1.1. Інтелектуальна діяльність та її місце в соціально-економічному розвитку суспільства

   Людина з найдавніших часів була творцем: забезпечуючи свою життєдіяльність, виробляла продукти харчування, будувала житло, створювала знаряддя праці, одяг, прикраси, твори мистецтва. У процесі праці, у постійній взаємодії з навколишнім природним середовищем відбувалося становлення, самостворення людини і як біологічного виду, і як розумної істоти, яка пізнає світ і саму себе. Разом з фізичним розвитком людини здійснювався і її розумовий розвиток. З часом людина збагнула, що важку виснажливу фізичну працю можна полегшити за рахунок посилення своїх фізичних зусиль певними придуманими знаряддями праці та способами використання земельних і сировинних ресурсів.
   Творчою працею людини створюються всі багатства суспільства. Так було, є і буде. Людство у своєму розвитку ніколи не досягне такого стану, коли б його задовольняли наявні засоби забезпечення життєдіяльності. Людина постійно знаходиться у творчому пошукові. Це невід'ємна властивість людини, якою природа наділяє кожного із нас.
   Творчість притаманна людині у будь-якій сфері її діяльності — у промисловому чи сільськогосподарському виробництві, військовій справі, охороні здоров'я людей, лікуванні тварин, організації свого відпочинку і дозвілля тощо.
   Ці неспростовні істини наведено для того, щоб показати, що забезпечення своєї життєдіяльності люди все більше і більше пов'язують із досягненнями розумової діяльності. Відомо, яку велику роль у історичному розвитку людства відіграють, наприклад, транспортні засоби. А для їх створення одних фізичних зусиль замало — тут потрібні уже зусилля розумові. Саме завдяки розумовій діяльності людство переходить від одного етапу забезпечення необхідними засобами та знаряддями для свого існування до іншого — більш досконалого. Людство все більше переключається в цьому процесі на створення нових знарядь і засобів, тобто акцент переноситься саме на творчість, майстерність, уміння, що визначається словом “техніка”, запозиченим із грецької мови. Поняття “техніка” має кілька значень: це майстерність, уміння, мистецтво, а також сукупність знарядь і засобів праці. Часто сукупність навиків і способів, високе виконання певних функцій також називають високою технікою, наприклад, відносно гри на музикальному інструменті, гри у футбол, співу тощо. Проте нас термін “техніка” передусім інтересує в розумінні сукупності знарядь і засобів, створюваних для здійснення процесів виробництва і обслуговування невиробничих потреб суспільства. Отже, основним призначенням техніки є якомога повніша заміна функцій, у першу чергу фізичних, людини в процесі забезпечення свого існування і передусім у виробничому процесі, полегшення праці та підвищення її продуктивності.
   Тенденції розвитку науки, культури, техніки і виробництва, особливо в другій половині XX ст., свідчать про те, що людство у своєму розвитку підійшло до тієї межі, коли подальший прогрес буде зумовлюватися саме розумовою діяльністю суспільства. Іншими словами, саме результати розумової діяльності або за теперішньою термінологією — інтелектуальної діяльності будуть визначати стратегію і тактику соціально-економічного розвитку будь-якої країни. Уже тепер видно, що високий рівень інтелектуальної діяльності у тій чи іншій країні зумовлює високий рівень добробуту її народу.
   Там, де поважають науку, культуру, мистецтво, люди живуть краще. Адже досягнення інтелектуальної діяльності зумовлюють рівень виробництва, культури, освіти тощо. Зазначені досягнення, безперечно, будуть визначати рівень виробництва, яке стане лише засобом чи способом реалізації здобутків науки, культури, техніки. Не викликає сумніву, що досягнення науки мають пріоритетне значення і можуть бути використані в будь-якій сфері діяльності людей. Науково-технічні досягнення формують рівень і характер виробництва. Інтелектуальні досягнення у сфері художньої літератури, мистецтва і культури в цілому формують моральні засади суспільства, його світогляд, ставлення до навколишнього середовища, його бачення, тобто ті засади, які ми називаємо людськими цінностями і які визначають духовний світ людини і суспільства. Видається, що саме ці засади є найбільш важливими у формуванні світогляду суспільства і кожного окремого індивіда. Духовний характер суспільства формують саме діячі художньої літератури, культури і мистецтва, особливо найбільш видатні їх представники. Від характеру духовного світосприйняття залежать характер і напрями науково-технічного прогресу. Якби в дискусії 50-х років XX ст. між фізиками і ліриками перемогли лірики, у нас не було б Чорнобильської трагедії.
