§ 1. Виконання судових рішень як стадія цивільного процесу

   Виконання рішення – заключний етап юрисдикційної діяльності. Без реалізації цієї стадії (етапу) юрисдикційної (правозахисної діяльності) втрачається сенс попередньої діяльності суду та інших органів (осіб), які уповноважені на здійснення захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних, юридичних осіб, територіальних громад та держави.
   Виконанням рішень суду та інших юрисдикційних органів завершується процес захисту суб’єктивних майнових та особистих немайнових прав громадян та юридичних осіб шляхом їх фактичної реалізації у спосіб та порядок, визначений Конституцією та законами України, відповідними підставами виконання (зокрема тими, котрі передбачені у ст. 3 Закону України “Про виконавче провадження”).
   Враховуючи, що захист прав здійснює ще цілий ряд органів та осіб, лише у виконавчому провадженні захист прав набуває реального змісту.
   Види виконання:
   А) за взаємозв’язком із вступом юрисдикційного рішення у законну силу:
   - виконання за загальними правилами;
   - негайне виконання.
   Виконання за загальними правилами застосується у тих випадках, коли не встановлено підстав для застосування негайного та попереднього виконання.
   Негайне виконання – це виконання рішення ще до вступу його у законну силу. Негайне виконання застосовується, як правило, за результатами попередньої судової діяльності у формі відправлення правосуддя (вирішення цивільної справи) або запобіжної діяльності суду (забезпечення позову).
   Підстави для застосування негайного виконання чітко передбачені у чинному законодавстві. При чому підстави для застосування негайного виконання слід розрізняти на:
   - підстави для обов’язкового (імперативного) застосування негайного виконання,
   - підстави для факультативного (імперативно-диспозитивного) застосування негайного виконання.
   Відповідно до ст. 367 ЦПК та ст. 25 Закону України “Про виконавче провадження” рішення суду підлягає обов’язковому негайному виконанню у справах:
   1) стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць;
   2) присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць;
   3) відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, - у межах суми стягнення за один місяць;
   4) поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника;
   5) відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала;
   6) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.
   Підставами для застосування факультативного негайного виконання є можливість стягнення з відповідача усієї суми заборгованості у справах у яких обов’язковим є стягнення лише певної її частини (ч. 1 ст. 367 ЦПК).
   Б) в залежності від суб’єкта здійснення виконання (дій, спрямованих на реалізацію юрисдикційного рішення):
   - рішення, які не вимагають виконання (рішення про визнання, конститутивні рішення). Коли предметом судової діяльності є встановлення наявності чи відсутності правовідносин між сторонами або судової їх трансформації (зміни чи припинення). Ці рішення, як правило, носять преюдиційний характер.
   - рішення, які судами направляються для виконання. Це рішення, які вимагають реєстрації певного факту, стану, інших правових позицій, які встановлені у відповідному рішенні. А у випадку виконання окремої ухвали, то вона направляється судом безпосередньо відповідним органам державної влади, органам місцевого самоврядування, службовим чи посадовим особам для виконання, котрі, в свою чергу, зобов’язані її виконати і повідомити суд про результати виконання.
   - рішення, які виконуються органами державної виконавчої служби або іншими, передбаченими законом, органами та особами (наприклад, щодо виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів або з бюджетних установ). Як правило, такими виступають рішення про присудження.