2. Ушкодження від дії межових температур

   У судово-медичній практиці доводиться зустрічатися з ушкодженнями і смертю від дії низької і високої температури. Тому необхідно знати умови, за яких виникають такі ушкодження, причини, які їх викликають, а також зміни, які дозволяють вирішувати питання судово-медичного характеру.
   Як відомо, всі життєві процеси людського організму протікають у дуже вузьких межах від +36 до +37 °С. Причому свою температуру організм зберігає з дивовижною постійністю. Постійність температури тіла забезпечується шляхом регулярної теплопродукції (хімічна терморегуляція) і віддачі тепла (фізична терморегуляція).
   Теплопродукція - це вивільнення теплової енергії при окислювальних перетвореннях харчових речовин у всіх тканинах організму, особливо у м'язах (30-40 %) і печінці (15-20 %).
   Фізична терморегуляція здійснюється шляхом віддачі тепла проведенням (конвекція), випроміненням (радіація), випаровуванням вологи.
   Постійність температури регулює ЦНС. Вона, посилаючи сигнали з периферії через чутливі нерви при підвищенні температури навколишнього середовища, зменшує вироблення тепла, збільшує теплопродукцію і зменшує тепловіддачу.
   Зміна температури організму, яка виходить за межі +36-37 °С, має патологічний характер і є показником значних розладів в організмі.

   а) Ушкодження і смерть від дії низької температури
   При дії низької температури на людський організм слід розрізняти загальну дію у вигляді переохолодження і місцеву дію у вигляді відмороження. Якщо порівняти дію низької і високої температур на організм людини, то слід відзначити, що дію низької температури організм переносить легше, ніж дію високої температури, оскільки при переохолодженні не відбувається розплавлення і розпад білків.
   Доведено, що чим нижча організація організму, тим легше переносить він зниження температури навколишнього середовища. Деякі мікроорганізми продовжують свою життєдіяльність при дуже низькій температурі. Так, наприклад, холерна бацила зберігає свою життєдіяльність при температурі -120 °С, а правцева паличка - при температурі -232 °С. Дещо подібне можна спостерігати і в розвинутих тваринних організмах.
   Відомі випадки, коли люди в стані уявної смерті перебували під сніговим покривом протягом тривалого часу і знову були повернуті до життя. За певних умов люди можуть перенести дуже низькі температури - -55-60 °С в умовах Арктики. З іншого боку, явища переохолодження і навіть смерть можуть настати при плюсовій температурі.
   Що це за умови, які охороняють людину від дії низької температури чи сприяють настанню смертельного наслідку? Однією з умов, які уберігають людину від дії низької температури, є одяг. Ось чому у всіх випадках, де мова йде про можливе переохолодження тіла, на одяг звертається особлива увага: чи досить він теплий, чи відповідає сезону, чи немає на ньому вад, дефектів і т. ін. Особливо чутливі до дії холоду діти, старі люди, виснажені хворі, а особливо особи, які перебувають у стані алкогольного сп'яніння, причому алкоголь збільшує тепловіддачу, а теплопродукція при цьому зменшується.
   Посилює дію холоду пронизливий вітер, особливо сильний, оскільки через вологу шкіру значно швидше виділяється тепло. Що ж відбувається в організмі під дією низької температури?
   Хворобливі розлади, які спостерігаються при охолодженні, проявляються спочатку у відчутті холоду і появі збудження, потім починається озноб, дрібне тремтіння м'язів, болі в периферійних ділянках, потім спостерігається спазм периферійних судин (блідість шкірних покривів), який змінюється паралічем периферійних судин (почервоніння шкірних покривів), потім з'являються слабкість, сонливість, настає сон, інколи летаргічний стан і смерть. З розповідей врятованих, втраті свідомості передує відчуття втоми і непереборне бажання спати.
   Дослідами на тваринах установлено, що протягом перших двох годин організм тварини, яку помістили у воду з кригою, утримує початкову температуру, а потім, у зв'язку з тепловим виснаженням, температура тіла починає швидко знижуватись.
