Підручники онлайн
Партнери

Авторські реферати,
дипломні та курсові роботи

Предмети
Аграрне право
Адміністративне право
Банківське право
Господарське право
Екологічне право
Екологія
Етика та Естетика
Житлове право
Журналістика
Земельне право
Інформаційне право
Історія держави і права
Історія економіки
Історія України
Конкурентне право
Конституційне право
Кримінальне право
Кримінологія
Культурологія
Менеджмент
Міжнародне право
Нотаріат
Ораторське мистецтво
Педагогіка
Податкове право
Політологія
Порівняльне правознавство
Право інтелектуальної власності
Право соціального забезпечення
Психологія
Релігієзнавство
Сімейне право
Соціологія
Судова медицина
Судові та правоохоронні органи
Теорія держави і права
Трудове право
Філософія
Філософія права
Фінансове право
Цивільне право
Цивільний процес
Юридична деонтологія


§ 2. Зміст окремих принципів цивільного процесуального права

§ 2. Зміст окремих принципів цивільного процесуального права

   Законність. Принцип законності визначається, по-перше, тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до конкретних правовідносин. По-друге, здійснення правосуддя неможливе без додержання норм процесуального права. Вся діяльність суду підпорядкована чинному цивільному процесуальному законодавству і здійснюється у визначеному ним цивільному процесуальному порядку. Прийняте судом рішення по справі має бути законним і обґрунтованим (ст. 213 ЦПК).
   Здійснення правосуддя виключно судами. Правосуддя в цивільних справах виступає однією з форм державної діяльності – судової влади, яка здійснюється судами шляхом розгляду і вирішення цивільних справ у встановленому законом порядку. Конституція (ст. 124) визначила, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
   Здійснення правосуддя виключно судами випливає з діючих засад поділу державної влади України на три відокремлені державні влади – законодавчу, виконавчу та судову (ст. 6 Конституції). Цей принцип означає недопущення втручання у здійснення правосуддя зі сторони органів законодавчої і виконавчої влади. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється (ст. 126 Конституції).
   Незалежність суддів і підкорення їх тільки законові. При здійсненні правосуддя судді незалежні, підкоряються тільки закону і нікому не підзвітні (ст. 129 Конституції України, ст. 14 Закону України “Про судоустрій України”). Вони вирішують цивільні справи на основі закону, в умовах, що виключають сторонній вплив на них. Отже, зміст цього принципу розкривається в поєднанні двох правил – незалежності суддів та підкоренні їх тільки законові.
   Незалежність суддів полягає в тому, що ніякі державні органи, політичні партії, громадські організацій посадові особи не мають права впливати на них, вказувати судові, як необхідно вирішити конкретну справу, розв'язати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами. Вони незалежні від осіб, які беруть участь у справі. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і прийнятті рішення суд є незалежним від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Судді, які розглядали справу по першій інстанції, скаргу в апеляційному порядку, незалежні також від вищестоящого суду, котрий не вправі вказати їм, як треба вирішити справу, скаргу, яка має бути застосована норма матеріального права і яке рішення має бути ухвалене при новому розгляді справи.
   Підкорення суддів закону означає, що вони повинні вирішувати справи на підставі законів України, відповідно до закону застосовувати норми іноземного права, а при відсутності закону, який врегульовує спірні відносини, застосувати закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону). Коли немає такого закону, суд виходить із загальних засад і змісту законодавства України (аналогія права).
   Здійснення судочинства державною мовою. Відповідно до ст. 7 ЦПК цивільне судочинство здійснюється державною мовою, якою згідно зі ст. 10 Конституції України є українська мова, всебічний розвиток і функціонування якої в усіх сферах суспільного життя на всій території України забезпечується державою. Для забезпечення доступності судового захисту, а також для недопущення дискримінації за мовною ознакою, закон надає особам, які беруть участь у справі і не володіють або недостатньо володіють державною мовою, право робити заяви, давати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача. Судові документи складаються державною мовою.
   Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами. Закріплений п. 7 ст. 129 Конституції України принцип гласності цивільного судочинства полягає в тому, що розгляд справ у всіх судах відкритий, крім ряду випадків, визначених законом. Відповідно до ст. 6 ЦПК закритий судовий розгляд допускається у разі, якщо відкритий розгляд може привести до розголошення державної або іншої таємниці, яка охороняється законом, а також за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, з метою забезпечення таємниці усиновлення, запобігання розголошенню відомостей про інтимні чи інші особисті сторони життя осіб, які беруть участь у справі, або відомостей, що принижують їх честь і гідність. При цьому проведення закритого судового розгляду виключає можливість відступу від положень цивільного судочинства, його спрощення чи обмеження процесуально-правового становища учасників цивільного процесу.
