§ 2. Процесуальна співучасть

   В окремих випадках при розгляді та вирішенні справи можуть на боці позивача або відповідача приймати участь декілька осіб, утворюватися множинність, яка отримала найменування – процесуальна співучасть. Під процесуальною співучастю слід розуміти обумовленою нормами матеріального права множинність осіб на тій чи іншій стороні у цивільному процесі в силу наявності спільного права чи спільного обов’язку (ст. 32 ЦПК). Від співучасті слід відрізняти об’єднання позовів судом, коли суб’єктивні права та обов’язки не залежать один від одного, а множинність виникла на розсуд суду (судді) з метою процесуальної економії.
   Підставами для виникнення процесуальної співучасті є:
   1) предметом спору є спільні права чи обов’язки кількох позивачів або відповідачів;
   2) права і обов’язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави;
   3) предметом спору є однорідні права і обов’язки (ст. 32 ЦПК).
   Позов може бути пред’явлено спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Зважаючи на це, коли позивачами є дві особи чи більше, а відповідачем – одна, то така співучасть буде активною, коли ж навпаки – то пасивною, а коли наявна множинність на обох сторонах – змішаною. Множинність може виникати і на стороні третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, однак обов’язковою умовою повинна бути наявність загальних підстав виникнення процесуальної співучасті.
   Активна співучасть може виникнути тільки з ініціативи самих позивачів, оскільки це є проявом диспозитивності у цивільному процесі. Наприклад, у разі захисту права власності на річ, яка перебуває у спільній власності.
   Особливістю пасивної співучасті є те, що вона можлива як з ініціативи позивача (позивачів), так і суду, який вправі притягнути як співвідповідачів для участі у справі на підставі норми матеріального права. Не породжує пасивної співучасті залучення другого відповідача у порядку заміни неналежного відповідача. В залежності від імперативності залучення співвідповідачів до справи, пасивна процесуальна співучасть поділяється на обов’язкову та факультативну.
   Обов’язкова пасивна співучасть настає тоді, коли права та обов’язки сторін у справі не можна визначити без встановлення прав та обов’язків інших суб’єктів спірних матеріальних правовідносин. Наприклад, коли шкода заподіяна кількома особами, у справах про виселення із займаного житлового приміщення та ін.
   Факультативна пасивна співучасть має місце в таких випадках, коли у справі беруть участь співучасники, хоча питання про право одного з відповідачів можна було б вирішити самостійно незалежно від прав та обов’язків інших співучасників.
   Може постати питання чи породжує співучасть звернення до суду осіб, уповноважених на звернення у чужих інтересах (ст. 3, 45 ЦПК). У даному випадку встановлено, що особа, в інтересах якої розпочато процес за заявою органу чи особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, повідомляється судом про це, і вона може взяти участь у процесі як позивач поряд з особою, яка подала заяву. Дана норма не породжує співучасті, оскільки ст. 26, 45 ЦПК не визначають позивачами вказаних суб’єктів, а відносять їх до самостійної групи осіб, які беруть участь у справі. У них різна мета участі у процесі та обсяг процесуальних прав та обов’язків.
   Особливість участі процесуальних співучасників у цивільному процесі полягає у тому, що кожен із них щодо другої сторони діє у процесі самостійно. Співучасники можуть доручити вести справу одному із співучасників крім випадків, коли останній має вади цивільної процесуальної дієздатності (ст. 32 ЦПК). Якщо інтереси позивачів, відповідачів між собою суперечать, то співучасті немає. Відповідно до ст. 216 ЦПК суд, ухвалюючи рішення на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, повинен зазначити, в якій частині рішення стосується кожного з них, або вказати, що відповідальність, чи право стягнення є солідарним. Співучасники також можуть оскаржувати судові рішення самостійно, або приєднуватися до скарг інших співпозивачів чи співвідповідачів (ст. 299, 329 ЦПК).