Підручники онлайн
Партнери

Авторські реферати,
дипломні та курсові роботи

Предмети
Аграрне право
Адміністративне право
Банківське право
Господарське право
Екологічне право
Екологія
Етика та Естетика
Житлове право
Журналістика
Земельне право
Інформаційне право
Історія держави і права
Історія економіки
Історія України
Конкурентне право
Конституційне право
Кримінальне право
Кримінологія
Культурологія
Менеджмент
Міжнародне право
Нотаріат
Ораторське мистецтво
Педагогіка
Податкове право
Політологія
Порівняльне правознавство
Право інтелектуальної власності
Право соціального забезпечення
Психологія
Релігієзнавство
Сімейне право
Соціологія
Судова медицина
Судові та правоохоронні органи
Теорія держави і права
Трудове право
Філософія
Філософія права
Фінансове право
Цивільне право
Цивільний процес
Юридична деонтологія




1.8. Види права інтелектуальної власності

1.8. Види права інтелектуальної власності

   Вид інтелектуальної власності зумовлюється видом творчої діяльності. Межі творчої діяльності людини практично не визначені. Немає такої сфери людської діяльності, щоб там не можна було проявити творчості. Творчість — це діяльність, у результаті якої народжується щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю.
   Творчість властива лише людині. Хоча інколи й природою створюються справжні шедеври. Проте то не усвідомлена творчість. Творчість — складний процес, який зумовлюється індивідуальними здібностями творця, умовами, за яких він творить, метою, яку він перед собою поставив, та іншими факторами, які передбачити важко. Творити — в широкому значенні цього слова — означає створювати щось нове, тобто таке, чого раніше взагалі не було. Однак слово “творчість” вживається й в іншому — спеціальному значенні. В цьому значенні творчість — це не будь-яка робота, а лише усвідомлена творча діяльність.
   У спеціальній літературі до цього часу доцільну діяльність людини поділяли на два види: матеріальне виробництво і духовне. В процесі матеріального виробництва виробляються знаряддя праці, сировина, матеріали, готові вироби тощо. Результатом другого виду виробництва є твори науки, літератури, мистецтва і т. д. Звідси робиться висновок, що творчість — це сфера духовного виробництва, яке наділено певними якостями інтелектуальної діяльності людини. Не вдаючись до глибокої дискусії з цього приводу, зауважимо лише, що важко погодитися з тим, ніби творчість — це виробництво. Безумовно, якоюсь мірою це так, бо матеріальне виробництво — це виробництво матеріальних цінностей, а духовне виробництво — це виробництво духовних цінностей. Саме в цьому криється невідповідність цих понять. На нашу думку, не можна звичайне виробництво чого б то не було прирівнювати до творчого процесу. А саме творчий процес називають духовним виробництвом. Навряд чи можна погодитися з тим, що будь-яке виробництво і творчість — це одне і те саме.
   Звичайно, будь-якому виробництву властива творчість, але стверджувати, що виробничий процес і творчий процес за своєю суттю адекватні, мало хто наважиться. Вислів “духовне виробництво” вживали, скоріше за все, у образному значенні.
   Буде більш правильним розглядати матеріальне виробництво і інтелектуальну діяльність як єдиний духовно-виробничий процес. Сфера матеріального виробництва — це не що інше, як сфера реалізації здобутків інтелектуальної діяльності. Нині дедалі помітнішою є тенденція зростання ролі і значення саме інтелектуальної діяльності. У XXI ст. саме ця сфера доцільної діяльності людини посяде провідне і вирішальне місце. Безумовно, метою цієї діяльності має стати і, будемо сподіватися, з часом стане забезпечення умов життя, гідного людини. Уся цілеспрямована суспільна діяльність має бути підпорядкована інтересам людини, в тому числі і інтелектуальна діяльність. Матеріальне виробництво має забезпечити суспільство всім необхідним, виходячи із самого високого рівня добробуту. Але воно зможе забезпечити такий рівень лише за умови, що буде продовженням інтелектуальної діяльності. Іншими словами, найкращі досягнення інтелектуальної діяльності реалізуватимуться у матеріальному виробництві. Чим вищий рівень інтелектуальної діяльності, тим вищий науково-технічний рівень матеріального виробництва.
