10.2. Припинення правової охорони об'єктів промислової власності

   Припинення правової охорони об'єктів промислової власності має свої особливості. Передусім воно здійснюється офіційно, тільки Установою або судом. Патентні закони України передбачають два способи припинення правової охорони об'єктів промислової власності: перший — припинення дії патенту, другий — визнання патенту недійсним.
   Припинення чинності патенту передусім може статися через закінчення строку правової охорони об'єкта промислової власності. Чинне законодавство України про промислову власність передбачає чіткі строки їх правової охорони. Тривалість правової охорони зазначених об'єктів визначає і тривалість чинності охоронного документа. У разі припинення чинності патенту припиняється правова охорона самого об'єкта. Закінчення строків правової охорони об'єктів промислової власності припиняє їх правову охорону. На нашу думку припинення правової охорони у зв'язку із закінченням строку не припиняє права власності на зазначений об'єкт. Але чинне законодавство України про промислову власність такої норми не містить. Зазначені закони не проголошують припису, що в такому разі об'єкт промислової власності стає надбанням суспільства (держави). Відсутність такої норми не видається вдалим вирішенням цієї проблеми. З формального боку за чинним патентним законодавством об'єкт промислової власності, правова охорона якого припинилася із закінченням строку, стає нічийним, у нього немає власника взагалі. Його може використати будь-яка особа без будь-якого дозволу і без виплати винагороди за його використання. Будь-яка особа означає, що це може бути і фізична, і юридична особа, як вітчизняна, так і зарубіжна. Таке становище не відповідає інтересам ні патентовлас-ника, ні самої держави. Тому було б краще, якби закон містив норму, за якою об'єкт промислової власності, строк правової охорони якого закінчився, визнавався власністю держави з усіма наслідками, що з цього випливають.
   На нашу думку, закінчення строку правової охорони не повинно припиняти право власності на об'єкт промислової власності. Може постати питання, яким чином захищати це право власності, якщо строк правової охорони закінчився. Право власності на зазначений об'єкт має захищатися нормами зобов'язального права. Заподіяння шкоди підлягає відшкодуванню.
   Дострокове припинення чинності патенту або дострокове припинення правової охорони об'єкта промислової власності (що одне і те ж) може мати місце лише за волевиявленням власника патенту. Власник патенту в будь-який час може відмовитися від нього повністю або частково на підставі заяви, поданої до Установи. Правова охорона об'єкта промислової власності припиняється від дати публікації відомостей про відмову від патенту в офіційному бюлетені Установи. Отже, власник патенту має право відмовитися від нього в будь-який час. Така свобода з відмовою від патенту завжди породжує певні юридичні наслідки, яких може бути кілька.
   Перший такий наслідок — хто стане власником об'єкта промислової власності у разі відмови від нього його власника. Адже це може бути досить цінний об'єкт, строк правової охорони якого залишається ще досить тривалим. Знову ж таки за загальним правилом такий об'єкт може використати будь-яка особа і без будь-якого дозволу. Цією особою можуть бути і іноземці, як фізичні, так і юридичні особи. Адже держава також відмовляється від такого неохоронюва-ного об'єкта. Отже, такий об'єкт промислової власності стає безгосподарним з усіма наслідками, що з цього випливають. Знову слід констатувати, що така ситуація не забезпечує захисту інтересів держави. Питання про право власності на зазначені об'єкти після припинення їх правової охорони потребує свого розв'язання.
   Можуть заперечити, що від цінних об'єктів промислової власності не відмовляються. Дійсно, випадки відмови від патенту бувають не так вже й часто, але вони можливі. Власник патенту з тих чи інших причин може відмовитися від нього — немає коштів на підтримання чинності патенту тощо.
   Другий наслідок — це доля ліцензійних договорів, укладених власником патенту з користувачем-ліцензіатом на використання об'єкта промислової власності. Уявімо собі ситуацію — власник патенту уклав досить вигідний ліцензійний договір, за яким ліцензіат уже збудував підприємство для виробництва продукції на основі запатентованого об'єкта, затративши на ці підготовчі роботи досить солідні кошти. І за таких обставин власник патенту оголошує про свою відмову від патенту, навіть не повідомивши ліцензіата про своє рішення. Останній узнає про це з публікації в офіційному бюлетені Установи. Неважко уявити, які важкі негативні наслідки для ліцензіата можуть з такої конфліктної ситуації випливати.
   Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” в ст. 32 п. 1 приписує: “Не допускається повна або часткова відмова від патенту без попередження особи, якій надано право на використання винаходу за ліцензійним договором, зареєстрованим в Установі, а також у разі накладення арешту на майно, описане за борги, якщо до його складу входять права, що засвідчуються патентом”.
