1. Категорії зон радіоактивного забруднення. Правовий режим забруднених територій

   Чорнобильська катастрофа створила на значній території України небезпечну для здоров’я людей і навколишнього середовища радіаційну обстановку. З метою зменшення дії радіаційного опромінення на здоров’я людини та на екологічні системи законодавство закріплює та гарантує забезпечення режиму використання та охорони вказаних територій.
   До територій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, належать території, на яких виникло стійке забруднення навколишнього середовища радіоактивними речовинами понад доаварійний рівень і яке потребує вжиття заходів щодо радіаційного захисту населення та інших спеціальних втручань, спрямованих на необхідність обмеження додаткового опромінення населення, зумовленого Чорнобильською катастрофою, та забезпечення його нормальної господарської діяльності.
   Залежно від рівня забруднення ґрунтів, ст. 2 Закону України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” визначає такі зони радіоактивно забруднених територій:
   1) зона відчуження — це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році (30 км від епіцентру вибуху);
   2) зона безумовного (обов’язкового) відселення (50—60 км від епіцентру вибуху);
   3) зона гарантованого добровільного відселення;
   4) зона посиленого радіоекологічного контролю.
   За офіційними даними, від Чорнобильської катастрофи в Україні постраждало близько 3,3 мільйона осіб, кожен третій — дитина. Із зони, ураженої радіацією, евакуйовані мешканці 80 населених пункті (близько 100 тисяч осіб). А до зони безумовного відселення потрапило 92 населені пункти. Територія, з якої здійснено евакуацію населення, віднесена до зони відчуження, складає близько 2598 квадратних кілометра. Периметр зони відчуження складає 196 квадратних кілометрів, а разом із зоною безумовного відселення становить 377 квадратних кілометри, що практично дорівнює 8,8 % території України.
   Коло викликаних Чорнобильською катастрофою проблем з часом не зменшується, а навпаки — розширюється, стає гострішим, актуальнішим.
   Однією з найважливіших складових для вирішення цих проблем стало створення правових, законодавчих, організаційних та наукових засад захисту постраждалих людей.
   До 1990 року в Україні не існувало правового та законодавчого поля з питань радіаційного, соціального та медичного захисту людини від дії іонізуючого випромінювання. Ці питання регулювались санітарним законодавством, яке затверджувало Міністерство охорони здоров’я СРСР [23, с. 28].
   Після проголошення державного суверенітету України основу національної нормативно-правової бази захисту постраждалих становить Конституція України, яка закріпила найважливіші положення для забезпечення їхнього захисту. В статті 16 Конституції України визначено, що “подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави”.
   Надзвичайна актуальність вирішення проблем, обумовлених Чорнобильською катастрофою, знайшла відображення в “Концепції проживання населення на територіях України з підвищеними рівнями радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи”, Законах України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” та “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
   Крім цього, питання соціального, медичного та протирадіаційного захисту постраждалого населення регулюються ще близько двадцятьма статтями Конституції України, багатьма законами, постановами та іншими документами Верховної Ради України, а також указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України та нормативними актами міністерств та відомств.
   Ці акти стали фундаментом національного “чорнобильського” законодавства і засвідчують, що в Україні створені і діють нормативно-правові основи для забезпечення конституційного права людини на гідне життя і здоров’я.
   В Україні сьогодні захист населення від наслідків Чорнобильської катастрофи базується на трьох напрямах: протирадіаційному, соціальному і медичному. Протирадіаційний ґрунтується на встановленні рівнів радіоактивного забруднення і дозових меж, проведенні різноманітних контрзаходів, спрямованих на зменшення опромінення; соціальний — на встановлення і надання пільг та компенсацій; медичний — на проведенні щорічних медичних оглядів, лікуванні, оздоровленні, реабілітації, аналізі та оцінці здоров’я постраждалих [12, с. 31].
   Відповідно до Закону України “Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” був створений Національний реєстр України постраждалих в результаті аварії на ЧАЕС. В його структуру входять соціологічний, дозиметричний і медичний підреєстри [10].
   Межі зон встановлюються та переглядаються Кабінетом Міністрів України на основі експертних висновків Національної комісії радіаційного захисту населення України, Академії наук України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, Міністерства сільського господарства України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України.
   Радіоактивні землі потребують проведення заходів радіаційного захисту та інших спеціальних втручань, спрямованих на обмеження додаткового опромінення, зумовленого Чорнобильською катастрофою, та забезпечення нормальної господарської діяльності.
