§ 3. Правове регулювання надрокористування в сільському господарстві

   Надра дедалі активніше використовують для ведення сільськогосподарської діяльності. Зокрема, в недіючих шахтах вирощують гриби, квіти, овочі та інші рослини. Надрами послуговуються для витримування виноматеріалів, зберігання харчової продукції тощо. Корисні копалини місцевого значення і прісні підземні води застосовують для ведення сільськогосподарської діяльності.
   Використання надр у веденні сільськогосподарської діяльності регулюється Кодексом України про надра від 27 липня 1994 р., та іншими актами законодавства про надра. За ст. 1 Кодексу, надра — це та частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння. Законодавство не встановлює чіткої межі поверхні землі для розмежування земель і надр як природних об'єктів і визначення режиму правового регулювання. Надра від землі відмежовуються за юридичними ознаками, а саме — за способом використання цих об'єктів. Якщо поверхня землі слугує просторово-операційним базисом для розміщення різних об'єктів або для вирощування сільськогосподарської продукції, ми маємо справу з землекористуванням. Якщо ж видобуваємо корисні копалини, вивчаємо геологію землі або здійснюємо підземну діяльність — маємо справу з надрами і повинні керуватися законодавством про надра.
   Надра треба відмежовувати і від підземних вод. Згідно з ВК підземні води належать до державного водного фонду України, а згідно з Кодексом України про надра, вони є частиною надр. Виходить, що це — природний ресурс з подвійним правовим режимом і, тому, використовуючи підземні води для сільського господарства, слід керуватися і водним законодавством, і законодавством про надра. Труднощі виникають тоді, коли треба оформити дозвіл на спеціальне використання підземних вод: яким законодавством керуватися, щоб отримати дозвіл і для сплати збору за спеціальне використання?
   Ретельний аналіз законодавства України показує, що слід розрізняти правовий режим прісних підземних вод і правовий режим мінеральних, термальних, промислових вод. Згідно з п. 1.5 Інструкції про порядок обчислення і справляння плати за користування надрами для видобування корисних копалин в редакції наказу Мінекоресурсів, Мінфіну, ДПА, Мінпраці від 13 червня 2000 р. № 51/128/307/128, збір за спеціальне використання надр не справляється за видобуті прісні підземні води, позаяк при цьому справляється збір за спеціальне використання водних ресурсів. Отже, під час видобування прісних підземних вод треба керуватися водним законодавством для отримання дозволу і сплати збору за спеціальне використання водних ресурсів, а під час видобування мінеральних, термальних, промислових вод — законодавством про надра, щоб оформити відповідні правові документи і сплатити збір за спеціальне використання надр.
   Корисні копалини, згідно зі ст. 5 Кодексу про надра — це природні мінеральні утворення органічного і неорганічного походження в надрах, на поверхні землі, в джерелах вод і газів, на дні водоймищ, а також техногенні мінеральні утворення в місцях розміщення відходів виробництва та лишків продуктів переробки мінеральної сировини, придатні для промислового використання. За ст. 6 цього Кодексу, корисні копалини за своїм господарським значенням поділяються на копалини загальнодержавного й місцевого значення. Віднесення їх до загальнодержавного та місцевого значення здійснюється Кабінетом Міністрів України. Разом з тим ЗК у ст. ст. 90, 95 закріплює поділ корисних копалин на загальнопоширені і незагальнопоширені. Аналіз правового режиму загальнопоширених корисних копалин і корисних копалин місцевого значення за Кодексом про надра, а також за ст. 39 Закону України від 25 червня 1991 р. "Про охорону навколишнього природного середовища" показує, що правовий режим загальнопоширених корисних копалин тотожний правовому режиму корисних копалин місцевого значення.
   Переліки корисних копалин загальнодержавного й місцевого значення затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 р. № 827. Визначення корисних копалин як загальнодержавного чи місцевого значення поширює на них відповідний режим правового регулювання. Суб'єктів аграрного права більше цікавлять корисні копалини місцевого значення, які вони можуть використовувати на праві загального використання надр. До них належать, зокрема, сировина для хімічних меліорантів грунтів (вапняк, гіпс, сапропель), крейда, граніт, пісковик, галька, гравій, пісок, ракуша, лес, глина легкоплавка, суглинок, супісок тощо. Води, в тому числі прісні підземні, належать до корисних копалин загальнодержавного значення.
   Фактичні ознаки розмежування загального і спеціального використання надр наводяться у ст. 23 Кодексу про надра, яка надає власникам земельних ділянок і землекористувачам право без отримання спеціальних дозволів (ліцензій) та без гірничих відводів видобувати для сільськогосподарських потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до 2 м і прісні підземні води — до 20 м та використовувати надра для господарських і побутових потреб. Однак закон не роз'яснює, що розуміти під господарськими і побутовими потребами. На нашу думку, суб'єкти аграрного права мають право використовувати надра для будь-яких сільськогосподарських потреб на праві загального використання надр, крім промислового видобування корисних копалин і будівництва підземних споруд.
   Щодо спеціального використання надр на праві власності, то, згідно зі ст. 4 Кодексу про надра, надра є виключно державною власністю. Але це положення суперечить ч. З ст. 79 З К від 25 жовтня 2001 р., згідно з якою право власності на земельну ділянку поширюється і на підземний простір, тобто на надра. Як ми вже зазначали, ЗК має переважну правову силу перед Кодексом про надра. Отже, всі суб'єкти права приватної власності на земельні ділянки є водночас суб'єктами права приватної власності на надра під цими земельними ділянками. Це означає, що всі суб'єкти права приватної власності на земельні ділянки мають право укладати різні угоди щодо надр, які перебувають у їхній власності, а також будувати підземні споруди для здійснення сільськогосподарської діяльності без отримання гірничих відводів.