   З цієї норми можна зробити принаймі два висновки. Такої норми не містять інші патентні закони України. Проте така ситуація може статися й з іншими об'єктами промислової власності. Другий висновок — Закон про винаходи не визначає наслідків, які можуть настати із факту відмови від патенту. Адже такі наслідки можуть бути і не передбачені ліцензійним договором. Правда, ліцензіат може вимагати від власника патенту відшкодування заподіяних відмовою від патенту збитків на підставі загальних норм про цивільно-правову відповідальність.
   Коли на об'єкти промислової власності накладено арешт за борги патентовласника, то відмова від патенту також не допускається. Але в такому разі наслідки відмови будуть негативними лише для нього.
   Може постати питання про наслідки і у випадку, коли об'єкт промислової власності запатентовано в зарубіжних країнах. Оскільки за загальним правилом патент має чинність лише в межах тієї країни, яка його видала, то відмова від патенту в Україні не може вплинути на чинність патенту на той же самий об'єкт, виданий у зарубіжній країні.
   Другим способом припинення чинності патенту є відмова від сплати в установлений строк річного збору за підтримання чинності патенту. В такому разі дія патенту припиняється з першого дня наступного року, за який збір не сплачено.
   Проте Закон надає патентовласнику певну пільгу, яка полягає в тому, що патентовласник протягом 12 місяців, які йдуть після закінчення встановленого строку, має право сплатити свою заборгованість. Але разом з заборгованістю власник патенту має сплатити штраф у розмірі 50 відсотків збору. При сплаті заборгованості разом зі штрафом чинність патенту відновлюється.
   Якщо протягом зазначених 12 місяців збір не буде сплачено, Установа публікує у своєму офіційному бюлетені інформацію про припинення чинності патенту.
   За підтримку чинності патенту чи деклараційного патенту на секретні об'єкти промислової власності річний збір не стягується.
   У разі добровільної відмови власника патенту від нього патент втрачає свою чинність лише на майбутнє від дати публікації відомостей про відмову від нього в офіційному бюлетені Установи. Отже, якщо відмова від патенту надійшла після кількох років його чинності, то і для того часу, який пройшов до дати відмови, патент визнається чинним з усіма наслідками, що з цього випливають. Укладені ліцензійні договори зберігають силу.
   Підстави для відмови від патенту, як уже зазначалося, можуть бути різні — відсутність попиту на використання об'єкта промислової власності, застарілість об'єкта, відсутність перспектив комерційної реалізації об'єкта, неможливість сплачування патентних зборів, небажання встрявати в судову тяжбу тощо. В усякому разі патентні закони України не зобов'язують власника патенту зазначати дійсні підстави відмови від патенту на об'єкт промислової власності.
   Другим способом скасування правової охорони об'єктів промислової власності є визнання патенту недійсним. Відповідно до патентних законів України патент може бути визнано недійсним за таких підстав:
   - невідповідності запатентованого об'єкта промислової власності умовам патентоздатності, що визначені законодавством;
   - наявності у формулі винаходу чи корисної моделі ознак, яких не було у поданій заявці, а також наявності у сукупності суттєвих ознак промислового зразка, яких не було у поданій заявці;
   - порушення вимог щодо закордонного патентування об'єкта промислової власності.
   При виявленні зазначених підстав патент визнається недійсним повністю або частково від дати публікації відомостей про його видачу. Інформація про визнання патенту недійсним публікується в офіційному бюлетені Установи.
   Кожна із наведених підстав визнання патенту недійсним видається досить сумнівною і тому потребує хоча б побіжного аналізу.
   Отже, першою підставою визнання патенту недійсним є невідповідність запатентованого об'єкта промислової власності умовам патентоздатності. Слід відзначити, що патенти на корисну модель і промисловий зразок видаються під відповідальність заявників (деклараційний патент). Такий же деклараційний патент видається на прохання заявника і на винахід, якщо заявник не бажає провадити експертизу заявки по суті.
   Отже, мова йтиме лише про патент на винахід, який видається на підставі проведеної експертизи заявки по суті. Заявник чи інша заінтересована особа можуть просити Установу провести експертизу заявки на видачу патенту на винахід по суті. Іншими словами, заявник укладає з Установою договір про проведення експертизи заявки по суті і сплачує за це встановлений збір. Якщо ж експертиза заявки проведена неякісно, в результаті чого патент було видано на винахід, який не відповідає умовам патентоздатності, то в цьому винна Установа, працівники якої припустилися помилки. У такому разі негативні наслідки визнання патенту недійсним повинна нести сама Установа. Закон же покладає ці негативні наслідки на патентовласника. Між тим, може скластися ситуація, що вже наводилася вище, коли на підготовку до використання вкладені певні кошти і постає питання, хто має відшкодовувати понесені витрати.