   Хід судового процесу фіксується, в тому числі шляхом складання журналу судового засідання, а також технічними засобами, порядок використання яких визначений ЦПК. Учасники цивільного процесу та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, мають право робити письмові записи, а також використовувати портативні аудіотехнічні пристрої. Проведення у залі судового засідання фото- і кінозйомки, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання по радіо і телебаченню допускаються на підставі ухвали суду за наявності згоди на це осіб, які беруть участь у справі. При цьому офіційним записом судового засідання є лише технічний запис, зроблений судом.
   Принцип колегіальності і одноособовості розгляду цивільних справ закріплений в ч. 2 ст. 129 Конституції, за якою судочинство провадиться суддею одноособово і колегією суддів. Відповідно до даного принципу суддя одноособово розглядає всі цивільні справи, підвідомчі суду по першій інстанції. При чому при одноособовому розгляді справи суддя діє від імені суду.
   У суді першої інстанції справи суддями колегіально не розглядаються. В окремих категоріях справ, встановлених законом, цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються колегією у складі одного судді і двох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді (ст. 18 ЦПК). До них відносяться справи про: обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; усиновлення; надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу.
   Колегіальність як спосіб розгляду справи визначений при перегляді цивільної справи. Так, цивільні справи у судах апеляційної інстанції розглядаються колегією у складі трьох суддів, у суді касаційної – п'яти суддів. Цивільні справи у зв'язку з винятковими обставинами переглядаються колегією суддів судової палати у цивільних справах Верховного Суду України за наявності не менш як двох третин її чисельності (у разі проведення спільного засідання палат – при рівному представництві за наявності не менше як двох третин чисельності кожної палати). Під час перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами суд діє в такому самому складі, в якому вони були ухвалені (одноособово або колегіально).
   Рівність усіх учасників процесу перед законом і судом означає, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (ст. 24 Конституції України).
   Цей принцип передбачає рівну можливість усіх громадян брати участь у цивільному судочинстві, перебувати в правовому становищі визначеної законом процесуальної фігури – позивача, відповідача, третьої особи тощо і рівною мірою здійснювати закріплені процесуальним законом за такими суб'єктами процесуальні права і обов'язки. Гарантіями принципу рівності громадян перед законом і судом є встановлення кримінальної відповідальності за обмеження їх у правах залежно від расової і національної належності.
   Принцип змагальності полягає у забезпеченні широкої можливості сторонам, іншим особам, які беруть участь у справі, відстоювати свої права й інтереси, свою позицію у справі, свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Змагальністю визначається весь процес відбору фактичного матеріалу, необхідного для розв'язання судом справи, встановлюються форми, методи і способи дослідження цього матеріалу, процесуальна діяльність суб'єктів доказування, її послідовність і правові наслідки.
   Змагальність характеризується широкою можливістю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, визначати і використовувати в доказовій діяльності передбачені ЦПК необхідні процесуальні засоби, фактичні дані і докази, що їх підтверджують. Він ґрунтується на праві сторін вільно розпоряджатися фактичним матеріалом у справі та доведенням тих обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
   Зміст принципу змагальності складають права і обов'язки сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, в сфері судового доказування; принцип змагальності визначає змагальну форму цивільного судочинства – такий процесуальний порядок, що забезпечує сторонам й іншим особам, які беруть участь у справі, можливість активно захищати особисті права й інтереси, права й інтереси інших осіб та держави. Змагальна форма процесу забезпечується активним процесуальним становищем суду, який вправі надавати процесуальну допомогу особам, які беруть участь у справі, роз'ясняти їх права та обов'язки, сприяти у здійсненні їх права і за їх клопотанням сприяти у витребуванні доказів (ст.ст. 10, 60, 137 ЦПК) тощо.
   Диспозитивність (від лат. dispono – розпоряджаюся) – це нормативно-керівна засада цивільного процесуального права, яка закріплює вільне, на свій розсуд здійснення і розпорядження юридично заінтересованими особами матеріальними правами щодо предмета спору, процесуальними засобами захисту порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, що спрямовані на розвиток, зміну або припинення розгляду цивільної справи в суді в межах, дозволених законом і в установленому процесуальному порядку.