   Разом з тим аналіз гірничого законодавства показує, що право приватної власності на надра не дозволяє здійснювати промисловий видобуток корисних копалин на своїй земельній ділянці. Такий різновид діяльності потребує дотримуватися вимог до гірничих підприємств, викладених у Гірничому законі України від 6 жовтня 1999 р. Проте в разі виявлення на приватній земельній ділянці покладів корисних копалин, її власник може укласти угоду щодо використання належних йому на праві приватної власності надр з гірничим підприємством, яке відповідає вимогам Гірничого закону.
   Спеціальне використання надр на праві надрокористування передбачає, відповідно до ст. 19 Кодексу про надра, отримання спеціального дозволу (ліцензії) на використання надр і акту гірничого відводу. Ліцензування надрокористування регулюється ст. 16 Кодексу. Разом з тим їді положення суперечать положенням Закону України від 1 червня 2000 р. "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", ст. 2 якого визначає, що види господарської діяльності, не передбачені ст. 9 цього Закону, ліцензуванню не підлягають. А ст. 9 Закону передбачає в царині надрокористування ліцензування тільки пошуку (розвідки) корисних копалин, видобутку уранових руд, коштовних металів і каміння. Видобування інших корисних копалин ліцензування не потребує. За правилами розв'язання правових колізій, переважну юридичну силу в цьому разі матиме саме Закон " Про ліцензування певних видів господарської діяльності" — він містить спеціальну норму щодо ліцензування. Не випадково у прийнятому 12 липня 2001 р. Законі України "Про нафту і газ" вже йдеться не про ліцензування видобутку нафти і газу, а лише про спеціальні дозволи.
   Цей правовий припис викликав численні суперечки між надро-користувачами і державними органами. Але закон в даному разі — на боці скасування ліцензування видобутку корисних копалин. Отже, єдиним дозволом на спеціальне використання надр тепер є акт гірничого відводу, за винятком уранових руд, коштовностей і нафти й газу, щодо яких діють особливі правила. За ст. 17 Кодексу про надра, гірничим відводом є частина надр, надана користувачам для промислової розробки родовищ корисних копалин та з метою, не пов'язаною з видобуванням корисних копалин. Користування надрами за межами гірничого відводу забороняється. Гірничі відводи надаються, згідно з Положенням про порядок надання гірничих відводів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 59. На розробку корисних копалин загальнодержавного значення і ведення сільськогосподарської діяльності в надрах гірничі відводи надаються Держнаглядохоронпраці. На розробку корисних копалин місцевого значення гірничі відводи надаються радами обласного рівня і підлягають реєстрації в органах державного гірничого нагляду.
   Стаття 21 Кодексу про надра стверджує, що видобування прісних підземних вод і розробки родовищ торфу здійснюються без гірничих відводів, але за умови отримання спеціального дозволу (ліцензії). Зважаючи на скасування існуючого порядку ліцензування надрокористування, можна говорити про те, що торф і прісні підземні води можуть добуватися на праві загального використання надр. При цьому суб'єкти аграрного права вже не зобов'язані обмежувати глибину свердловини, позаяк вони мають право для видобутку прісних підземних вод копати криниці глибиною й понад 20 м.
   Спеціальне використання надр на праві надрокористування може бути постійним або тимчасовим. Постійне не має заздалегідь встановленого строку. Тимчасове може бути короткостроковим (до 5 років) і довгостроковим (від 5 до 20 років). У разі потреби строки тимчасового надрокористування можуть бути подовжені.
   Спеціальне використання надр передбачає необхідність сплати збору. Базові нормативи плати за користування надрами для видобування корисних копалин і Порядок справляння плати за користування надрами для видобування корисних копалин, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1997 р. № 1014. Щодо підземної сільськогосподарської діяльності, зокрема вирощування сільськогосподарської продукції під землею, збір справляється згідно з Порядком справляння плати за користування надрами в цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000 р. № 1682.
   Зауважимо, що згідно з гірничим законодавством, збір за видобуток корисних копалин можна справляти тільки з суб'єктів підприємницької діяльності. Тому селяни, які мають гірничий відвід на видобуток корисних копалин, але не зареєстровані як суб'єкти підприємництва, звільнені від сплати збору за спеціальне використання надр. Це правило не поширюється на ведення сільськогосподарської діяльності під землею, зокрема на витримування вино-матеріалів, вирощування сільськогосподарської продукції, зберігання продуктів харчування — при здійсненні таких видів діяльності всі суб'єкти спеціального використання надр зобов'язані сплачувати збір за спеціальне використання надр.
   Відповідно до ст. 55 Кодексу про надра, спеціальне використання надр для сільськогосподарської діяльності здійснюється за відповідними проектами, в яких мають передбачатися заходи, що забезпечують знешкодження стічних вод, шкідливих речовин і відходів сільського господарства або локалізацію їх у певних межах, а також запобігають їх проникненню в інші природні об'єкти. Невиконання цих обов'язків може спричинити позбавлення права надрокористування чи обмеження сільськогосподарської діяльності в надрах.