§ 11. Надання психіатричної допомоги у примусовому порядку

   Акти цивільного законодавства визначають серед особистих немайнових прав, які забезпечують природне існування фізичної особи, право на медичну допомогу (ст. 284), роблячи щодо надання психіатричної допомоги відсилку до інших актів законодавства. Надання фізичній особі цього виду медичної допомоги здійснюється з дотриманням Закону України “Про психіатричну допомогу” (далі у цьому параграфі – Закон).
   Специфіка надання особі психіатричної допомоги полягає у тому, що такі захворювання (психічні розлади) можуть виключати можливість особи усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Тому в окремих випадках таке лікування може мати неправомірний характер, порушувати вимоги законодавства, посягати на суб’єктивні права особи, якій надається психіатрична допомога.
   У судовому порядку вирішуються питання про проведення психіатричного огляду у примусовому порядку (ч. 7 ст. 11 Закону), про надання амбулаторної психіатричної допомоги особі без її усвідомленої згоди або згоди її законного представника у випадках, коли наявні відомості дають підстави для обґрунтованого припущення про наявність у особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона завдасть значної шкоди своєму здоров’ю у зв’язку з погіршенням психічного стану у разі ненадання їй психіатричної допомоги (ч. 2 ст. 12 Закону), про продовження надання особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку понад 6 місяців (ч. 5 ст. 12 Закону), про відмову в продовженні надання особі амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку (ч. 7 ст. 12 Закону), про госпіталізацію особи (ч. 1 ст. 16 Закону), про продовження госпіталізації в примусовому порядку понад 6 місяців (ст. 17 Закону), про відмову в продовженні госпіталізації особи у примусовому порядку (ч. 3 ст. 18 Закону).
   Процесуальний порядок розгляду та вирішення справ цієї категорії судом визначаються ст.ст. 279-282 ЦПК, Законом України “Про психіатричну допомогу”.
   Право на звернення. З вимогою до суду про проведення примусового психіатричного огляду, надання амбулаторної допомоги у примусовому порядку наділений лікар-психіатр. Інші особи не мають права звернутися до суду. Рішення про проведення психіатричного огляду особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника приймається лікарем-психіатром за заявою, яка містить відомості, що мають достатні підстави для такого огляду. Із заявою можуть звернутися родичі особи, яка підлягає психіатричному огляду, лікар, який, має будь-яку медичну спеціальність, інші особи.
   Заява про психіатричний огляд особи без її усвідомленої згоди або згоди її законного представника повинна бути подана у письмовій формі та містити відомості, що обґрунтовують необхідність психіатричного огляду і вказують на відмову особи чи її законного представника від звернення до лікаря-психіатра. Лікар-психіатр має право робити запит щодо надання йому додаткових медичних та інших відомостей, необхідних для прийняття відповідного рішення.
   Тобто, виключним правом на звернення до суду наділений лікар-психіатр, а інші особи можуть клопотати перед ним про звернення до суду. Це пояснюється виключністю професійної діяльності медичного працівника.
   У разі необхідності продовження надання особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, госпіталізації особи понад 6 місяців до суду звертається лікар-психіатр (при госпіталізації – представник психіатричного закладу) (ч. 5 ст. 12, ч. 1 ст. 17 Закону).
   Клопотання про припинення надання особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку (госпіталізації особи) може направлятися до суду особою, якій надається ця особа, або її законним представником (ч. 8 ст. 12, ч. 4 ст. 17 Закону).
   Строки для звернення до суду визначені законом і обчислюється місяцями, днями, годинами. Для обчислення цих строків використовуються загальні правила, які встановлені для цивільних процесуальних строків. Хоча ці строки, визначені законом, наділені ознаками саме службових строків, а не цивільних процесуальних. Оскільки суд, як правило, зобов’язаний розглянути подану з порушенням встановленого законом строку заяву. При розгляді такої заяви суд повинен з’ясувати причини пропуску строку і при наявності може постановити окрему ухвалу або звернутися до правоохоронних органів для належного реагування на такі порушення.
   У випадках, коли відповідно до закону госпіталізація у примусовому порядку була проведена за рішенням лікаря-психіатра і визнана доцільною комісією лікарів-психіатрів, психіатричний заклад, в якому перебуває особа, направляє до суду заяву про її госпіталізацію у примусовому порядку протягом 24 годин.
   Заява фізичної особи або її законного представника про припинення надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку може бути подана через три місяці з дня ухвалення рішення суду про надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку або її продовження, госпіталізацію у примусовому порядку, її продовження (ст. 280 ЦПК).