   Різке охолодження організму може настати і без місцевих змін у тканинах. Смерть у таких випадках настає від переохолодження. Температура нижча від 0 °С у початковій фазі діє як збудник. ЦНС отримує з периферії сигнали і стимулює через центри стовбурової частини мозку дихання і кровообіг, посилює обмін і зменшує тепловіддачу. Нестача тепла компенсується його надходженням. Якщо дія холоду перевищує поріг фізіологічної норми, температура тіла починає знижуватись. Дихання, кровообіг і обмін речовин слабшають, рефлекси затухають, терморегуляція порушується. Останнім часом реакція організму детально вивчається у зв'язку з проблемою гіпо-термії, яка розробляється для хірургічної практики. Гіпотермією називають штучне зниження температури тіла людини зі спеціальною метою для операцій, наприклад, на серці, великих кровоносних судинах. Проблеми гіпотермії активно розробляються як за кордоном, так і в нас.
   Поряд з експериментальним вивченням гіпотермії на тваринах, у клініках проводять операції. Але дослідження показали, що можливість зниження температури в теплокровному організмі обмежується певними межами. Різні тканини по-різному реагують на зниження температури. Температура, при якій тканини зберігають свою життєздатність до повного повернення функцій, носить назву "біологічного нуля".
   Так, для кори головного мозку такою температурою є +31 °С. При цій температурі настає втрата свідомості. Центри дихання і кровообігу переносять протягом деякого часу температуру +26-25 °С. Застосування гіпотермії в практиці дозволило виключити небезпеку тяжких ускладнень при операціях на серці і дало можливість проводити їх протягом 10-20 хвилин із припиненням кровообігу. Дослідження показали, що межею зниження температури є температура +25-26 °С. Зниження температури нижче +25 °С викликає незворотний стан, і повернути людину до життя при температурі +20 °С поки що неможливо.
   Від чого ж настає в таких випадках смерть? Механізм дії холоду і смерть від охолодження, незважаючи на численні дослідження, до цього часу не може вважатися остаточно з'ясованим. Очевидно, смертельний наслідок зумовлюється комплексом змін, які відбуваються в організмі під впливом низької температури.
   Відомо, що всі процеси в організмі за швидкістю і якісними реакціями наближаються до температури +36-37 °С. Падіння температури на 3-4 °С викликає уповільнення біологічних процесів у два рази, а зниження температури на 10 °С - у три-чотири рази. При такому уповільненні біологічних процесів властивість тканин сприймати кисень різко знижується, кров не віддає кисень тканинам. Різниця в насиченості киснем крові венозної і артеріальної мінімальна. Створюється свого роду кисневе голодування без аноксемії, до якого не залишається байдужою ЦНС, яка є особливо чутливою до порушення кисневого режиму. У тканинах затримуються різні токсичні речовини, що спричиняє смерть. Це своєрідна токсична асфіксія без аноксемії, за певними показниками аналогічна асфіксії при отруєнні ціаністими сполуками.
   При смерті від охолодження організм витрачає всі запаси теплової енергії, у печінці в цей період відзначається повна відсутність глікогену і цукру. Пам'ятаючи про це, при наданні першої медичної допомоги замерзаючим повинні бути вжиті заходи, спрямовані на негайне зігрівання хворого, особливо необхідно застосовувати гарячі компреси на потиличну, шийну діялнки для поліпшення діяльності продовгуватого мозку, а для нейтралізації теплового виснаження - вводити глюкозу.
   Місцева дія холоду викликає зміни, які називаються відмороженням. Залежно від інтенсивності і тривалості дії холоду розрізняють чотири ступені відмороження:
   1) гіперемія (почервоніння) шкіри;
   2) поява мухурів;
   3) утворення поверхневих некрозів шкіри;
   4) омертвіння тканин до кісток.