   Принцип диспозитивності є основоположним в системі принципів цивільного процесуального права, включає в себе певну ідею, що становить його зміст. Зміст принципу диспозитивності полягає у наданні сторонам, іншим особам, які беруть участь у справі, можливості вільно здійснювати і розпоряджатись матеріальними правами щодо предмета спору та процесуальними засобами їх захисту.
   Складовими положеннями змісту принципу диспозитивності є шість груп прав – права, що характеризують повноваження на порушення провадження по справі; права, спрямовані на зміну позовних вимог; права, пов’язані із забезпеченням законного складу суду, об’єктивного розгляду справи та виконання судових постанов; права, пов’язані із залученням до справи заінтересованих осіб; права щодо здійснення окремих процесуальних дій; інші права, що забезпечують захист у процесі по справі.
   Принцип диспозитивності сприяє правильному пізнанню та застосуванню норм цивільного процесуального права, виступає основою для законодавчої практики, підготовки, розробки і прийняття відповідних йому за змістом правових норм та подальшого їх удосконалення, характеризує суть та значення права як регулятора суспільних відносин у галузі здійснення правосуддя в цивільних справах, його соціальну цінність. Значення принципу диспозитивності в цивільному процесуальному праві полягає також у тому, що захист прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб неможливий без реалізації ними тих положень, які визначають зміст принципу диспозитивності.
   Диспозитивний характер мають права сторін, визначені ст. 31 ЦПК, за якою позивач може протягом усього часу розгляду справи по суті змінити підставу чи предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від позову. Відповідач має право визнати позов повністю або частково. Сторони можуть закінчити справу мировою угодою в будь-якій стадії процесу, вимагати виконання рішення, ухвали, постанови суду.
   Диспозитивністю визначаються також права інших осіб, які беруть участь у справі. Треті особи, котрі заявляють самостійні вимоги на предмет спору, користуються усіма правами позивача (ст. 34 ЦПК).
   Зміст принципу диспозитивності закріплений в інших правах осіб, які беруть участь у справі, та визначаються системою цивільних процесуальних правовідносин в наступних стадіях розвитку цивільного судочинства у справі.
   Отже, принцип диспозитивності характеризується такими положеннями: 1) хто хоче здійснити свої право, повинен сам потурбуватися про це; 2) особа, якій належить право, може від нього відмовитись; 3) нікого не можна примушувати пред'явити позов проти своєї волі; 4) суд не повинен виходити за межі вимоги сторін, за винятками, встановленими законом.
   Принцип всебічності та повноти. Змістом цього принципу є відповідність висновків суду, викладених у рішенні, дійсним обставинам справи. Суд покликаний встановити всі ті факти, що дозволяють йому дати правильну оцінку всьому фактичному складу справи. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, зобов'язаний створювати необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи.
   Всебічне з'ясування обставин справи означає, що суд повинен з'ясувати всі питання по справі – як на користь, так і проти сторони. Вимога повноти дослідження обставин справи охоплює питання залучення всіх матеріалів, які мають значення для справи відповідно до правил належності та допустимість доказів, – не тільки тих, що подані сторонами, а й одержаних іншим шляхом. Якщо сторони мають труднощі із поданням доказів до суду, суд для встановлення дійсних обставин справи зобов’язаний витребувати їх (ст. 137 ЦПК).
   Об'єктивне з'ясування обставин справи – це обґрунтованість висновків суду, відповідність їх дійсним обставинам справи, що досягається за умови безстороннього і сумлінного ставлення суду та учасників матеріального спору. Відповідно до ст. 62 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Жодні докази для суду не мають наперед визначеної сили.
   Здійснення правосуддя на засадах поваги до честі i гідності, рівності перед законом і судом. Відтворений в ЦПК, цей принцип встановлює для сторін рівні можливості для здійснення ними своїх процесуальних прав і виконання обов'язків (ст. 5 ЦПК), а не в тотожності прав позивача і відповідача. Зміст даного принципу обумовлюється характером спірних матеріальних правовідносин, підвідомчих суду, і є відображенням загальноправового, закріпленого Конституцією України, принципу рівності усіх громадян перед законом і судом. Визначивши процесуальну рівноправність сторін, цивільне процесуальне законодавство надає їм однакові процесуальні засоби для захисту і рівну можливість для їх застосування та сприяння судові. Суд однаково повинен допомогти сторонам у збиранні і залученні до справи доказів. Він зобов'язаний роз'яснити їх права і обов'язки, попередити про наслідки здійснення або невчинення процесуальних дій і надавати інше сприяння, яке забезпечувало б реалізацію цього принципу.
