§ 1. Поняття, значення та види представництва у цивільному процесі

   Однією з суттєвих гарантій реалізації громадянами права на судовий захист є можливість отримання правової допомоги. Переважна більшість учасників спірних правовідносин, які звертаються до суду за захистом своїх порушених або оспорених прав та законних інтересів, не володіють правовими знаннями та тільки в загальних рисах розуміють зміст та сутність своїх процесуальних прав та обов’язків. В зв’язку з цим вони не завжди можуть використати всі процесуальні гарантії при реалізації своїх прав в процесі розгляду та вирішення конкретної цивільної справи. Тому закон надає їм можливість брати участь у справі не тільки особисто, а й опосередковано через інших осіб – представників.
   Потреба в правові допомозі не є єдиною причиною участі у справі представника. В деяких випадках ведення справи з допомогою представника обумовлене неможливістю особистої участі особи з об’єктивних причин (в зв’язку з віком, хворобою, обмеженням у дієздатності, недієздатністю тощо).
   Дане право знайшло своє закріплення і в Конституції України (ст. 59), і в ЦПК (ст. 38), якими передбачено, що громадяни мають право вести свої справи в суді особисто або через свого представника.
   У науці цивільного процесуального права немає єдиного розуміння поняття представництва. Останнє визначається і як система процесуальних дій, і як правовідношення, і як правовий інститут.
   Вбачається, що процесуальне представництво – це врегульована цивільними процесуальними нормами форма надання допомоги, в тому числі правової, однією особою (представником) іншій (особі, яку представляють) шляхом вчинення представником в межах наданих йому повноважень від імені та в інтересах останньої комплексу процесуальних дій у зв’язку з розглядом та вирішенням цивільної справи.
   Значення представництва в цивільному процесі визначається метою надання допомоги, зокрема правової, сторонам, третім особам, заявнику, заінтересованій особі. Процесуальний представник також може посприяти суду у визначенні дійсних обставин справи, повному та всебічному розгляду та вирішенню справи і, відповідно, у здійсненні правосуддя в цивільних справах в цілому.
   Аналізуючи питання процесуального представництва, слід враховувати таке: правовідносини, що складаються між представником та особою, яку представляють, представником та судом, у цивільному процесі мають різний галузевий характер. В першому випадку правовідносини складаються з приводу визначення і оформлення повноважень представника. Вони носять матеріально-правовий характер, оскільки, як правило, ґрунтуються на угоді (цивільно-правовій або трудовій) та регулюються нормами цивільного, сімейного, трудового, корпоративного та інших галузей приватного права. Правовідносини між представником та судом складаються, як правило, з приводу розгляду та вирішення конкретної цивільної справи та регулюються нормами цивільного процесуального права.
   Слід зазначити, що цивільне процесуальне представництво не тотожне з цивільно-правовим і має свої характерні риси та відмінності, зокрема:
   - представництво у цивільному праві можливе щодо вчинення різноманітних правочинів, тоді як процесуальне – тільки щодо вчинення процесуальних дій у суді;
   - метою цивільно-правового представництва є надання правової допомоги довірителю, а при процесуальному – також і суду;
   - за умови цивільно-правового представництва участь у юридично-значимих діях здійснює тільки представник. При процесуальному представництві участь у справі представника не позбавляє особу права особистої участі в процесі;
   - на відміну від представництва в цивільному праві, в цивільному процесі можливе подвійне представництво (законні представники можуть доручати ведення справи в суді іншим особам – представникам).
   Види представництва:
   За ступенем обов’язковості представництво в цивільному процесі можна умовно поділити на два види:
   1. обов’язкове – виникає на підставі закону, адміністративного чи судового акту;
   2. факультативне – виникає на підставі цивільно-правової угоди.
   За підставами виникнення розрізняють законне та договірне представництво:
   1. договірне – підставою його виникнення є волевиявлення сторін, при якому представника і особу, чиї інтереси він представляє, пов'язує договір доручення або трудовий договір (таке представництво здійснюється адвокатами, юрисконсультами по справах своїх організацій тощо);
   2. законне представництво – підстави його виникнення передбачені законом (наприклад, ст. 172 СК передбачає, що повнолітні мають право звернутися за захистом прав та інтересів непрацездатних, немічних батьків як їх законні представники).
   За ознаками особи, в інтересах якої здійснюється представництво, його можна поділити на такі види:
   1. представництво фізичних осіб – підставою такого представництво є закон або цивільно-правова угода;
   2. представництво юридичних осіб – таке представництво базується, як правило на трудовій угоді.