2.3. Монголо-татарська навала в Україну

   У степах Центральної Азії здавна жили численні племена кочовиків - монголів, яких називали також татарами (за назвою одного з їхніх племен). Наприкінці XII ст. тут виникла могутня військово-феодальна держава. Між ватажками племен - ханами - точилася боротьба, яка скінчилася перемогою хана Темучіна. У 1206 р. Темучіна оголосили ханом усієї Монголії і дали йому ім’я Чингіс-хан. Він створив величезну кінну армію. В армії була сувора дисципліна. За найменший прояв боягузтва і нерішучості страчували. Монгольські воїни були спритні й безжальні. Про воїна казали: “Він володіє безстрашністю лева, хитрістю лисиці, хижістю вовка, бойовим запалом півня”. Стрімкою лавиною, зі свистом і виттям воїни кидалися на ворога. Під час облоги міст застосовували стінопробивні машини, а через стіни кидали глиняні горщики із запаленою нафтою.
   Спочатку Чингіс-хан завоював якутів, бурятів, ойротів та інші народи Східного Сибіру. Потім він напав на Китай і в 1215 р. захопив Пекін. Тисячі китайських ремісників, перетворених на рабів, почали виробляти зброю і спорядження для армії Чингіс-хана. У 1221 р. він завоював Середню Азію і Хорезм. Перед монголами відкрився шлях на Закавказзя і Причорномор’я. Розграбувавши міста Хорезму, Чингіс-хан з основними силами пішов у Монголію. Для подальших заво­ювань він залишив у Середній Азії великі військові загони під командуванням Джебе і Субедея. Вони захопили і спустошили Іран, а зго­дом вторгайся в Закавказзя. Після цього монголи рушили на північ і вийшли до причорноморських степів. Тут загони Джебе і Субедея зустрілися з половцями і розбили їх. Залишки половецьких військ втекли за Дніпро, де розміщувались половецькі кочів’я на чолі з ханом Котяном.
   Хан Котян підтримував дружбу із сусіднім Галицьким князівством. Галицький князь Мстислав Удатний був одружений з його донькою. Дізнавшись про монгольську навалу, Котян разом з іншими ханами поїхав до свого зятя просити про допомогу. Мстислав Удатний звернувся до всіх руських князів із закликом виступити проти монголо-татар. Проте до нього приєдналося небагато князів, зокрема київський, волинський, чернігівський та смоленський. Разом з ними виступили й половці. Військо було велике, але погано організоване, не було єдності. У травні 1223 р. на березі річки Калки, що впадає в Азовське море, русини і половці зустрілися з головними силами монголо-татарської армії. Половецькі, галицькі та волинські полки кинулися в бій. Київський князь Мстислав не взяв участі в битві, а розташувався в укріпленому таборі на горі. У розпал бою по­ловці втекли. Русичі продовжували битися, та сили були нерівні. Мстислав Удатний і Данило Галицький відступили, переправилися через річку і повернулися додому. Монгольські війська оточили укріплений табір київського князя. Три дні тривала битва, але розбити табір монголам не вдалося. Тоді вони запропонували київському князю мир і обіцяли пропустити його з військом. Та тільки-но русичі вийшли з табору, монголи напали на них і перебили. Монгольські воєначальники по-звірячому розправилися з переможеними. Вони поклали полонених князів і бояр на землю, накрили їх дошками, влаштували на дошках бенкет і всіх задушили. Після битви на Калці монголо-татари повернули назад і через Каспійський степ пішли в Азію.
   У 1227 р. помер Чингіс-хан. Його наступник хан Удегей продов­жив агресивну політику і вирішив підкорити всю Європу. У 1236 р. величезна монголо-татарська армія під проводом онука Чингіс-хана Батия розпочала похід на захід через Урал. Першою жертвою навали стала Волзька Болгарія. Татари зруйнували і розграбували її, а населення перебили. Протягом 1237-1238 pp., незважаючи на героїзм руських воїнів, були розгромлені війська Рязанського і Володимиро-Суздальського князівств. Монголо-татари здобули штурмом і спали­ли Рязань, Володимир-на-Клязьмі, Москву, Твер і багато інших міст. Північно-східна Русь була спустошена.
