§ 1. Поняття та ознаки цивільних процесуальних правовідносин

   Володіючи суб’єктивними правами особа, як правило, не може їх реалізувати не вступивши у відповідні правовідносини. Правовідносини є виразом правових норм у житті. Для правовідносин характерним є наявність суб’єктів правовідносин, об’єктів цих правовідносин, а також їх зміст. Ці загальнотеоретичні положення поширюють свою чинність і на цивільні процесуальні правовідносини.
   Цивільні процесуальні правовідносини мають ряд ознак, які їх характеризують. Поряд із загальними ознаками, які притаманні усім правовідносинам, цивільні процесуальні відносини врегульовані нормами цивільного процесуального права; завжди виникають між судом як органом державної влади та іншими учасниками процесу (відносини субординації); вони оформлюють поведінку учасників процесу, яка складається з приводу відправлення правосуддя у цивільних справах; мають відносний характер, тобто визначений конкретний суб’єктний склад правовідношення із чітким визначенням правового статусу кожного з них; ці правовідносини виражаються у спеціальній, встановленій законом, цивільній процесуальній формі; постійно перебувають у русі, що у цілому складає певну їх систему.
   Отже, насамперед, цивільні процесуальні правовідносини – це врегульовані цивільним процесуальним правом суспільні відносини, які виникають між судом та іншими учасниками процесу з приводу розгляду та вирішення цивільної справи.
   Як правило, виникнення цивільних процесуальних правовідносин зумовлено наявністю між сторонами матеріально-правових відносин, які набули спірного характеру або ж між сторонами взагалі наявний спір з приводу наявності таких (матеріально-правових) відносин. Однак специфіка цивільних процесуальних правовідносин полягає у тому, що обов’язково ці правовідносини виникають через суд, який виступає обов’язковим їх учасником.
   В теорії висловлюються міркування щодо можливості виникнення цивільних процесуальних правовідносин поза судом, наприклад, укладення мирової угоди (ст. 31 ЦПК), визначення договірної підсудності (ст. 112 ЦПК), відносини процесуального представництва (ст. 38 ЦПК), однак здебільшого ці правовідносини носять не цивільний процесуальний характер, а є відношенням, врегульованим нормами матеріального права.
   Також існує позиція щодо наявності одного (єдиного) цивільного процесуального правовідношення у конкретній цивільній справі. На увагу у цьому аспекті заслуговує те, що усі правовідносини, які виникають у справі, носять взаємозалежний характер, однак така позиція призводить до ускладнення розуміння самого цивільного процесуального правовідношення в силу своєї громіздкості та нагромадження різного правового статусу його учасників.