§ 5. Правове регулювання поводження з відходами сільського господарства

   Проблема відходів сільського господарства є вельми нагальною. Якщо в місті управління відходами набирає щораз цивілізованого характеру, то селянин скоріше вивезе відходи у лісосмугу, ніж вирішуватиме проблему їх утилізації. Це все має надзвичайно негативні наслідки для довкілля. Відходи сільського господарства здебільшого є органічними. На Заході органічні відходи переробляються й використовуються для компостинґу, тобто для меліорації грунтів, удобрювання. Іноді з них видобувають метан — альтернативне джерело палива. В Україні, хоч і прийнято 2 закони: від 14 січня 2000 р. "Про альтернативні види рідкого та газового палива" та від 20 лютого 2003 р. "Про альтернативні джерела енергії" щодо відходів сільського господарства вони майже не застосовуються.
   Друга важлива проблема відходів сільського господарства — їх небезпечність для довкілля. За даними офіційної статистики, кількість накопичених відходів, які заборонені до застосування, становить близько 13,5 тис. т. Вони розосереджені по всій території України, нерідко перебувають у непристосованих або випадкових приміщеннях, а подекуди — й просто неба. Налічується 109 складів централізованого зберігання офуйних відходів сільського господарства, що перебувають у віданні місцевих державних адміністрацій, та близько 5 тис. складів — у сільськогосподарських підприємствах.
   Незважаючи на певну специфіку екологічних проблем поводження з відходами сільського господарства, правових приписів у цій сфері недостатньо. Натомість застосовуються загальні положення екологічного законодавства про відходи, зокрема, закони України від 24 лютого 1994 р. "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 5 березня 1998 р. "Про відходи", від 5 травня 1999 р. "Про металобрухт" та ін. Спеціальні положення щодо розв'язання проблем управління сільськогосподарськими відходами містяться у Програмі використання відходів виробництва і споживання на період до 2005 року, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. № 668, а щодо небезпечних непридатних до використання засобів хімізації — у Загальнодержавній програмі поводження з токсичними відходами, затвердженій законом України від 14 вересня 2000 р. Для ефективного розв'язання вищезазначених проблем потрібна ініціатива згори, тобто держава повинна розробити спеціальну програму в цій сфері, якою були б охоплені всі сільськогосподарські підприємства.
   Коли йдеться про сільськогосподарські відходи, проблема криється в самому визначенні їх поняття. Згідно зі ст. 1 Закону "Про відходи", відходами є будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності й не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх власник має позбутися шляхом утилізації чи видалення. Таке визначення є неповним щодо сільськогосподарських відходів, адже з органічних відходів найбільшу екологічну небезпеку становлять відходи тваринництва. Недаремно проектування тваринницьких комплексів продуктивністю понад 5 тис. голів і птахофабрик підлягає обов'язковій попередній державній екологічній експертизі, оскільки діяльність таких ферм включена до Переліку видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. № 554. Але продукти життєдіяльності сільськогосподарських тварин не можна вважати речовинами, що утворюються у процесі людської діяльності — вони утворюються у процесі життєдіяльності тварин природним шляхом, відтак, на найнебезпечніші органічні відходи законодавство про відходи взагалі не поширюється.
   Важливою також є проблема безхазяйних відходів, тобто відходів, які залишені власником у непризначеному для їх зберігання місці і власник яких невідомий. Особи, котрі виявили такі відходи, зобов'язані повідомити про них місцеві державні адміністрації чи місцеві ради. Постійно діюча місцева комісія з питань поводження з безхазяйними відходами провадить необхідні дослідження, за результатами яких складає акт, що передається до місцевої державної адміністрації чи місцевої ради, які, в свою чергу, зобов'язані прийняти рішення про подальше поводження з цими відходами. Фактично, з юридичним фактом складання акту комісії пов'язується виникнення права державної власності на безхазяйні відходи.
   Закон "Про відходи" покладає обов'язки на суб'єктів аграрного права запобігати утворенню та зменшувати обсяги утворення відходів; забезпечувати приймання та утилізацію використаних пакувальних матеріалів і тари, в яких міститься продукція сільськогосподарських підприємств; вести облік, визначати склад і властивості утворюваних ними сільськогосподарських відходів; забезпечувати повне збирання, належне зберігання та недопущення знищення й псування відходів, для утилізації яких в Україні існує відповідна технологія; брати участь у будівництві об'єктів поводження з відходами; забезпечувати їх переробку чи видалення; не допускати зберігання та видалення відходів у несанкціонованих місцях або об'єктах; здійснювати контроль за станом місць або об'єктів розміщення власних відходів; своєчасно вносити збір за розміщення відходів відповідно до Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 р. № 303; надавати відповідним державним органам інформацію про утворювані ними сільськогосподарські відходи; призначати відповідальних осіб у сфері поводження з відходами; забезпечувати розробку та виконання планів організації роботи щодо цього; професійну підготовку, підвищення кваліфікації та проведення атестації фахівців з питань поводження з відходами, отримати дозвіл і ліміти на утворення та розміщення відходів та багато інших обов'язків.
   Що ж стосується конкретного законодавства про відходи прикласти до конкретного фермера, то не важко зрозуміти наскільки нереально вимагати від нього дотримуватися перелічених вище обов'язків. Саме тому вітчизняне законодавство про відходи є неефективним і майже повсюди не виконується. Істотною помилкою законодавця, на наш погляд, є уніфікація правового режиму всіх відходів, тоді як очевидною є потреба встановлення різних правових режимів для різних видів відходів: побутових, промислових, небезпечних, сільськогосподарських тощо. Щодо сільськогосподарських відходів, як вже зазначалося, необхідно прийняти спеціальні правові приписи, зокрема, програму поводження із сільськогосподарськими відходами.