   Формою звернення у всіх названих справах є заява. Як випливає із змісту ст. 119, 280 ЦПК, заява повинна містити у собі назву суду, до якого вона звернена; точну назву заявника і заінтересованих осіб (лікаря-психіатра, психіатричного закладу, особи, якій надається психіатрична допомога, законного представника цієї особи); зміст клопотання, яке ставиться перед судом; виклад обставин, якими зумовлена необхідність звернення до суду; обґрунтування необхідності вчинення тої чи іншої дії, що стосується надання особі психіатричної допомоги; підпис заявника або його представника.
   До заяви про психіатричний огляд або надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку додається висновок лікаря-психіатра, а про продовження примусово амбулаторної психіатричної допомоги, про примусову госпіталізацію, її продовження - висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали (ч. 7 ст. 11, ч. 3, 5, 8 ст. 12, ч. 2 ст. 16, ч. 2, 4 ст. 17 Закону, ст. 280 ЦПК).
   У заяві фізичної особи або її законного представника про припинення амбулаторної психіатричної допомоги чи госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку мають бути наведені обставини і докази, на яких ґрунтуються ці вимоги (ст. 280 ЦПК).
   Підсудність. Правові норми про підсудність носять виключний характер, який зумовлюється місцем перебування особи, якій надається психіатрична допомога незалежно від того, хто є заявником.
   Питання про надання особі амбулаторної допомоги в примусовому порядку та необхідність її продовження вирішується судом за місцем проживання особи (ч. 5 ст. 12 Закону). Заява представника психіатричного закладу про госпіталізацію особи та про необхідність її продовження направляється до суду за місцем знаходження психіатричного закладу (ч. 1 ст. 17 Закону).
   Окрім цього ст. 279 ЦПК визначені правила підсудності щодо інших випадків. Так, заява особи, якій за рішенням суду надається амбулаторна психіатрична допомога у примусовому порядку, або її законного представника про припинення цієї допомоги подається до суду за місцепроживанням особи, а про припинення госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку - до суду за місцезнаходженням психіатричного закладу.
   Розгляд справи. Справи розглядаються судом колегіально у складі одного судді та двох народних засідателів. Законом також визначається необхідність дотримання лікарської та професійної (службової) таємниці, що стосується надання особам психіатричної допомоги. Так, медичні працівники, інші фахівці та особи, яким у зв’язку з навчанням або виконанням професійних, службових, громадських чи інших обов’язків стало відомо про наявність у особи психічного розладу, про факти звернення за психіатричною допомогою та лікування у психіатричному закладі чи перебування в психоневрологічних закладах для соціального захисту або спеціального навчання, а також відомості про стан психічного здоров’я особи, її приватне життя, не можуть розголошувати ці відомості (ст. 6 Закону). Тому справи, що стосуються цієї категорії справ повинні вирішуватися у закритому судовому засіданні, про що суд постановляє ухвалу.
   Заява про проведення психіатричного огляду особи у примусовому порядку розглядається у триденний строк (ч. 1 ст. 22 Закону), про госпіталізацію особи до психіатричного закладу в примусовому порядку розглядається судом протягом 24 годин (ст. 22 Закону), про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, про продовження надання особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, заяви представників психіатричних закладів про продовження госпіталізації в примусовому порядку у десятиденний строк. Ці строки обчислюються з дня надходження заяви до суду (ст. 281 ЦПК).
   Особи, яким надається психіатрична допомога, мають право на особисту участь у судових засіданнях при вирішенні питань, пов’язаних з наданням їм психіатричної допомоги та обмеження у зв’язку з цим їх прав (ст. 25 Закону). Судові справи щодо надання психіатричної допомоги в примусовому порядку розглядаються у присутності особи, щодо якої вирішується питання про надання їй такої допомоги. Участь при розгляді цих справ прокурора, лікаря-психіатра чи представника психіатричного закладу, що подав заяву, та законного представника осіб, щодо яких розглядаються питання, пов’язані з наданням їм психіатричної допомоги, є обов’язковою (ст. 22 Закону, ст. 281 ЦПК).
   Судове рішення. За результатами розгляду справ, які стосуються надання особі психіатричної допомоги, суд ухвалює рішення. В залежності від категорії справи до судового рішення встановлюються додаткові вимоги. Наприклад, при винесенні рішення про відмову у продовженні надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку, госпіталізації особи, продовженні госпіталізації, при ухваленні рішення про задоволення заяви про відмову у продовженні надання амбулаторної психіатричної допомоги, а також госпіталізації особи, суд повинен зобов’язати психіатричний заклад провести виписку цієї особи.
   Особи, які страждають на психічні розлади, та їх законні представники звільняються від судових витрат, пов’язаних з розглядом питань щодо захисту прав і законних інтересів особи при наданні психіатричної допомоги (ст. 32 Закону). Також їм належить право на безоплатну юридичну допомогу з питань, пов’язаних з наданням такої допомоги, яка вступила в силу з 1 січня 2001 року (ст. 25, п. 1 розділу YI Закону), хоча конкретного механізму застосування цієї норми немає.