4.5. Органічні, симптоматичні, психічні розлади

   До цієї групи захворювань входять психічні розлади, згруповані на підставі того, що мають спільну, чітку етіологію. Етіологія цих захворювань полягає в мозкових ушкодженнях, що зумовлюють церебральну дисфункцію. Ця дисфункція може бути первинною, як при травмах та інсультах, що уражають мозок безпосередньо, або вторинною, як при системних захворюваннях і розладах, що уражають мозок тільки як один з багатьох органів чи систем організму.
   Попри широту спектра психопатологічних станів, включених до цього підрозділу, основні ознаки цих розладів становлять дві основні групи. До першої групи входять синдроми, найхарактернішими з яких є: постійні ураження когнітивних функцій (пам'ять, інтелект і навченість) або порушення свідомості й уваги, до другої — синдроми, найяскравішим проявом яких є розлади сприйняття (галюцинації), мислення (маячення), емоцій (депресія, манія, тривога) чи розлади особистості й поведінки.
   Органічний галюциноз — це розлад з постійними або рецидивуючими зоровими чи слуховими галюцинаціями, які з'являються при повній свідомості. У разі такої патології у хворих може виникати маячне трактування галюцинацій при збереженні здатності до критики, при цьому свідомість не потьмарюється, не спостерігається інтелектуальне зниження.
   Кататонічний розлад органічної природи може виявлятися у вигляді зниженої чи підвищеної психомоторної активності, що супроводжується кататонічними симптомами.
   При органічному маячному (шизофреноподібному) розладі постійні чи рецидивуючі маячні ідеї домінують у клінічній картині. Маячення може супроводжуватися галюцинаціями, не пов'язаними зі змістом основних маячних ідей. Можуть також виявлятись клінічні симптоми, схожі на шизофренічні, такі як вигадливе маячення, галюцинації, ізольовані кататонічні феномени. При цьому свідомість і пам'ять не повинні бути порушеними.
   Органічні (афективні) розлади настрою характеризуються зміною настрою, що супроводжується зміною рівня загальної активності. Афективні розлади зазвичай з'являються внаслідок впливу на мозок несприятливого органічного фактора.
   Інволюційна меланхолія є найпоширенішим клінічним варіантом серед інволюційних психозів, розвивається переважно у жінок у віці 45-60 років на тлі клімаксу.
   Розвиткові психозу передує гормональна перебудова періоду клімаксу чи загострення соматичних захворювань, психогенні фактори. Саме в цей період змінюється і ламається звичний життєвий уклад (вихід на пенсію, втрата колишніх позицій, самотність у зв'язку зі смертю рідних, необхідність адаптації до нових умов життя).
   Розвитку захворювання, як правило, безпосередньо передують малі психогенії — сімейні конфлікти, переїзд на іншу квартиру, до родини дітей тощо.
   Початковий період захворювання характеризується підвищеною стомлюваністю, пригніченим настроєм, тривогою з будь-якої незначної життєвої причини, постійним очікуванням неприємностей. У хворих постійно змінюється настрій з переважанням зниженого, з наростаючою тривогою. Занепокоєння, боязке очікування неминучого нещастя супроводжуються скаргами на непевні страхи, хвилювання, побоювання з приводу свого здоров'я.
   На піку психозу тривожно-тужна симптоматика стає надто великою, набираючи характеру меланхолійного буйства із суїцидальними тенденціями і спробами. На тлі глибокої туги і тривоги розвиваються маячні ідеї винності, самозвинувачення і самознищення, збитку, руйнування, загибелі. Хворі переконані у своїй глобальній провині перед людством. Вони постійно звинувачують себе за помилки, нібито зробленими ними в минулому, при цьому пригадують різні незначні епізоди, за які повинні бути суворо покарані. Дуже часто у хворих спостерігаються різноманітні іпохондричні розлади від скарг на своє здоров'я до іпохондричного маячення. Вони переконані, що хворіють на різні важкі захворювання, вважають себе заразними, небезпечними для оточуючих. В окремих випадках ці скарги набирають характеру іпохондричного маячення (немає шлунка, кишечнику, висохнув мозок, не працюють усі внутрішні органи).
   Іноді у клінічній картині переважає рухова загальмованість, частіше — відзначається рухлива активність у вигляді ажитованої депресії.
   Такий гострий період триває від кількох місяців до року і більше. Поступово тривожно-тужливий афект стає менш напруженим.
   Усі симптоми немов застигають і з кожним роком стають одноманітнішими та менш виразними. Незмінним залишається тільки колишній зміст маячних ідей. Рухова активність поступово змінюється на просте й одноманітне рухове занепокоєння, метушливість.
   Перебіг інволюційної меланхолії часто набирає тривалого несприятливого характеру, що затягується на роки.
   Після виходу із психозу залишаються своєрідні зміни особистості, які виявляються у вигляді нестійкості настрою, підвищеної стомлюваності, тривожності.
   Судово-психіатрична оцінка. Хворі на органічні симптоматичні ураження головного мозку та інволюційну меланхолію можуть бути небезпечними для себе і оточуючих. При інволюційній меланхолії хворі на піку депресії стають переконаними, що їх і членів їхньої родини, особливо дітей і онуків, очікують неминуча загибель і страждання. Тому хворі перш ніж вчинити самогубство, вбивають їх з "альтруїстичних" мотивів, щоб урятувати від майбутніх страждань.
   Хворі, які вчинили суспільно небезпечні дії з хворобливих мотивів, не можуть усвідомлювати свої дії та керувати ними і згідно зі ст. 19 КК України вони не підлягають кримінальний відповідальності.
   В інших спостереженнях органічне ураження головного мозку та інволюційна меланхолія розвиваються вже після здійснення кримінальних дій у судово-слідчій ситуації. У такому разі хворі звільняються від відбування покарання у зв'язку із хворобою і до них застосовуються різні види примусових заходів медичного характеру.