   Взагалі дана підстава визнання патенту недійсним може породжувати багато негативних наслідків. Наприклад, виключна чи неви-ключна ліцензія на запатентований винахід продана за кордон, а Установа визнає патент недійсним. Хто відшкодує заявникові чи па-тентовласнику понесені ним витрати на оформлення прав на винахід, підтримання патенту в силі, скажімо, протягом 10 чи 15 років, на проведення експертизи заявки по суті тощо? Ці питання поки що залишаються без відповіді.
   Викликає певний сумнів і друга підстава визнання патенту недійсним. Нею є наявність у формулі винаходу чи корисної моделі ознак, яких не було у поданій заявці, а також наявність у сукупності суттєвих ознак промислового зразка ознак, яких не було у поданій заявці. Про цю підставу можна сказати те ж саме, що було сказано про попередню підставу. Ті патенти, які були видані під відповідальність заявників, покладають відповідальність на патентовласників за визнання таких патентів недійсними за наведеною підставою. У заявці на видачу патенту на об'єкт промислової власності заявники стверджували, що їх заявка відповідає усім вимогам закону. Якщо виявилась невідповідність у формулі винаходу чи корисної моделі, а також наявність у сукупності суттєвих ознак промислового зразка ознак, яких не було у заявці, то в цьому винен сам заявник, оскільки Установа експертизи заявки по суті на зазначені об'єкти промислової власності не проводить. У такому разі негативні наслідки визнання патенту недійсним мають лягати на заявника чи патентовласника.
   Що стосується патенту на винахід, який видається на підставі експертизи заявки по суті, то в такому разі мають наставати ті ж наслідки, що і за попередньою підставою. Зазначені негативні наслідки мають лягати на Установу.
   У таких випадках також можуть настати досить серйозні негативні наслідки. Як бути, наприклад, коли патентовласник вигідно продав свій патент чи іншим способом відчужив його. У момент укладення договору купівлі-продажу чи будь-якої іншої угоди патент був дійсним. Після укладення такої угоди Установа оголошує про недійсність патенту. На якій підставі визнавати договір купівлі-продажу чи будь-якої іншої угоди недійсними чи розірваними? Адже продавець патенту діяв добросовісно. Неправомірних дій він не виявив. То хто має нести ці негативні наслідки. З чиєї вини вони сталися? Чому вони мають лягати важким тягарем на продавця? Тільки тому, що чиновники Установи припустилися професійної помилки. За вину своїх працівників відповідальність несе установа, в якій вони працюють.
   Отже, правове регулювання таких відносин потребує істотного удосконалення.
   Третя підстава визнання патенту недійсним стосується патентування об'єктів промислової власності в іноземних державах. По своїй суті зазначена підстава є покаранням патентовласника за порушення правил зарубіжного патентування об'єктів промислової власності. Стаття 38 Закону України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” встановлює порядок патентування винаходу (корисної моделі) в іноземних державах. Відповідно до цього будь-яка особа має право запатентувати об'єкт промислової власності в іноземних державах. До подання заявки на одержання охоронного документа на об'єкт промислової власності в орган іноземної держави, в тому числі міжнародної заявки, заявник зобов'язаний подати спочатку заявку до Установи і повідомити її про наміри здійснити таке патентування. У разі відсутності заборони протягом трьох місяців від дати надходження цього повідомлення до Установи заявку на одержання патенту на об'єкт промислової власності може бути подано в орган іноземної держави.
   Установа в необхідних випадках може дозволити запатентувати об'єкт промислової власності в іноземних державах раніше зазначеного строку.
   Якщо цей визначений Законом порядок патентування об'єкта промислової власності в іноземних державах буде порушено, то в такому разі патент України може бути визнано недійсним.
   Наведена підстава також видається сумнівною. Якщо в двох попередніх підставах визнання патенту недійсним мова все ж йшла про певну невідповідність виданого патенту вимогам закону, то остання підстава відповідність об'єкта промислової власності вимогам закону сумніву не піддає. Вона має метою лише покарання заявника, патентовласника чи будь-яку іншу особу, що забажала запатентувати об'єкт за кордоном за порушення порядку в іноземних державах.
