§ 1. Поняття виробничо-господарської діяльності сільськогосподарських підприємств та її правове регулювання

   Господарська діяльність сільськогосподарських підприємств — це діяльність суб'єктів аграрного господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт або надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Відповідно до ст. З ГК господарська діяльність може здійснюватись з метою одержання прибутку (підприємництво) або без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
   Сферу аграрних господарських відносин становлять виробничо-господарські, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини. Ця глава присвячена аналізу саме виробничо-господарських відносин сільськогосподарських підприємств.
   Виробничо-господарськими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами аграрного господарювання під час безпосереднього здійснення господарської діяльності.
   Виробничо-господарська діяльність сільськогосподарських підприємств ґрунтується на певних принципах та умовах. Загальними принципами господарювання в аграрному секторі економіки є: забезпечення економічної багатоманітності та захисту державою всіх суб'єктів аграрного господарювання; свобода підприємницької діяльності в межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів і послуг на території України; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з потребою забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві; екологічний захист населення; захист прав споживачів і безпеки суспільства й держави; захист національного товаровиробника; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини сільськогосподарських підприємств.
   Головною умовою здійснення виробничо-господарської діяльності сільськогосподарськими підприємствами є державна реєстрація. Статтею 89 ЦК визначається, що юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Відповідно до ст. 58 ГК діяльність незареєстрованого суб'єкта господарювання, який підлягає державній реєстрації, забороняється. Доходи, одержані таким суб'єктом, стягуються до Державного бюджету в установленому законом порядку.
   Ґрунтуючись на вищенаведених принципах та умовах здійснення господарської діяльності, сільськогосподарське підприємство самостійно визначає напрями сільськогосподарського виробництва, його структуру і обсяг, самостійно розпоряджається виробленою продукцією та доходами, здійснює будь-яку діяльність, що не суперечить законодавству України. Воно має право кооперуватися з промисловими підприємствами та установами під час перероблення сільськогосподарської продукції, виготовлення промислових та інших товарів, розширення сфери соціально-культурного, комунально-побутового обслуговування сільського населення, підготовки й перепідготовки кадрів.
   Сільськогосподарське підприємство бере участь у приватизації переробних, агросервісних та інших державних і комунальних підприємств. Воно також може здійснювати представницьку діяльності з цінними паперами, для чого створює довірчі товариства, які діють у межах повноважень, наданих загальними зборами або зборами уповноважених сільськогосподарського підприємства.
   Аграрне підприємство має право вступати в договірні відносини з будь-якими державними, комунальними, приватними комерційними й громадськими некомерційними підприємствами, установами та організаціями, з окремими громадянами, самостійно вибирати партнерів, зокрема зарубіжних, для укладення договорів. Спори, що виникають під час виконання таких договорів, розглядаються судами й господарськими судами.
   Підприємство добровільно може брати на себе виконання державного замовлення на продаж сільськогосподарської продукції. У договорі на державне замовлення передбачається забезпечення підприємства матеріально-технічними ресурсами в обсягах, номенклатурі та асортименті, що гарантують паритетність відносин. У разі невиконання державою умов договору, сільськогосподарське підприємство має право зменшити продаж їй сільськогосподарської продукції пропорційно обсягу недопоставлених йому матеріально-технічних ресурсів. Якщо впродовж дії договору на державне замовлення ціни на матеріально-технічні ресурси збільшуються, держава повинна компенсувати це підприємствам.
   Аграрне підприємство реалізує свою продукцію та надає послуги підприємствам, організаціям і громадянам за цінами й тарифами, що встановлюються ним самостійно або на договірній основі. При регулюванні цін державою гарантуються однакові права та обов'язки сільськогосподарських товаровиробників, незалежно від форми господарювання. На законодавчому рівні задекларовано принцип, згідно з яким закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію, оптові ціни на засоби виробництва, матеріальні ресурси й тарифи на послуги для села повинні забезпечувати еквівалентний обмін між сільським господарством і промисловістю.
   Отже, змістом господарської діяльності аграрних підприємств є свобода здійснення діяльності, яка не заборонена законом. Крім того, всім суб'єктам аграрного господарювання гарантуються однакові права доступу на ринок, до матеріальних, фінансових, трудових, інформаційних і природних ресурсів.
   Особливість аграрної господарської діяльності полягає в тому, що сільськогосподарське виробництво ґрунтується на використанні землі як основного засобу виробництва. Наслідком цього є наявність спеціальних форм організації і ведення виробництва в аграрному секторі економіки (наприклад, фермерських господарств), а також особливого правового регулювання господарської діяльності. У цій сфері з урахуванням: біологічного циклу в сільськогосподарській діяльності; особливостей контролю за власністю на землю та інші природні об'єкти; державного регулювання умов, в яких функціонує аграрний сектор економіки; особливостей економічної конкурентоспроможності сільського господарства; особливостей функціонування ринку товарної сільськогосподарської продукції; вагомого соціально-політичного й культурного значення розвитку селянства.