   Отже, ці дві сфери доцільної діяльності людини слід розглядати як єдиний процес, а не протиставляти один одному. Сумнів у такому протиставленні висловив ще раніше В. І. Жуков.
   Разом з тим духовну сферу діяльності людини прийнято розглядати окреме. Отже, існують і духовні цінності людини. Проте спробуйте знайти в будь-якому словнику тлумачення поняття духовних цінностей. Сфера духовного життя людини визначається рівнем відповідності внутрішнього світу людини загальновизнаним людським цінностям. Внутрішній світ людини охоплює собою багато аспектів її життя. Це — честь, гідність, порядність, чесність, доброзичливість, співчуття до чужої біди. Це — світогляд людини, її бачення реального і духовного світу, світовідчуття тощо. Це духовний світ людини, це сфера її духовного життя. Тому, на наш погляд, вважати технічну творчість духовною творчістю не можна. Безперечно, духовність людини впливає на рівень і зміст технічної творчості. А. Д. Сахаров — міра нашої совісті — сам засудив застосування тих винаходів, які він розробив. Ще раніше так поступив Н. Бор.
   Якщо мислительні операції, засобами яких віднайдено те чи інше технічне рішення, вважати духовною сферою, то тоді технічну творчість варто визнати духовною. Але нам видається, що це не так.
   Творчий процес, що відбувається у свідомості людини, безумовно, інтелектуальний, але це ще не означає, що він є духовним. Історія свідчить, що інтелектуальний процес може бути і бездуховним. Недарма патентне законодавство багатьох країн містить норми, за якими не визнаються винаходами технічні рішення, які суперечать суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі (ст. 6 п. 1 Закону України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”).
   Не поринаючи глибоко в цю філософську проблему, видається, що поділ видів творчості можна здійснювати за іншим критерієм.
   Передусім, об'єктивно існує такий вид творчої діяльності, як наукова чи науково-дослідна діяльність. У свою чергу вона поділяється на фундаментальну і прикладну. За критерієм належності науки цей вид діяльності можна поділити на академічну, вузівську, відомчу і навіть заводську. Наскільки цей поділ відповідає реальному станові речей, сказати важко.
   У результаті фундаментальної наукової творчості з'являються такі наукові досягнення, як наукові відкриття. Це — найвищий рівень наукового пізнання матеріального світу. У колишньому СРСР наукові відкриття мали правову охорону. Вони підлягали обов'язковій державній реєстрації, автору відкриття видавався диплом з одноразовою грошовою винагородою. Відкриття реєструвалися з пріоритетом з 1947 р. Проте, коли почалися активні кодифікаційні роботи, розпочалася активна дискусія з приводу доцільності надання науковим відкриттям правової охорони. Варто підкреслити, що на той час колишній СРСР добився включення наукових відкриттів в перелік об'єктів правової охорони ряду міжнародних конвенцій. Проте в цій дискусії перемогли прихильники погляду про недоцільність надання науковим відкриттям спеціальної правової охорони. Чи то за інерцією, чи то на знак прихильності до Москви, чи то з інших причин, але Національна академія наук України (НАН України) також висловилась проти надання спеціальної правової охорони науковим відкриттям. Нині в Україні немає спеціальної правової охорони наукових відкриттів. Проте самі наукові відкриття існували, існують і будуть існувати в майбутньому.
   Наукове відкриття — це встановлення закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу. До певної пори людина про ці, об'єктивно існуючі закономірності, властивості чи явища, просто не знала. В результаті, як правило, тривалих, копітких і дорогих науково-дослідних робіт зазначені закономірності, властивості, явища людиною виявляються, пізнаються, встановлюються. Отже, на відміну від винаходу та інших технічних рішень, які втілюють ідею людини, наукові відкриття людиною не створюються, вони існують в природі незалежно від волі людини, а людиною лише пізнаються. Цей процес вивчення навколишнього середовища, матеріального світу, людини тощо почався як тільки з'явилася сама людина і буде продовжуватися, поки людина буде жити на землі. Відкриття не втрачають свого значення з плином часу, так само як не може зупинитися здійснення самого відкриття.