   У 1239 p. монголо-татари почали вторгатися в українські землі. Вони захопили Переяслав і Чернігів, зруйнували і спалили їх. Восени 1240 р. монголо-татари підійшли до Києва. Батий був вражений красою і величчю давньоруської столиці і хотів здобути Київ без бою. Та кияни вирішили стояти на смерть. Обороною Києва керував Данило Галицький. Багато днів тривав штурм міста. Захисники, які залишились, зібралися в Десятинній церкві, стіни її не витримали ваги людей і впали. Усі, хто там був, загинули. 6 грудня 1240 р. монголо-татари повністю захопили Київ, зруйнували його, а людей винищили. Коли зраненого воєводу привели до Батия, кривавий хан помилував його за хоробрість.
   Спустошивши Київ, кочовики пішли на Галицько-Волинську землю. Переборюючи опір русичів, вони захопили й розграбували міста Ізяслав, Луцьк, Володимир, Галич та ін.
   У 1241 р. ординці вторгайся в Польщу, Угорщину, Чехію. Ослаб­лені численними битвами з русичами, вони не наважилися просуватися на Захід. Батий розумів, що в тилу залишалася розгромлена, але все ще сильна Русь. Війська Батия у 1242 р. повернули назад. У по­низзі Волги він заснував державу Золота Орда (із столицею Сарай), під владою якої опинилися народи Русі, Хорезму, Північного Кавказу, Поволжя, Західного Сибіру, Криму. Золота Орда була частиною Монгольської імперії. Батий підпорядковувався великому ханові, який перебував у Каракорумі.
   Монголо-татарська навала наробила багато лиха Україні. Було спалено і зруйновано міста та села, багато людей загинули чи потрапили в полон. Уповільнився процес економічного та політичного розвитку країни.
   Українські князівства втратили незалежність. їхні князі підкоряли­ся Батию й великому монгольському ханові. Золотоординський хан затверджував князів, давав їм ярлик - грамоту на право управляти князівством. За ярликом вони приїздили до столиці Золотої Орди. Від князів вимагали дорогих подарунків і покірності. Їх примушували виконувати різноманітні принизливі обряди. Якщо князь не до­годжав ханові, його вбивали (так загинув чернігівський князь Михайло). В усі міста завойованих князівств були направлені татарські представники - баскаки - з озброєними загонами. Мешканців міст і сіл переписали й змусили платити данину. Вони зобов’язані були відбувати також різні повинності. За несплату данини баскаки продавали людей у рабство. Від сплати данини звільняли тільки духівництво. Багатьох ремісників забирали до Золотої Орди і змушували там працювати на ханів.
   Хани здійснювали політику, спрямовану на поглиблення роздроб­леності, підтримували міжусобиці. Батий передав Київ у володіння володимиро-суздальському князеві Ярославу Всеволодовичу. Після його смерті в 1249 р. Київ перейшов під владу Олександра Невського. Згодом ординці передали управління Києвом князям різних руських земель.
   Чернігівською землею монголо-татари управляли за допомогою місцевих князів. Посилився розпад цієї землі на ряд дрібних князівств. Чернігів втратив значення політичного центру землі.
   Переяславське князівство взагалі припинило існування як окрема земля.
   Господарство України було зруйновано. Багато міст, які до того процвітали, спорожніли. Особливо постраждав Київ. За оцінками сучасників, у ньому майже не залишилося жителів. Тисячі людей, рятуючись від загарбників, пішли у дрімучі ліси та в інші землі.
   Лише у другій половині XIII - на початку XIV ст. у Наддніпрян­щині, на Поділлі почало відновлюватися господарство, підірване монголо-татарською навалою. Люди почали відбудовувати спалені міста і села, будувати нові, засівати поля, відроджувати ремесла і торгівлю.