду і розподіляти резерви серед акціонерів банку.
   Контроль за додержанням антимонопольного законодавства у сфері банківської діяльності здійснює Антимонопольний комітет України (АКУ). Реорганізація комерційних банків відбувається за погодженням з АКУ у випадках, передбачених чинним законодавством.
   Для подальшого розвитку конкуренції й обмеження прояву монополізму серед банків НБУ вживає заходів щодо лібералізації кредитного ринку через створення однакових умов доступу для комерційних банків до кредитних аукціонів НБУ, а також лібералізації валютного ринку; - принцип нагляду за діяльністю банків та інших кредитно-фінансових установ. У належному функціонуванні банківської системи найважливіша роль відводиться нагляду. Без нього не може здійснюватися економічна діяльність, за його допомогою забороняється втручання держави у внутрішньогосподарську сферу комерційних банків, підприємств, забезпечується законність у банківській сфері, запобігання правопорушенням, за його сигналами притягуються до відповідальності винні особи.
   На практиці останній принцип знаходить відображення в тому, що Верховна Рада України контролює діяльність НБУ (затверджує кошторис та звіт про його роботу, а також ліміт зовнішнього державного боргу); НБУ контролює діяльність комерційних банків (встановлює для них економічні нормативи, перевіряє створення їх реєстрацією, контролює додержання ними законодавства), здійснює контроль за веденням касових операцій; комерційні банки контролюють ліміти залишків готівки в касах для юридичних осіб, порядок відкриття та закриття рахунків, здійснення валютних операцій через уповноважених банків тощо.
   Джерелом національного права є, як відомо, форма вираження державної волі в нормативних актах — офіційних письмових документах компетентного органу держави, у яких встановлюються норми права.
   До джерел банківського права належать: Конституція України (зокрема, ст. 99, 100), закони й постанови Верховної Ради України, (зокрема. Закони України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” від 30 жовтня 1996 р., “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22 листопада 1996 р., “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” від 5 квітня 2001 р. тощо.
   У системі банківського законодавства особлива роль відводиться фундаментальним законам, які мають вищу юридичну силу й охоплюють найважливіші питання, що виникають у банківській сфері. Серед чинних виділяють такі важливі Закони України: “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 р., який визначає правові основи існування банків, порядок створення й основні принципи їх діяльності, встановлює правову природу взаємовідносин з клієнтами та їх захист; “Про Національний банк України” від 20 травня 1999 р.
   Серед джерел банківського права важливий блок становлять підзаконні нормативні акти, які можна розподілити на: дві групи.
   1. Укази Президента України та постанови Кабінету Міністрів України.
   Наприклад, Укази Президента України “Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України” від 16 березня 1995 р., “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки” в редакції Указу від 11 травня 1995 р. Постанови Кабінету Міністрів України, які приймаються відповідно до ст. 117 Конституції України, є обов’язковими до виконання на всій території України. Наприклад, постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку накладення арещту на цінні папери” від 22 вересня 1999 р., “Про повноваження Державного експортно-імпортного банку України на виконання міжбанківських угод, укладених з групою італійських кредитих інститутів” від 21 серпня 2000 р.
   2. Нормативні акти міністерств, державних комітетів, що стосуються сфери банківської діяльності, а також нормативні акти НБУ. Ці акти приймаються в межах компетенції того органу, що його видає, у формі постанов, положень, наказів, інструкцій, правил тощо. Так, постановами Правління НБУ затверджено від 19 лютого 2001 р. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні; від 18 березня 1999 р. — Правила здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України; наказом Міністерства фінансів та Міністерства економіки України від 25 лютого 1997 р. — Порядок виписування та погашення простих векселів, що видаються вітчизняними нафтопереробними заводами у разі постачання на ці заводи нафти суб’єктами підприємницької діяльності — резидентами.
   До цієї групи належать також нормативні акти, прийняті асоціаціями та господарюючими суб’єктами (наприклад, рішення Асоціації комерційних банків та локальні акти — статути комерційних банків, установчі договори, положення про філії, представництва).
   У правовому аспекті велике значення має введення Указом Президента України від 3 жовтня 1992 р. в Україні державної, реєстрації відомчих нормативних актів, що здійснюється Міністерством юстиції України (стосовно актів, прийнятих центральними органами та управліннями юстиції областей і міст Києва й Севастополя, а також актів місцевих органів управління). Це правило поширено і на нормативні акти, що видаються НБУ. Державна реєстрація відомчих нормативних актів спрямована на додержання принципу верховенства закону та забезпечення законності актів відомчого нормотворення, їх відповідності законам, додержання охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій в Україні.
   Серйозним недоліком відомчого нормотворення є хибна практика НБУ приймати нормативні акти у формі листів, телеграм, що суперечить поняттю “нормативний акт” і не передбачено законом як форма існування офіційного документа.
   Розвиток міжнародного співробітництва в банківській сфері, інтернаціоналізація банківського бізнесу зумовлюють важливу роль у правовому регулюванні таких специфічних джерел банківського права, як міжнародні звичаї та міжнародні договори.
   До міжнародних звичаїв, які склалися в міжнародній практиці, слід віднести Уніфіковані правила і звичаї МТП для документарних акредитивів у редакції 1993 р., Уніфіковані правила МТП по інкасо в редакції 1995 р.
   У ст. 9 Конституції України зазначено, що чинні міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. До них слід віднести Женевські чекові конвенції 1930 р., Оттавську конвенцію УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг 1988 р. тощо.
   Важливе місце в банківській практиці посідають також правові звичаї та правила ділового обороту. При визначенні місця звичаю в ієрархії правових норм слід виходити з того, і що в більшості зарубіжних країн звичай становить насамперед норму, яка доповнює закон, у тих випадках, коли відповідний припис в законі взагалі відсутній або він неповно врегулював те чи інше положення. Прикладом легалізації впровадження звичаю як джерела права є ст. 7 проекту Цивільного кодексу України “Звичаї ділового обороту”. Цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм ділового обороту. Звичаєм ділового обороту визнається правило поведінки, яке не передбачено актами законодавства, але є усталеним, таким, що широко застосовується в певній сфері підприємництва. Звичай ділового обороту може бути зафіксований у відповідному документі. Звичай ділового обороту, що суперечить положенням актів цивільного законодавства або договору, не застосовується.

 
< Попередня   Наступна >