   Важливою складовою рівня інтелектуальної діяльності є освіта, зміст якої також визначається рівнем науки, культури і мистецтва.
   У недалекі минулі часи розвиток науки, техніки і виробництва називали науково-технічним прогресом. У найменуванні цього процесу також відобразилися наслідки тієї давньої дискусії між ліриками і фізиками. Культуру і мистецтво, які зверхньо називали лірикою, до уваги взагалі не брали. На думку тодішніх “верхів” лірика аж ніяким чином не могла впливати на соціально-економічний розвиток суспільства і її просто зневажали. Це і знайшло своє відображення в акцентах розвитку складових, із яких складався науково-технічний прогрес.
   Отже, поняття інтелектуальної діяльності і науково-технічного прогресу ні в якій мірі не співпадають. Поняття науково-технічного прогресу стосувалося лише розвитку науки, техніки і на цій основі виробництва. Поза межами цього поняття залишалися література, культура і мистецтво. Поняття інтелектуальної діяльності охоплює собою весь комплекс складових, що складають основу соціально-економічного розвитку будь-якого суспільства.
   Науково-технічний прогрес представляє собою досить складний механізм, у тому числі і з точки зору права. Саме в цьому аспекті він нас інтересує. Науково-технічний прогрес — це поступальний рух у розвитку науки і техніки, який складається із певних стадій, що у своїй сукупності утворюють певний діалектичний виток по спіралі. Перша стадія цього руху — виявлення, формування і формулювання суспільних потреб у тих чи інших засобах і знаряддях праці, матеріалах і технологіях, у новій продукції тощо.
   Науково-технічний прогрес визначався і визначається поки що виробництвом, доцільною діяльністю людини. Саме практична діяльність людини, передусім виробнича, є першопочатковим джерелом, поштовхом науково-технічного прогресу і його кінцевою метою. Виробнича діяльність суспільства, під якою слід розуміти будь-яку доцільну діяльність людини, разом з науково-технічною діяльністю утворюють єдиний діалектичний цикл, спіральний виток. У цьому циклі виробництво посідало визначальне місце. У свою чергу виробництво зумовлюється потребами суспільства.
   У процесі виробничої діяльності людина зустрічає ряд нерозв'язаних проблем, постають задачі, для розв'язання яких потрібні нові методи, способи, шляхи тощо. Починаються пошуки цих засобів чи способів розв'язання посталих проблем, передусім у навколишньому середовищі, в природі шляхом вивчення її закономірностей, властивостей і явищ. Таким чином, виробництво ставить перед наукою завдання знайти способи розв'язання посталих проблем, відшукати нові засоби чи способи розв'язання виробничих та інших завдань. Наука повинна дати відповіді на поставлені суспільною практикою запитання. Формування і формулювання цих завдань знаходить своє правове закріплення в науково-технічних прогнозах, науково-технічних програмах, планах. На цій стадії визначаються основні напрями розвитку науки і техніки. Виявлення цих напрямів має істотне значення для розвитку науково-технічного прогресу — їх вибір може або сприяти його прискоренню, або гальмувати його.
   Наступна стадія — фундаментальні дослідження, результатом яких є встановлення закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу, тобто наукові відкриття. Зрозуміло, далеко не всі фундаментальні дослідження завершуються відкриттями.
   По мірі накопичення наукових знань наука все більше стає необхідним елементом виробничого процесу — здійснюється широкий процес онаучування виробництва. Виробництво уже не може успішно розвиватися без належного наукового забезпечення. Виробничий процес і науково-технічний прогрес на цьому етапі перетворюються в єдиний науково-виробничий процес.