   До радіоактивно забруднених земель належать території зон гарантованого добровільного відселення та посиленого радіоекологічного контролю.
   У зоні гарантованого добровільного відселення забороняється:
   - будівництво нових, розширення діючих підприємств, безпосередньо не пов’язаних із забезпеченням радіоекологічного, соціального захисту населення, а також умов його життя та праці;
   - будь-яка діяльність, що погіршує радіоекологічну ситуацію;
   - природокористування, яке не відповідає вимогам норм радіаційної безпеки;
   - внесення отрутохімікатів без спеціального дозволу;
   - залучення школярів, учнів і студентів до робіт, які можуть негативно вплинути на стан їх здоров’я.
   Для зниження ризику захворюваності населення та зменшення доз радіоактивного опромінення проводиться:
   - добровільне переселення людей із зони;
   - перепрофілювання виробництв на випуск екологічно чистої продукції;
   - постійний дозиметричний контроль;
   - щорічна медична диспансеризація населення та ін.
   У зоні посиленого радіоекологічного контролю забороняється:
   - будівництво оздоровчих закладів (санаторіїв, таборів, будинків відпочинку) та нових підприємств, які шкідливо впливають на здоров’я населення і навколишнє середовище;
   - будь-яка діяльність, що погіршує радіоекологічну ситуацію;
   - внесення отрутохімікатів без спеціального дозволу;
   - залучення школярів, учнів і студентів до робіт, які можуть негативно вплинути на стан їхнього здоров’я.
   Кожен громадянин, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, має право на підставі наданої йому об’єктивної інформації про радіаційну обстановку самостійно приймати рішення про дальше проживання на цій території чи відселення.
   Громадянам, які прийняли рішення про виїзд, створюються умови для відселення.
   Право на самостійне переселення (до створення умов для відселення) мають громадяни, які проживають у 2, 3 зонах, а також сім’ї, які проживають у 4 зоні, у складі яких є вагітні жінки або діти до 18 років, за умови, що вони за медичними показниками проживати в цій зоні не можуть.
   Відселення та самостійне переселення дозволяється лише у зони, які не віднесені до зон радіоактивно забруднених територій.
   Території зон відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення визначаються як радіаційно небезпечні землі. Це землі, на яких неможливе подальше проживання населення, одержання сільськогосподарської та іншої продукції, продуктів харчування, що відповідають допустимим рівням вмісту радіоактивних речовин, або які недоцільно використовувати за екологічними умовами.
   У зонах відчуження та безумовного відселення забороняється:
   - постійне проживання населення;
   - здійснення діяльності з метою одержання товарної продукції без спеціального дозволу Міністерства у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;
   - перебування осіб, які не мають на це спеціального дозволу, а також залучення до роботи осіб віком до 35 років без їх згоди;
   - вивезення за межі зон без спеціального дозволу Міністерства у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС землі, глини, піску, а також заготівля і вивезення рослинних кормів, лікарських рослин, грибів, ягід та інших продуктів побічного лісокористування, за винятком зразків для наукових цілей;
   - випасання худоби, порушення середовища перебування диких тварин, полювання та рибальства.
   - вивезення будівельних матеріалів, машин, домашніх речей;
   - ведення сільськогосподарської та іншої діяльності без спеціального дозволу.
   Населення, яке проживає у зоні безумовного відселення, підлягає обов’язковому відселенню.
   Державний контроль за додержанням правового режиму в зонах, що зазнали радіоактивного забруднення, здійснюється обласними Радами народних депутатів, їх виконавчими органами, а також уповноваженими на те державними органами.
   На теперішній час до зони відчуження відносяться 76 населених пунктів, до зони безумовного (обов’язкового) відселення — 92 населених пункти, до зони гарантованого добровільного відселення — 834 населених пункти, до зони посиленого радіоекологічного контролю — 654 населених пункти [5].
   Відповідно до додатку № 5 постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991р. № 106 “Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР, про порядок введення в дію Законів Української РСР “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” та “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, сільськогосподарська продукція та продукти харчування, вироблені в зонах безумовного (обов’язкового) відселення, гарантованого добровільного відселення та посиленого радіоекологічного контролю, радіоактивна забрудненість яких перевищує норми, встановлені Національною комісією радіаційного захисту населення України, підлягає вилученню, похованню та утилізації.
   Усунення наслідків Чорнобильської катастрофи залежить від законодавчого визначення правового режиму різних за ступенем радіоактивного забруднення територій і заходів щодо його забезпечення.