   Світова традиція склалася таким чином, що наукові відкриття в силу їхньої надзвичайно великої цінності для всього людства не визнаються об'єктами чийогось монопольного або якогось іншого виключного права. Наукові відкриття — надбання всього людства і ними людство має користуватися безперешкодно. Саме цим пояснюється та обставина, що майже усі правові системи не передбачають спеціальної правової охорони наукових відкриттів.
   Проте, на нашу думку, правова охорона відкриттів доцільна. Вона передусім закріплює державний пріоритет на відкриття, що саме по собі досить важливе. Вона закріплює індивідуальний пріоритет вченого, який це відкриття зробив. Державна реєстрація наукового відкриття фіксує його наявність і оголошує про зроблене відкриття. Тому збереження спеціальної правової охорони відкриття у законодавстві України нікому не зашкодило б.
   Про значення реєстрації відкриттів свідчить хоча б те, що з приводу правової охорони відкриттів тільки в журналі “Вопросы изобретательства” було опубліковано близько трьох десятків науково-практичних статей вчених. Серед них варто назвати таких видатних вчених, як Є. Н. Єфімов, І. Е. Маміофа, Н. С. Фролов, В. В Сапелкін.
   Саме у цьому журналі в останні роки існування СРСР активно дискусувалося питання правової охорони відкриттів.
   Результати науково-дослідних робіт у вигляді завершених звітів за загальним правилом охороняються авторським правом. Проте ст. 8 Закону “Про авторське право і суміжних прав” у переліку творів, що підпадають під дію цього Закону, не згадує про звіти про науково-дослідну роботу. На нашу думку, такий результат науково-дослідних робіт охоплюється поняттям літературні письмові твори наукового характеру. Проте Закон України “Про власність” результати науково-дослідних робіт прямо проголошує об'єктом права власності. Отже, будь-які результати науково-дослідних робіт підлягають правовій охороні, якщо вони оформлені у формі звіту. Закон України “Про науково-технічну інформацію” від 25 червня 1993 р. у ст. 2 також визнає, що науково-технічна інформація охоплює отримувані в процесі науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності результати, зафіксовані у формі, яка забезпечує їх відтворення, використання та поширення (підкреслено автором — О. П.).
   Однак результати науково-дослідних робіт, зокрема прикладних, можуть бути у вигляді винаходів, корисних моделей, селекційних досягнень тощо, які охороняються патентами або свідоцтвами, тобто засобами права промислової власності, а не авторського. Засобами авторського права охороняються результати науково-дослідних робіт, які певним чином опубліковані або обнародувані. Якщо ж результати науково-дослідних робіт реалізувалися у винаході чи якому іншому технічному рішенні, то вони охороняються засобами права промислової власності. Тобто правова охорона результатів науково-дослідної діяльності зумовлюється формою їх реалізації — описом чи втіленням у креслення, або ж у металі — конструкції, обладнанні, пристрої і т. п.
   Результати іншої інтелектуальної діяльності (крім науково-дослідної) поділяються на дві основні групи. Та група результатів творчості, що охороняється авторським правом, своєї офіційної власної назви в Україні поки що не має. Це, безперечно, не може вважатися нормальним. У міжнародних угодах таку групу називають літературною і художньою власністю.
   Друга група складається із результатів науково-технічної творчості і відповідно називається “промислова власність”. Назва цієї групи відповідає реальному станові речей — результати промислової власності дійсно використовуються в промисловості, сільському господарстві, в інших галузях господарства та суспільно корисної діяльності.
   Оскільки назва “промислова власність” визнається за сферою використання результатів, що її становлять, то було б доцільно за таким самим критерієм визначити назву тієї групи результатів інтелектуальної творчості, що охороняється авторським правом. Результати цього виду творчості стосуються духовного життя людини. Вони формують духовний світ людини, її світобачення і світосприйняття, ставлення до навколишнього середовища і до іншого собі подібного, норму поведінки і взагалі те, що прийнято нині називати загальнолюдськими цінностями.