   Виробничо-господарська діяльність сільськогосподарських підприємств має чітко виражений зональний характер і розвинуту галузеву спеціалізацією. Котра в сільському господарстві полягає в диференціації напрямів виробничо-господарської діяльності суб'єктів аграрного господарювання залежно від їх територіального розташування та поділу галузі на окремі види виробництва. Тобто, спеціалізоване сільськогосподарське підприємство — це суб'єкт аграрного господарювання, діяльність якого пов'язана з виробництвом однорідної продукції.
   Спеціалізація виробничо-господарської діяльності — найважливіший засіб підвищення ефективності сільського господарства. Вона дає змогу інтенсивно впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу, раціонально використовувати агрокліматичні умови, матеріально-технічні й трудові ресурси.
   Основними галузями в сільському господарстві, які впливають на спеціалізацію суб'єктів аграрного господарювання, є рослинництво і тваринництво. В аграрному секторі економіки розрізняють також зональну (внутрішньозональну), галузеву (внутрішню й міжгалузеву), міжгосподарську, господарську (внутрішньогосподарську), технологічну, функціональну та інші форми спеціалізації виробництва.
   Поряд із розвитком основних напрямів своєї діяльності сільськогосподарські підприємства мають право здійснювати промислову переробку своєї продукції — як самостійно, так і у співпраці з іншими підприємствами. Для більш ефективного й раціонального використання трудових ресурсів та місцевих джерел сировини, підвищення своєї прибутковості вони можуть створювати й розвивати підсобні господарства, а також різні промисли; вступати в договірні відносини з будь-якими суб'єктами підприємництва (фізичними та юридичними особами, в тому числі іноземними). Така діяльність є допоміжною, оскільки основною, статутною діяльністю є виробництво продуктів харчування рослинного й тваринного походження.
   Правове регулювання виробничо-господарської діяльності сільськогосподарських підприємств здійснюється за допомогою правових норм як загальних, так і спеціальних законів та підзаконних актів.
   Так, за ст. 28 Закону України від 17 липня 1997 р. "Про сільськогосподарську кооперацію", кооператив (об'єднання), відповідно до свого статуту, самостійно визначає основні напрями господарської діяльності, здійснює її планування й реалізацію. Виробничі кооперативи (об'єднання) реалізують свою продукцію за цінами, що встановлюються ними самостійно або на договірних засадах. Обслуговуючі кооперативи (об'єднання) надають послуги за цінами й тарифами, що встановлюються на договірних засадах окремо для членів кооперативу та інших осіб. Відносини кооперативу (об'єднання) з іншими підприємствами, установами та організаціями, а також з громадянами в усіх сферах господарської діяльності встановлюються на основі договорів (угод).
   Згідно зі ст. 11 Закону України від 10 квітня 1992 р. "Про споживчу кооперацію", споживчі товариства та їх спілки самостійно розробляють програми економічного й соціального розвитку, розглядають і затверджують їх на загальних зборах (зборах уповноважених), конференціях, з'їздах, радах. Вони мають цілковиту господарську самостійність, покривають свої витрати за рахунок доходів від своєї господарської діяльності та забезпечують схоронність власності споживчої кооперації. Споживчі товариства та їх спілки відповідно до статутних вимог мають право: створювати (реорганізовувати, ліквідовувати) для здійснення своїх статутних завдань будь-які підприємства, установи, організації, біржі, комерційні банки, фінансово-розрахункові центри, страхові товариства та інші об'єкти, діяльність яких не суперечить законам України; вступати як засновники або учасники до господарських товариств, спільних підприємств, асоціацій та інших об'єднань для розв'язання господарських і соціальних завдань; придбавати майно державних підприємств та підприємств, створених на інших формах власності, а також інше майно і майнові права; одержувати в установленому порядку земельні ділянки в користування.
   Організації та підприємства споживчої кооперації формують товарні та матеріально-технічні ресурси за рахунок закупівель на договірних засадах у підприємств (виробників), в оптовій торгівлі, на біржах, аукціонах, шляхом заготівель сільськогосподарської продукції і сировини у громадян, селянських (фермерських) господарств, колективних сільськогосподарських підприємств, радгоспів, виробництва товарів на власних підприємствах та з інших джерел, не заборонених чинним законодавством. Забезпечення споживчої кооперації централізовано розподіленими ресурсами здійснюється в тому ж порядку, що й забезпечення підприємств агропромислового комплексу України.
   Виробничо-господарська правосуб'єктність колективних сільськогосподарських підприємств регулюється нормами Закону України від 14 лютого 1992 р. "Про колективне сільськогосподарське підприємство", а акціонерних сільськогосподарських товариств та товариств з обмеженою відповідальністю — нормами ГК та Закону України від 19 вересня 1991 р. "Про господарські товариства".
   Відповідно до ст. 24 Закону України від 19 червня 2003 р. "Про фермерське господарство", останнє діє на умовах самоокупності. Всі витрати господарство покриває за рахунок власних доходів та інших джерел, не заборонених законодавством. Фермерське господарство самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацію, організує виробництво сільськогосподарської продукції, її переробку та реалізацію, на власний розсуд та ризик підбирає партнерів з економічних зв'язків у всіх сферах діяльності, в тому числі іноземних.
   Сільськогосподарські підприємства зобов'язані дотримуватися встановлених відповідно до законодавства екологічних, ветеринарно-санітарних правил і норм щодо якості виробленої продукції та інших вимог.