   При дослідженні трупів осіб, які загинули від переохолодження, при первинному огляді на місці виявлення і при судово-медичному розтині виявляється ряд характерних для цього виду смерті особливостей.
   На місці виявлення трупа в типових випадках смерті від дії на організм низької температури - взимку, де-небудь у полі, на снігу, як правило, спостерігається така картина:
   1. До трупа, який лежить часто на відстані від снігової дороги, ведуть глибокі, нерівні, розміщені на ламаній лінії сліди від взуття, запорошені снігом (була заметіль, стомлена, знесилена людина, очевидно, збилася з дороги).
   2. Труп лежить згорнутий "калачиком", зіщулившись (характерна поза людини, яка ніби намагається зберегти тепло свого тіла), частина його перебуває в снігу. Під трупом - снігова ямка від танення, покрита тонкою шкірочкою криги. На віях і біля отворів носа наявні маленькі крижинки, на шкірі обличчя - маленькі буруваті садна - ушкодження окремими сні-жинками.
   3. На відкритих частинах тіла можуть бути окремі ділянки відмороження, "озноблення".
   4. Трупні плями нерясні, червоного кольору (внаслідок окислення крові при проникненні кисню через вологу холодну шкіру з розпушеним епідермісом).
   5. "Гусяча шкіра".
   6. Гниттєві плями на трупі, як правило, не спостерігаються.
   7. Труп інколи замерзлий (перед розтином труп необхідно розморозити).
   При судово-медичному дослідженні трупа в морзі виявляються:
   1. Голова. Відзначається інколи розходження швів кісток черепа, яке виникає після смерті при промерзанні вмісту черепа. Виявляється також повнокрів'я головного мозку і його оболонок, а головне, - сильний набряк м'якої мозкової оболонки зі збільшенням спинномозкової рідини в шлуночці (водянка мозку).
   2. Грудна порожнина. Переповнення кров'ю порожнини серця за відсутності в ньому хворобливих змін. Є випадки різного забарвлення крові правої і лівої половини серця.
   3. Черевна порожнина:
   а) у слизовій шлунку часто зустрічаються маленькі крововиливи. Вперше в 1895 р. саратовський лікар С. М. Вишневський описав нову тоді ознаку смерті від охолодження - крововиливи на слизовій шлунку (плями Вишневського). Ці крововиливи мають круглу форму - від крапки до горошини, рідше лінійно-хвилясті на поверхні складок. Вони темного кольору з червоним відтінком, кількість від десятка до багатьох десятків. Виникнення їх пов'язують з дією холоду на сонячне сплетіння.
   А. С. Ігнатовський багато працював над вивченням механізму утворення плям Вишневського і виявив: холод, мабуть, різко впливає на симпатичні нервові вузли, в першу чергу на сонячне сплетіння, в результаті чого порушується функція окремих клітин сонячного сплетіння і проходить нерівномірна іннервація судин органів черевної порожнини, де вони частково розширюються, тоді як під слизовим шаром судини, які проходять між секреторними залозами, при розширенні розриваються, внаслідок чого і утворюються крововиливи в підслизову оболонку; з'єднуючись із соляною кислотою, вони набувають бурувато-коричневого кольору внаслідок утворення солянокислого гематину. Цінність цієї ознаки підтверджується досвідом, практикою, а також працями багатьох авторів. Так, М. І. Касьянов (1952 р.), вивчаючи генез плям Вишневського, відзначив, що основа його полягає в трофічному впливі холоду на ЦНС, який викликає спазм судин, крововиливи і утворення геморагій з переходом в ерозію від наступної дії шлункового соку.
