§ 3. Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи

   Мета та завдання. Цивільна дієздатність є важливою складовою правосуб’єктності фізичної особи, що дозволяє у повній мірі виступати суб’єктом цивільних відносин, своїми діями набувати цивільних прав та виконувати цивільні обов’язки. В окремих випадках, визначених актами цивільного законодавства особа може бути обмежена у дієздатності або взагалі визнана недієздатною. Так, відповідно до ст. 36 ЦК суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Також підставами для обмеження фізичної особи у дієздатності є зловживання фізичною особою спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, внаслідок чого ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. Згідно із ст. 39 ЦК визнана судом недієздатною може бути фізична особа, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
   Предметом судової діяльності є безпосереднє визначення наявності підстав для встановлення такого правового стану фізичної особи як обмеження у дієздатності чи визнання її недієздатною.
   Правом на звернення у справах про обмеження фізичної особи у дієздатності наділені члени її сім'ї, орган опіки та піклування, наркологічні та психіатричні заклади. Заяву про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення її цього права може бути подано батьками (усиновлювачами), піклувальниками, органом опіки та піклування. Із заявою про визнання фізичної особи недієздатною можуть звернутися члени її сім'ї, близькі родичі, незалежно від їх спільного проживання, орган опіки та піклування, психіатричний заклад (ст. 237 ЦПК).
   Підсудність (ст. 236 ЦПК). Заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, у тому числі неповнолітньої особи, чи визнання фізичної особи недієздатною подається до суду за місцем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у наркологічному або психіатричному закладі, - за місцезнаходженням цього закладу.
   Заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи повинна містити обставини, що свідчать про психічний розлад, чи обставини, що підтверджують дії, внаслідок яких фізична особа, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, поставила себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. У заяві про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення її цього права повинні бути викладені обставини, що свідчать про негативні матеріальні, психічні чи інші наслідки для неповнолітнього здійснення ним цього права. У заяві про визнання фізичної особи недієздатною повинні бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
   При підготовці справи до судового розгляду при наявності достатніх даних про психічний розлад здоров’я фізичної особи призначається судово-психіатрична експертиза. Якщо таких даних немає, то експертиза не проводиться, а ухвалюється рішення про відмову у задоволенні поданої до суду заяви.
   Розгляд справи. Відповідно до ст. 240 ЦПК справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника та представника органу опіки та піклування. Питання про виклик фізичної особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, вирішується в кожному випадку судом з урахуванням стану її здоров'я.
   Рішення суду про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі про обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною після набрання ним законної сили надсилається органові опіки та піклування. Таке рішення є підставою для призначення фізичній особі, обмеженій у цивільній дієздатності, піклувальника, а недієздатній фізичній особі – опікуна.
   Поновлення фізичної особи у дієздатності. За загальними правилами суд, який ухвалив рішення, не вправі його змінити чи скасувати. Однак, у зв’язку із специфікою справ окремого провадження взагалі та справ про обмеження фізичної особи у дієздатності чи визнання фізичної особи недієздатною зокрема, таке рішення суду може бути скасоване. Пояснюється це особливістю повноважень суду при розгляді таких справ. У цьому випадку не розглядається питання про наявність чи відсутність підстав для обмеження у дієздатності чи визнання недієздатною, а те, чи існують підстави для поновлення такої особи у дієздатності. Тому і мова йде про те, що суд не переглядає власного рішення. У випадку ж виникнення сумніву щодо законності та/або обґрунтованості ухваленого рішення суду, не постає питання про поновлення у дієздатності, а повинен відбуватися перегляд рішення суду в апеляційному, касаційному порядку чи у зв’язку з винятковими обставинами у порядку, встановленому цивільним процесуальним законодавством.
   Законом визначене коло заявників, котрі наділені законом, правом на звернення до суду із заявою про поновлення фізичної особи у дієздатності. У справах про обмеження фізичної особи у дієздатності це може відбуватися за заявою самої фізичної особи, її піклувальника, членів сім'ї або органу опіки та піклування (ст. 38 ЦК). У справах про визнання фізичної особи недієздатною заявниками можуть бути опікун або органи опіки та піклування (ст. 42 ЦК). Тобто, в останньому випадку не визнається право на звернення до суду за фізичною особою, яка визнана судом недієздатною.
   У випадку скасування рішення суду про визнання особи недієздатною, а також про обмеження у дієздатності, коли підставою для нього була наявність психічного розладу, обов’язковим є проведення судово-психіатричної експертизи, яка повинна дати відповідь про значне поліпшення стану здоров’я фізичної особи або видужання (п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28 березня 1972 р. “Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним”).
   Рішення суду після набрання ним законної сили надсилається органу опіки та піклування. Таке рішення є підставою для зняття встановлених над фізичною особою опіки чи піклування.