   Те, що порушення порядку патентування мало місце, сумніву не викликає. Викликає сумнів норма, якою встановлений такий порядок патентування в іноземних державах. Відповідно до Закону України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” та інших патентних законів України суб'єкт права на об'єкт промислової власності стає власником цього об'єкта з усіма наслідками, що з цього випливають. Згідно з ст. 41 Конституції України власник, у тому числі і на об'єкт промислової власності, має право розпоряджатися своєю власністю на свій розсуд. Патентування свого результату творчої діяльності в іноземних державах це і є розпорядження своєю промисловою власністю. Постає резонне питання, чому Установа має забороняти власнику об'єкта промислової власності розпорядитися ним на свій розсуд? Якщо дане конкретне патентування за кордоном об'єкта промислової власності виходить за межі державних інтересів, то очевидно необхідно зробити так, щоб інтереси держави і патентовласника співпадали, а не суперечили один одному.
   Патентні закони України досить чітко регламентують порядок визнання патенту недійсним. Зазначений порядок визнання патенту недійсним передбачає дві стадії розгляду заперечення проти видачі патенту. Протягом 6 місяців від дати публікації відомостей про його видачу будь-яка особа може подати до Апеляційної палати заперечення проти видачі патенту. Строк оскарження видачі патенту до Апеляційної палати може бути продовжений, але не більше ніж на 6 місяців. За його продовження сплачується встановлений збір. Апеляційна палата має розглянути подане заперечення протягом 4 місяців від дати його надходження.
   Якщо ж заперечення було подано проти видачі деклараційного патенту, Апеляційна палата має розглянути це заперечення протягом 4 місяців від дати надходження експертного висновку про відповідність об'єкта промислової власності умовам патентоздатності.
   Власник патенту і особа, яка подала заперечення, мають право брати участь у розгляді заперечення в Апеляційній палаті. Для цього власнику патента надається можливість ознайомитися з матеріалами заперечення.
   Рішення Апеляційної палати по запереченню проти видачі патенту може бути оскаржено до суду. Патентні закони України не визначають строку, протягом якого рішення Апеляційної палати можна оскаржити до суду. Це означає, що заперечення проти видачі патенту на об'єкт промислової власності може бути подане до суду протягом всього строку чинності патенту.
   Але може статися так, що протягом 6 місяців до Апеляційної палати заперечення проти видачі патенту не надійшло. У такому разі патент може бути визнано недійсним тільки в судовому порядку.
   Порядок оскарження видачі патенту до Апеляційної палати та порядок продовження строку оскарження встановлюється Установою.
   Оскарження до суду може мати місце і при видачі деклараційного патенту на об'єкт промислової власності. У разі надходження такої скарги суд може призначити експертизу щодо відповідності оспорюваного об'єкта умовам патентоздатності. Зазначена експертиза провадиться тільки Установою, яка видає свій висновок про відповідність чи невідповідність оспорюваного об'єкта умовам патентоздатності будь-якій особі, за клопотанням якої має бути проведена кваліфікаційна експертиза. Кваліфікаційна експертиза провадиться Установою за рахунок особи, яка порушила клопотання про її проведення.
   Рішення Апеляційної палати чи суду оголошується в офіційному бюлетені Установи. Патент чи його частина, які визнані недійсними, вважаються такими, що не набрали чинності від дати публікації відомостей про видачу патенту.
   Особливість визнання реєстрації топографії інтегральної мікросхеми недійсною полягає в тому, що заперечення проти реєстрації топографії ІМС Апеляційна палата має розглянути протягом 6 місяців (а не 4 місяців, як це передбачено іншими патентними законами України).
   Свою особливість має визнання недійсним патенту на сорт. Закон України “Про охорону прав на сорти рослин” передбачає таку підставу для визнання патенту на сорт недійсним, якої, на жаль, не знають інші патентні закони України. Дана підстава була передбачена і радянським законодавством про винахідництво. Мова йде про таку підставу як невірне зазначення в патенті автора (співавторів) сорту або власника патенту.
   За цією підставою патент на сорт може бути визнано недійсним, якщо в патенті будуть зазначені особи, які не брали участі у виведенні сорту, або присвоїли собі авторство на даний сорт, примусили автора включити ту чи іншу особу до співавторства тощо. Такі порушення можуть бути різноманітними. Власне кажучи, у даному разі спір виникає про авторство на сорт. Такий спір розглядається тільки в судовому порядку.
   Відсутність наведеної підстави для визнання патенту недійсним в інших патентних законах України зовсім не означає, що за цією підставою патент на інші об'єкти промислової власності не може бути визнаний недійсним. У такому разі патент може бути визнаний недійсним за результатами розгляду спору про авторство, який розглядається тільки в судовому порядку.
   Визнання патенту недійсним автоматично тягне за собою визнання недійсними усіх договорів, укладених на підставі патенту. Це породжує низку негативних наслідків, про що йшлося вище. З моменту публікації відомостей про визнання патенту недійсним особисті немайнові і майнові права патентовласників вважаються такими, що не набрали чинності.