   Раціональна процесуальна форма. Вона полягає у створенні найбільш сприятливого порядку (раціонального цивільного судочинства) для процесуальної діяльності суду, для доступу в цивільний процес по справі заінтересованих осіб і їх процесуальної діяльності. Встановлений порядок (формальності) забезпечує нормальний розвиток процесу і надає суб'єктам процесуальної діяльності можливість виправити допущене порушення встановленого порядку. Він характеризується змагальністю і диспозитивністю, рівноправністю сторін і публічністю, гласністю, усністю, безпосередністю і опосередкованістю. Раціональна процесуальна форма визначається також встановленими в ЦПК стадійністю процесу, строками на виконання процесуальних дій. Про раціоналізм цивільної процесуальної форми свідчать доступність цивільного процесу, його простота і зрозумілість; наближеність суду до населення; звільнення позивачів-громадян з найважливіших для них справ від сплати судових витрат. Раціоналізм характеризується публічністю – активним процесуальним становищем суду і можливістю державних і громадських організацій захищати в судочинстві права інших осіб, відображає демократичні основи цивільного судочинства і спрямований на забезпечення належних умов для захисту прав громадян і державних інтересів.
   Неможливість процесуального сумісництва. Відповідно до цього принципу суб'єкт цивільних процесуальних правовідносин не може в одній і тій же справі перебувати більше як в одному процесуальному становищі (позивач не може в цій же справі бути третьою особою, відповідач – свідком тощо). При дорученні співучасником ведення справи одному із співучасників останній не змінює своєї процесуальної правосуб'єктності, а залишається стороною і діє в процесі на захист своїх прав і прав співучасника; при пред'явленні зустрічного позову відповідач не виступає одночасно і позивачем.
   Безпосередність судового розгляду (ст. 159 ЦПК) полягає у тому, що суд при розгляді справи повинен, як правило, сприймати докази по справі з першоджерел і досліджувати їх безпосередньо. Судове засідання по розгляду справи має починатися і закінчуватися незмінним складом суду. Якщо в процесі розгляду справи відбувається заміна одного із суддів, то судовий розгляд починається спочатку. Безпосередній зв'язок суддів, які розглядають справу, з учасниками процесу і матеріалами справи забезпечує можливість досліджувати і сприймати фактичні матеріали справи, дозволяє повно і всебічно вникнути у всі її деталі, усунути сумніви щодо юридичних фактів, покладених в обґрунтування позову і заперечення проти нього. Сторонам процесу й іншим особам, які беруть участь у справі, безпосередність забезпечує можливість увійти особисто в стосунки зі складом суду, давати йому пояснення по суті справи і з окремих питань, подавати свої доводи, міркування та заперечення, здійснювати всі інші процесуальні дії, спрямовані на з'ясування всіх матеріалів справи і правильне її розв'язання.
   Усність судового розгляду. Полягає в тому, що розгляд справи провадиться усно (ст. 6 ЦПК), процесуальна діяльність суддів і учасників процесу відбувається в словесній формі. Усна форма судового розгляду сприяє реалізації вимог принципу гласності і безпосередності. Завдяки словесній формі судді можуть краще і повніше сприймати факти справи, а особи, які беруть у ній участь, – реально і точно довести їх до відома суду, сприймати зміст дій всіх учасників процесу, висловлювати свої міркування, заперечення, спростування з метою встановлення дійсних обставин справи. Розгляд справи в усній формі дає можливість судові особисто і безпосередньо вступати в контакти з учасниками процесу в цивільній справі і сприймати фактичний матеріал у повному обсязі, який відтворюється тут же в судовому засіданні на очах суддів і всіх присутніх, у процесі його розвитку.
   Усна форма розгляду справи зручніша для учасників процесу, завдяки їй легше висловити сприйняті обставини в справі і свої міркування по них. Вона спрощує процес, робить його доступним для заінтересованих осіб. Така форма дає більші можливості судові керувати розвитком процесу і прискорювати розгляд справи. Процес стає динамічним, строк розгляду справи скорочується. Разом з тим усна форма процесуальних дій, які виконуються при розгляді справи в судовому засіданні, оптимально поєднується з письмовою формою відображення і оформлення деяких з них – викладення вимог до суду в формі письмових заяв, скарг, подання, а владних суджень суду – в судових рішеннях.
   Принцип оперативності, що виділяється окремими авторами, є правовою вимогою, якою забезпечується своєчасність розгляду і вирішення цивільних справ у часових межах шляхом найбільш повного і раціонального використання процесуальних засобів, спрямованих на швидке і правильне вирішення цивільних справ.

 
< Попередня   Наступна >