16.3. Діяльність України на міжнародній арені після Другої світової війни

   Після завершення воєнних дій з огляду на вагомий внесок українського народу в перемогу значно підвищився міжнародний авто­ритет України. Україна серед 51 країни світу була однією із заснов­ників Організації Об’єднаних Націй (OOH). Делегація України на чолі із заступником голови Ради народних комісарів, народним ко­місаром закордонних справ УРСР Д. Мануїльським працювала над розробкою Статуту OOH. Урочиста церемонія його підписання відбулась 26 червня 1945 р. на конференції в Сан-Франциско. Разом з іншими делегаціями Статут підписала й делегація України як країни - засновниці нової міжнародної організації, що мала на меті забезпечити мир і безпеку народів в усьому світі. Статут OOH набрав чинності 24 жовтня 1945 р. Цей день щороку відзначається як день ООН.
   На першій сесії Генеральної Асамблеї OOH у 1945 р. Україну було обрано членом економічної та соціальної ради. З 1947 р. Україна -член Економічної комісії OOH для Європи. У 1948-1949 pp. УРСР була непостійним членом головного органу OOH - Ради Безпеки. Беручи активну участь у роботі OOH та інших міжнародних організацій (таких як ЮНРРА - Адміністрація допомоги і відбудови при OOH (1945 p.), Женевська конференція (1949 p.), яка ухвалила Конвенцію про захист жертв війни, Дунайська конференція (1948 p.), що виробила конвенцію про режим судноплавства по Дунаю), Україна послідовно підтримувала ідею надання допомоги країнам, що потерпіли під час Другої світової війни.
   У 1946 р. Україна брала участь у роботі Паризької Мирної кон­ференції і підписала мирні договори з Італією, Румунією, Болгарією, Угорщиною та Фінляндією. Українська дипломатія багато зробила для розвитку OOH, зокрема таких її органів, як Комісія з прав людини, Міжнародна організація праці (МОП), Комісія OOH з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), у переговорах щодо обмеження озброєнь. У 50-х роках представники УРСР працювали в 16-ти Міжнародних організаціях, підписали 60 міжнародних угод і конвенцій.
   Складним був період затяжної “холодної війни”, період боротьби між капіталізмом і соціалізмом за вплив на країни Центральної та Південно-Східної Європи, що виявилось у створенні так званого со­ціалістичного табору. Україна поставляла країнам, які належали до Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ), чавун, вугілля, продукцію машинобудування, важливі види сировини тощо. Отримувала вона звідти промислове обладнання та інші товари. Громадяни України брали участь у будівництві та обладнуванні багатьох підприємств у країнах Східної Європи та в окремих слаборозвинених країнах. По­чинаючи з 1953 р. УРСР внесла відповідні кошти у фонд ООН для країн, що почали розвиватися.
   Понад 20 млн трудящих України в 1950-1951 pp. підписали Стокгольмську відозву до народів світу про заборону атомної зброї. Увійшовши до Всесвітньої Ради Миру, представники УРСР підписали Звернення Ради про укладання Пакту Миру між великими державами.
   Активна позиція України на міжнародній арені посилювала інтерес світової громадськості до історії, культури і побуту народу республіки.
   Значну роль у розвитку зарубіжних зв’язків відігравали Українсь­ке Товариство культурних зв’язків із закордоном, українська комісія Всеслов’янського комітету СРСР та Український радіокомітет.
   Розширювалися зв’язки діячів науки і культури України з діячами науки і культури Англії, США, Польщі, Чехословаччини, Югославії та інших країн.
   У 1954 р. Україна стала членом ЮНЕСКО.
   Проте за авторитарної влади в СРСР зовнішньополітична діяль­ність в ці роки певною мірою була обмежена. Україна рухалась у фарватері зовнішньополітичних кроків СРСР, що природно для унітарної держави, де панує монополія центру на зовнішню політику. Україна, формально маючи право встановлювати прямі міжнародні відносини, включаючи обмін дипломатичними місіями, за відсутно­сті реального суверенітету, справжньої державності в республіці фактично не могла ним скористатися.