   Отже, якщо результати інтелектуальної діяльності використовуються у сфері духовного життя людини чи суспільства, збагачують духовний світ людини, то цю творчість можна назвати духовною творчістю і відповідно духовною власністю. Звичайно, ця теза не безспірна. Ми лише намагаємося підкреслити, що зазначений вид творчої діяльності та її результати взагалі не мають своєї власної спеціальної назви. Термін “авторська діяльність” не сприйнятний, він занадто розпливчатий і не відбиває змісту цього виду творчості. Не можна також назвати групу результатів цього виду діяльності термінами “авторські результати” чи “авторське право” тощо. В усякому разі назву треба шукати.
   Перелік результатів конкретних видів творчої діяльності, що охороняються авторським правом, наведено в ст. 8 Закону України “Про авторське право і суміжні права” в редакції від 11 липня 2001 р.
   Результатами видів науково-технічної творчості за Паризькою Конвенцією є патенти на винаходи, загальнокорисні моделі, промислові рисунки чи зразки, фабричні або товарні знаки, знаки обслуговування, фірмове найменування, вказівка про місце походження або найменування місця походження, а також боротьба з недобросовісною конкуренцією. Зазначені результати є об'єктами правової охорони і об'єднуються під загальною назвою “Промислова власність”. Це поняття розуміється в найширшому значенні і поширюється не тільки на промисловість і торгівлю в самому широкому значенні, а й на сільське господарство, добування корисних копалин і на всі продукти, — як вироблювані, так і природного походження, наприклад вино, зерно, тютюнові вироби, фрукти, худоба, корисні копалини, мінеральні води, пиво, квіти, борошно.
   Під патентами на винаходи також розуміються різні види промислових патентів, які визнаються законодавством країн Союзу, наприклад: ввізні патенти, патенти на удосконалення, додаткові патенти і посвідчення. За радянським законодавством цей перелік дещо ширший, він включав раціоналізаторські пропозиції, які законодавством зарубіжних країн не визнаються об'єктом правової охорони.
   Чинний Цивільний кодекс України (розділ VI) передбачає право на винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг та раціоналізаторські пропозиції.
   Тому видається більш вдалою структура цього розділу, сприйнята проектом Цивільного кодексу України від 25 серпня 1996 р. Весь Кодекс поділений на вісім Книг, четверта з яких присвячена праву інтелектуальної власності України. Вона називається “Право інтелектуальної власності”. Книга має загальну частину, виділені в окрему главу “Загальні положення про інтелектуальну власність”. Остання частина Книги поділена на три розділи: перший — “Авторське право та суміжні права”; другий — “Право промислової власності” і третій — “Право на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг”. Книга складається із 11 глав, які об'єднують 120 статей. Робота над проектом триває і можливі зміни.
   Перший розділ розглядає два основні цивільно-правові інститути — “Авторське право” і “Суміжні права”, складається з чотирьох глав: перша глава — “Авторське право”; друга — “Суміжні права”; третя — “Колективне управління майновими правами” і четверта — “Захист авторського права і суміжних прав”.
   Другий розділ “Право промислової власності” складається з трьох глав: перша глава — “Право на винаходи, корисні моделі і промислові зразки”; друга — “Право на нові сорти рослин і нові породи тварин”; третя — “Право на захист нерозкритої інформації від незаконного використання”.
   Третій розділ четвертої Книги також складається з трьох глав: перша глава — “Право на фірмове найменування (фірму)”; друга — “Право на знаки для товарів і послуг” і третя — “Право на використання найменування місця походження товару”.
   У цілому структура Книги “Право інтелектуальної власності” не викликає принципових заперечень. Більш вдалою є назва третього розділу Книги “Право на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг”. На відміну від Модельного кодексу назва цього розділу більш точна — право саме на засоби, а не способи, бо охороняються все ж права, а не способи. Крім того, види засобів індивідуалізації поділені на окремі глави відповідно до їхнього призначення, що також видається більш логічним.
