§ 1. Поняття, ознаки та правовий статус сторін

   Серед осіб, які беруть участь у справі, найважливішими слід визнати сторін, без яких не існувало б цивільного процесу у позовному провадженні. Правовим статусом сторін наділяються також особи, які беруть участь у справах наказного та окремого провадження за винятками, встановленими нормами про ці види проваджень у цивільному процесі (ст. 31 ЦПК).
   Сторонами слід визнати осіб, матеріально-правовий спір між якими є предметом судового розгляду у порядку цивільного судочинства. Ними відповідно до ст. 30 ЦПК можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава. Знову ж таки поза увагою закону залишились ряд учасників, які можуть виступати сторонами у цивільному процесі (наприклад, територіальні громади, АРК окремі учасники, які не наділені статусом юридичної особи).
   Поняття сторони безперечно має прямий зв’язок із матеріальними правовідносинами, хоча спір про право може виникнути не лише між особами, які дійсно перебувають у матеріальних правовідносинах. Він можливий і при відсутності таких відносин (так званий “дефектний спір”), у тому випадку, коли позивач не має права вимоги або відповідач у даній справі не має відповідного обов’язку перед позивачем. Це не означає, що суд не може розглядати цього спору, адже чинне цивільне процесуальне законодавство не вимагає з’ясування наявності матеріального правовідношення між сторонами при пред’явленні позову. Спором визнаються будь-які непорозуміння між суб’єктами права і достатньою підставою для вступу у процес і набуття правового статусу позивача є суб’єктивна впевненість, що права особи порушені, оспорені або невизнані (ст. 3 ЦПК). Наявність чи відсутність між сторонами правовідносин ні в якій мірі не відбивається на їх правовому становищі. Навіть, при очевидній відсутності матеріальних правовідносин між такими суб’єктами, їх слід визнавати позивачем та відповідачем із наділенням їх усіма процесуальними правами та обов’язками.
   Ознаками сторін, які вирізняють їх від інших суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин взагалі, та осіб, які беруть участь у справі, зокрема, є наступні: сторони – це обов’язкові суб’єкти цивільного процесу у справах позовного та наказного провадження; сторони – це особи, між якими виник спір про право, який є предметом розгляду та вирішення судом; юридична заінтересованість сторін носить особистий характер, тобто вони наділені і матеріально-правовою, і процесуальною заінтересованістю; справа (процес) ведеться від імені сторін; сторони несуть судові витрати у справі; на сторони поширюються усі наслідки та властивості рішення суду; правосуб’єктність сторін допускає правонаступництво.
   Сторонами у цивільному процесі є позивач та відповідач.
   Позивач – це особа, на захист суб’єктивних прав якої порушено цивільну справу. Ця особа може звернутися до суду безпосередньо або через представника, процес може бути ініційований і іншими уповноваженими законом органами та особами. При чому у будь-якому випадку на участь у справі повинно бути волевиявлення позивача. Так, при поданні заяви в інтересах особи органом чи особою, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, обов’язково повідомляється особа, в інтересах якої відкрито провадження у справі. Вона може приймати участь у справі, може відмовитися від участі та порушеного цивільного процесу. В останньому випадку, коли захищаються інтереси дієздатної фізичної особи, така заява уповноваженого органу чи особи відповідно до ст. 46 ЦПК залишається без розгляду.
   Відповідач – це особа, яка за заявою позивача або іншого ініціатора процесу залучається судом до участі у справі для визначення підстав покладення на неї обов’язку щодо поновлення суб’єктивного права позивача, яке зазнало посягання. При чому, якщо для залучення до участі у справі позивача необхідна його згода, то згода відповідача не вимагається. Конкретна вказівка на відповідача становить обов’язок позивача чи іншого ініціатора процесу. Відповідач легітимізується у позовній заяві до суду, і якщо така вказівка відсутня, то суддя при прийнятті такої заяви повинен постановити ухвалу про залишення її без руху і надати строк для усунення недоліків. У тому випадку, коли заявник не знає про особу порушника свого права, справа не може бути порушена.
   Відповідно до ст. 78 ЦПК якщо місцеперебування відповідача у справах за позовами про стягнення аліментів або про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, невідоме, суд своєю ухвалою оголошує його розшук. Розшук проводиться держаним коштом органами внутрішніх справ, а витрати на нього покладаються на відповідача рішенням суду.
   Процесуальні права сторін – це встановлені та гарантовані законом можливості вибору поведінки щодо участі у суді при розгляді та вирішенні цивільної справи, які забезпечують отримання захисту своїх суб’єктивних прав, які зазнали посягання або існує ймовірність такого. Як вже зазначалося, права сторін як і усіх осіб, які беруть участь у справі, слід поділити на загальні та спеціальні. Загальні права містяться у ст. 27 ЦПК, які визначають фактичну та юридичну спроможність виступати повноцінним учасником судового розгляду цивільної справи. Спеціальними ж є права, визначені суттю правового статусу сторони. Так, відповідно до ст. 31 ЦПК позивач має право протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково, пред’явити зустрічний позов. Сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії цивільного процесу. Кожна із сторін має право вимагати виконання судового рішення в частині, що стосується цієї сторони. Окрім спеціальних прав, які визначають можливість розпорядження своїми матеріальними правами, сторони наділені й іншими правами, наприклад, заявляти клопотання про допит їх як свідків (ст. 62 ЦПК), заперечувати позивачем заочний розгляд справи (ст. 224 ЦПК) та ін.
   На сторони покладаються також процесуальні обов’язки, які також слід поділити на загальні та спеціальні. Загальні полягають у тому, що сторони зобов’язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки (ст. 27 ЦПК), повідомляти про зміну свого місцезнаходження (ст. 77 ЦПК) та ін. Спеціальні – у виконанні певних процесуальних дій: доведенні сторонами тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 10 ЦПК), подання позивачем копій позовної заяви та документів (ст. 120 ЦПК та ін.), повідомлення про третю особу без самостійних вимог у процесі (ст. 36 ЦПК), участь відповідача у проведенні судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи у справах про встановлення батьківства, материнства (ч. 2 ст. 146 ЦПК) та ін.