Етапи вироблення прогнозу і критерії його ефективності

   Вироблення прогнозу є складним і відносно тривалим процесом. Складається воно з кількох етапів:
   1. Передпрогнозна орієнтація (програма дослідження). На цьому етапі уточнюють завдання прогнозу, аналізують його особливості, масштаби, періоди, підстави, формулюють мету і завдання, робочі гіпотези, визначають засоби, структурують процес організації прогнозування. Головним моментом є аналіз об´єкта прогнозування, опис якого починають при формуванні завдання на прогноз. Опис містить відомості про найзагальніші показники об´єкта. На цьому етапі важливим є досвід та інтуїція фахівців.
   Під час аналізу об´єкта прогнозування слід дотримуватися певних методологічних принципів. Принцип системності вимагає розглядати об´єкти і прогнозне тло відповідно до мети і завдань дослідження. Принцип природної специфічності передбачає обов´язкове врахування специфіки природи об´єкта прогнозування, закономірностей його розвитку, абсолютних і розрахункових значень меж розвитку. При порушеннях цього принципу (часто виникають за формальної екстраполяції процесу) помилки можуть бути значними, а прогнози абсурдними. Принцип аналогічності передбачає постійне порівняння властивостей об´єкта з відомими в даній галузі подібними об´єктами, їхніми моделями для пошуку об´єкта-аналога, використання його моделі або окремих її елементів. Цей принцип дає змогу мінімізувати витрати на аналіз і прогноз завдяки використанню готових прогнозних моделей, а також забезпечити перевірку істинності прогнозів зіставленням їх з прогнозами об´єктів-аналогів.
   2. Побудова вхідної (базової) моделі прогнозованого об´єкта засобами системного аналізу. Для уточнення моделі можливе опитування населення й експертів. Під час аналізу об´єктів прогнозування використовують об´єктний та функціональний підходи.
   Об´єктний припускає виділення підсистем шляхом поелементного дроблення об´єктів. Кожен новий елемент розглядається при цьому як об´єкт прогнозування відповідного рівня ієрархії. А кожна система (підсистема) розглядається як сукупність властивостей і взаємозв´язків відповідного об´єкта. Цей підхід застосовують щодо структурноскладних об´єктів, виділяючи групи схожих за властивостями первинних об´єктів й аналізуючи найтиповіші характеристики кожної групи. Функціональний підхід відрізняється від об´єктного тим, що за основу структурного членування об´єкта беруть функціональні ознаки. Цей підхід застосовують за відносно невеликої кількості первинних об´єктів, що складають об´єкт прогнозування. Але вони є надто складними за своїми характеристиками і взаємозв´язками. Тоді виділяють групи схожих функцій і простежують їхню реалізацію незалежно від первинних об´єктів.
   3. Збір даних прогнозного тла. Прогнозне тло — це сукупність зовнішніх щодо об´єкта прогнозування умов, істотних для політичного прогнозування. Наприклад, прогноз стабільності політичної системи передбачає врахування прогнозів економічного розвитку.
   4. Побудова динамічних рядів показників. Вони є стрижнем майбутніх прогнозних моделей засобами екстраполяції. Динамічний ряд — це тимчасова послідовність ретроспективних (лат. rétro — назад, spectro — дивлюсь) значень змін об´єкта прогнозування.
   5. Побудова серії гіпотетичних (попередніх) пошукових моделей. При цьому вдаються до пошукового аналізу профільних і фонових показників, конкретизації мінімального, максимального і найімовірнішого значень. Як правило, змістом пошукового прогнозу є визначення можливих станів об´єкта прогнозування в майбутньому. До пошукових засобів відносять екстраполяцію, історичну аналогію, написання сценаріїв, аналітичні процедури.
   6. Побудова гіпотетичних нормативних моделей прогнозованого об´єкта. Це завдання реалізують засобами нормативного аналізу за заздалегідь визначеними критеріями щодо заданих норм, ідеалів, цілей.
   7. Оцінка вірогідності, точності, обґрунтованості (верифікації) прогнозу. Мистецтво політичного прогнозування полягає в умінні, ґрунтуючись на об´єктивних законах, визначити напрями й особливості розвитку певних явищ, спрямувати цей розвиток відповідно до мети. Вірогідність прогнозу перевіряють на обґрунтованість, логічну доказовість, вдаючись інколи до експерименту, інтуїції.
   8. Вироблення рекомендацій щодо управлінських рішень на основі зіставлення пошукових і нормативних моделей.
   9. Аналіз (експертиза) підготовленого прогнозу і рекомендацій, а також їх доведення з урахуванням висловлених зауважень та здача проекту замовнику.
   10. Передпрогнозна орієнтація на основі зіставлення матеріалів уже виробленого прогнозу з новими даними прогнозного тла і новий цикл дослідження. Це зумовлено неперервністю, необхідністю поглиблення і розширення процесу прогнозування.
   Але ефективність прогнозів політичних подій не може зводитися тільки до ступеня їхньої вірогідності, точності. Не менш важливо знати, наскільки прогноз сприяє підвищенню обґрунтованості, об´єктивності, ефективності вироблених на його основі політичних рішень. Водночас перевірка прогнозів має істотні відмінності від верифікації прогнозів. У прогнозуванні, окрім абсолютної верифікації (емпіричного підтвердження або заперечення правильності гіпотези), існує відносна (попередня) верифікація, яка дає змогу розвивати наукове дослідження, використовувати їх результати на практиці ще до абсолютної їх перевірки.
   Сучасний інструментарій прогнозування не є універсальним. Прогнозування є обмеженим як щодо часового діапазону (п´ять—десять років), так і щодо об´єктів (не всі явища піддаються прогнозним оцінкам). Максимальне використання наукового політичного прогнозуванню запобігає домінуванню утопічних поглядів, сподівань, орієнтацій, забезпечує стабільний і динамічний розвиток суспільства.