   Однак структура четвертої Книги проекту Цивільного кодексу України не видається ідеальною. Структура першого розділу “Авторське право та суміжні права” зауважень не викликає. Структура ж другого розділу “Право промислової власності” видається не дуже вдалою передусім за своїм складом. До цього розділу необхідно включити також право на раціоналізаторські пропозиції. Вони також є об'єктами інтелектуальної, творчої діяльності і тому повинні визнаватися об'єктами промислової власності. Раціоналізаторські пропозиції заслуговують правової охорони на рівні закону.
   Було б доцільним до цього розділу включити також право на всі види науково-технічної інформації. В умовах ринкової економіки будь-яка інформація, у тому числі і науково-технічна, стає товаром і, отже, об'єктом цивільного обороту, іншими словами, цивільних прав. Зазначені фактори зумовлюють необхідність охорони науково-технічної інформації саме засобами цивільного права. Разом з тим до Проекту включена лише нерозкрита інформація. її місце в проекті Цивільного кодексу України заперечення не викликає, але охоронятися цивільно-правовими засобами має не лише нерозкрита інформація, а й інші види науково-технічної інформації, тим більше, що всі вони визнані об'єктами права власності.
   З науково-технічною інформацією тісно пов'язаний інститут права на захист від недобросовісної конкуренції. Недобросовісна конкуренція є результатом незаконного використання об'єктів промислової власності. Саме цим зумовлюється місце цього інституту в розділі “Право промислової власності”. Міжнародні угоди захист від недобросовісної конкуренції відносять саме до промислової власності і це логічно. Отже, інститут захисту від недобросовісної конкуренції має посісти належне йому місце в розділі “Право промислової власності” проекту Цивільного кодексу України.
   Стосовно селекційних досягнень практичні працівники вважають, що оскільки селекційні досягнення захищаються патентом, то їх треба включити до глави “Право на винаходи, корисні моделі і промислові зразки”. Другий розділ пропонується назвати просто “Право на об'єкти промислової власності”. Видається, що така пропозиція не може бути прийнята. Селекційні досягнення мають свої особливості, які відрізняють їх від інших об'єктів промислової власності. Селекційні досягнення в плані правової охорони прирівняні до об'єктів промислової власності, але за своєю сутністю такими не є. Тому видається доцільним виділити їх в окрему главу, як це зроблено в проекті Цивільного кодексу України. Але цю главу краще назвати “Право на селекційні досягнення” замість “Право на нові сорти рослин і нові породи тварин”.
   Що стосується третього розділу четвертої Книги, то він викликає одне зауваження. До нього включено лише найменування місця походження товару. Проте в міжнародних угодах і в законодавстві зарубіжних країн мають чинність й такі інститути, як географічні зазначення та зазначення походження товарів.
   Було б доцільним ці три інститути об'єднати в один, назвавши його “Право на використання найменування місця походження товару, географічного зазначення та зазначення походження товару”. За юридичною природою вони близькі між собою. Географічне зазначення походження товару — це назва населеного пункту, місцевості або іншого географічного об'єкта, у виключних випадках назва країни, що служать для позначення товару, якість, репутація або інші властивості якого пов'язуються з цим географічним об'єктом, і який виробляється в обмеженому географічному регіоні.
   Географічним зазначенням походження товару може бути історична назва географічного об'єкта або традиційна географічна назва місця походження товару, якщо вони позначають товар, особливі властивості якого визначаються природними умовами чи іншими чинниками певного географічного об'єкта. Зазначення походження — це будь-яке позначення, що вказує на країну або географічне місце походження товару. Наведене дає підставу зробити висновок про можливість об'єднання цих позначень в одному цивільно-правовому інституті.
   До об'єктів інтелектуальної діяльності, яким надається правова охорона, не входить наукове відкриття. Законодавець поки що залишає відкриття в числі об'єктів, яким надається правова охорона чинним Цивільним кодексом.

   Питання для контролю
   1. Виникнення, становлення і розвиток інтелектуальної власності.
   2. Поняття інтелектуальної власності.
   3. Поняття права інтелектуальної власності.
   4. Види інтелектуальної власності.
   5. Види права інтелектуальної власності.

 
< Попередня   Наступна >