   Професор М. І. Райський у своїй докторській дисертації (1907 р.) щодо проведення Ігнатовським і Зубченко досліджень піддав сумніву діагностичну цінність плям Вишневського, зазначаючи, що він часто не виявляв їх при розтині трупів, які загинули від дії низької температури. Пізніше з'ясувалось, що утворення плям Вишневського має місце при поступовому, повільному умиранні організму. Очевидно, М. І. Райський досліджував випадки швидкої смерті від холоду і тому не виявляв плям Вишневського;
   б) переповнений сечовий міхур;
   в) маленькі крововиливи в слизову мисок нирок (ознака Фабрикантова, 1955 р.);
   г) втягнуте в паховий канал яєчко (ознака Пупарева, 1947 р.).

   б) Ушкодження і смерть від дії високої температури
   Висока температура може чинити на людину загальну дію, викликаючи її перегрівання (тепловий, сонячний удари), і місцеву (термічні опіки).
   Тепловий удар - хворобливий стан організму внаслідок його перегрівання. Підвищення температури тіла на +2-3 °С понад норму різко порушує роботу серцево-судинної системи, знижує працездатність, викликає головний біль; підвищення ще на +5-6 °С на тривалий термін - несумісне з життям.
   Теплові удари виникають, як правило, при тривалих туристичних походах у жарку погоду в нетренованих осіб, у робітників гарячих цехів і т. ін.
   Різновидом теплового удару є сонячний удар, який викликається сильною чи тривалою дією сонячних променів на незахищену голову в поєднанні з загальним перегріванням організму. Ознаки сонячного удару такі ж, як і теплового.
   При розтині трупа виявляється повнокрів'я і набряк оболонок і речовини мозку, численні дрібні крововиливи в речовину головного мозку, повнокрів'я внутрішніх органів з окремими крововиливами, нерідко - набряк легенів, рідка, темна кров у судинах, тобто картина, яка характерна для швидкої смерті.
   Місцева дія тепла (термічні опіки). При короткочасній дії на покриви тіла температур, які перевищують +60-70 °С, проходять місцеві зміни тканин, які називаються опіками. Вони можуть настати при зіткненні з полум'ям, киплячими рідинами, розпеченими газами і розпеченими предметами. Зміни в тканинах залежать від того, наскільки висока температура і яка тривалість її дії.
   Опіки поділяються на 4 ступені:
   1-й ступінь характеризується почервонінням з невеликим припуханням і відчуттям жару;
   2-й - виникненням міхурів із прозорою, інколи мутнуватою, але не кров'янистою рідиною;
   3-й - утворенням омертвілих ділянок (некрозів);
   4-й - обвуглюванням тканин.
   Смерть може наступити при будь-якому ступені опіку залежно від величини ураженої площі покривів тіла. При широких і глибоких опіках тіла смерть настає швидко в результаті опікового шоку, при менш широких і виражених опіках - від загальної інтоксикації (самоотруєння) продуктами розпаду в перші дні (2-3 день) пілся опіку. Причиною смерті в більш пізні строки є різні наслідки (загальне зараження крові, запалення легенів тощо).
   Визначення походження опіків можливе за їх розміщенням і характером. При дії гарячих газів опіки роміщуються на тілі у вигляді смуг, напрям яких дозволяє судити про положення тіла стосовно джерела тепла, відзначається наліт кіптяви, обпалення волосся, обвуглювання тканин (кісток); при диханні утворюються опіки порожнини рота, носоглотки, дихальних шляхів.
   При обварюванні гарячими рідинами немає кіптяви, волосся не обпалене, ціле, одяг не пошкоджений. Внаслідок стікання рідини на тілі нижче від основного опіку, як правило, наявні обпечені смуги шкіри - сліди від потьоків. На тілі та одязі можуть бути знайдені сліди підсохлої рідини.
   При контакті з розпеченими предметами виникають опіки, площа і конфігурація яких відбиває форму слідоутворюючої поверхні таких предметів. Волосся на шкірі обгорає в місці таких опіків і на відстані не більш як 1 см від місця дотику з розпеченим предметом.
   При дії полум'я опіки мають вигляд червонувато-бурих плям пергаментної щільності, які важко ріжуться ножем, частково вкриті кіптявою, виражені нерівномірно; у місцях, вкритих одягом, вони можуть бути навіть відсутні чи слабко виражені. Якщо людина в момент охоплення її полум'ям перебувала у вертикальному положенні (стояла чи бігла), то опіки на тілі будуть звужуватися догори, ніби відтворюючи язики полум'я. Волосся на шкірі буде обгорілим не тільки у місцях опіків, але й на відстані 10-12 см від них на неопеченій шкірі.
   Дослідження трупів, знайдених на згарищах. При експертизі трупів, знайдених на згарищах, необхідно провести упізнання особи загиблого, визначити причину смерті, наявність механічних чи інших ушкоджень, встановити, за життя чи після смерті виникли ці ушкодження. Упізнання трупа нерідко ускладнюється через обвуглювання. При зовнішньому огляді звертають увагу на неушкоджені частини шкіри, вкриті щільним одягом, а також на ділянки шкірних покривів, які стикались з грунтом чи підлогою приміщення. На них можуть виявлятися характерні індивідуальні особливості: татуювання, родимі плями, рубці і т. ін. Велике значення для індентифікації трупа можуть мати і залишки його одягу. Найкраще зберігаються від вогню кістки і зуби.
   Смерть при пожежі, як правило, найперше наступає від отруєння окисом вуглецю, пізніше ж обгорає труп. У результаті теплового заклякання м'язи трупа скорочуються, і він набуває так званої "пози боксера", при якій руки і ноги зігнуті. Ця поза криміналістичного значення не має, вона виникає посмертно і спостерігається на будь-якому трупі, вилученому з вогню, незалежно від того, були опіки прижиттєвими чи посмертними.
   Живим чи мертвим потрапив потерпілий в атмосферу пожежі визначають за рядом ознак. Про дію високої температури свідчить наявність: 1) опіків порожнини рота і дихальних шляхів, а також відкладання на них кіптяви, що пов'язане з активним диханням; 2) окислу вуглецю в глибоко розміщених частинах трупів; 3) так званих "гусячих лапок", тобто не покритих кіптявою і без опіків складок у зовнішніх кутках очей і на лобі, які виникають від інтенсивного зажмурення.
   На трупах, вилучених із згарищ, нерідко виявляються ушкодження (частіше на голові), які виникають посмертно і які можуть бути прийняті за прижиттєві. При обгоранні трупа кістки черепа інколи розтріскуються і в його порожнині виникають крововиливи у вигляді сухих крихких кров'яних згустків. Вирішити це питання можна шляхом мікроскопічного дослідження. За наявності проникаючого поранення різке скорочення внутрішнього органу свідчить про прижиттєвість порожнинного поранення, при посмертних ушкодженнях таке скорочення органів не відбувається.
   Для приховування слідів злочину, злочинці інколи спалюють труп. Перед експертизою може бути поставлене питання про час, необхідний для спалення трупа в даних конкретних умовах. Повністю спалити труп до попелу в звичайній печі чи на багатті, як правило, не вдається, оскільки для цього необхідна висока температура протягом десятків годин, навіть якщо труп попередньо був розчленований. У печі серед попелу можна знайти залишки кісткового скелета, зуби, металеві пломби, які надсилають на судово-медичну експертизу. Комплексне дослідження попелу (емісійний і абсорбційний спектральний аналіз, люмінесцентна і поляризаційна мікроскопія, дослідження в м'яких рентгенівських променях, рентген-структурний аналіз та ін.) дозволяє встановити в ньому мінімальну кількість спаленої кісткової тканини, видову її належність, орієнтовно судити про вагу спаленого трупа, а також вирішити інші важливі для слідства питання.
   Походження опіків. Переважна частина опіків трапляється в результаті різного роду нещасних випадків у побуті, на виробництві, а також при транспортній травмі (автомобільній, авіаційній), оскільки останні можуть супроводжуватись пожежами. Самогубства шляхом самоспалення рідкісні, ще рідше спостерігаються убивства.

< Попередня		Наступна >