   Результати науково-дослідної діяльності, тобто відкриття, стають основою нового винаходу, нового удосконалення методів виробництва. Проте винахід — це лише ідеальне розв'язання практичного завдання, яке ще не може бути використане безпосередньо у виробництві. Винахід необхідно певним чином матеріалізувати, втілити в певну конструкцію, технологію, речовину тощо — перетворити ідеальне розв'язання в оречевлений предмет — техніку, оречевлену силу знання. Створення і впровадження у виробництво нової техніки складають сутність наступної стадії технічного прогресу.
   Отже, науково-технічний прогрес складається із певних стадій, які знаходяться в постійному розвитку, взаємно обумовлені і послідовно замінюють одна одну. Підсумком цих стадій є наукові відкриття, винаходи, нова техніка. Сутність цих стадій полягає в безпе-ревному пізнаванні матеріального світу і послідовному перетворенні (оречевленні) пізнаних закономірностей, властивостей і явищ в інтересах доцільної діяльності людини.
   Спираючись на вище викладене, сутність науково-технічного прогресу можна визначити як безперервний і поступальний, такий, що постійно удосконалюється, взаємообумовлений процес пізнання закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу, їх перетворення (оречевлення) і використання в доцільній діяльності людини.
   Сутність технічного прогресу полягає в поступальному процесі перетворення (оречевлення) і використанні пізнаних закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу в доцільній діяльності людини, який взаємообумовлений і постійно удосконалюється.
   Технічний прогрес є не що інше як процес перетворення досягнень науки в безпосередню продуктивну силу.
   Отже, сутність науково-технічного прогресу полягає у виявленні, встановленні і пізнанні нових закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу, в їх перетворенні (оречевленні) для використання в доцільній діяльності людини. Іншими словами, це процес добування і застосування нових наукових і технічних знань в інтересах задоволення матеріальних і духовних потреб суспільства. Основна функція науково-технічного прогресу — забезпечити виробництво та іншу доцільну діяльність людини найбільш оптимальними засобами, способами, матеріалами, методами тощо для досягнення практичних цілей.
   Цей своєрідний екскурс наведено з метою розкрити сутність науково-технічного прогресу та виявити його відмінності від поняття інтелектуальної діяльності.
   Таким чином, поняття науково-технічного прогресу не охоплює собою цілу сферу інтелектуальної діяльності, а саме літературу, культуру і мистецтво. Такі поняття як інтелектуальна діяльність, творча діяльність або просто творчість та науково-технічний прогрес перехрещуються, переплітаються між собою, хоча й істотно відрізняються одне від одного. Що таке науково-технічний прогрес — у тій чи іншій мірі ми з'ясували. Постає запитання, що таке інтелектуальна діяльність і чим вона відрізняється від творчості.
   Досить часто ці поняття вживають як однозначні — інтелектуальна діяльність і є творчою. Безперечно, це так. Інтелектуальна діяльність не може бути не творчою. Проте і творчість, і інтелектуальна діяльність мають свої особливості або відмінності.
   Конституція України в ст. 41 проголошує: “Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своє інтелектуальної, творчої діяльності”. Отже, в Конституції України розрізняється інтелектуальна діяльність і творча діяльність. В усякому разі ці поняття не тотожні і означають вони не одне і те ж.
   Творча діяльність або просто творчість — це діяльність, внаслідок якої народжується щось якісно нове, що відзначається неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю. Творчість властива тільки людині — адже творити може тільки людина. Суб'єктом творчої діяльності може бути тільки людина. Природа інколи також створює унікальні шедеври, але в природі здійснюється процес розвитку, а не творчості. Творчість — процес усвідомлений, цілеспрямований і, як правило, передбачуваний.
   Отже, результатом творчої діяльності є щось таке, чого ще не було — це суспільно-історична унікальність. Цей результат має бути новим, оригінальним, він не може бути повторенням уже відомого. Такі результати можуть появитися саме в результаті творчої діяльності.
   У цьому аспекті специфічною рисою творчості є саме те, що творча діяльність не може бути повторенням відомого, її результату завжди властива новизна.
   Творчість властива людині у будь-якій сфері її доцільної діяльності. Конституція України проголошує свободу творчості (ст. 54 Конституції). Це означає, що людина може творити в будь-якій галузі діяльності і творити все, що їй забажається. Проте обмеження творчості встановлюються законом — творчість не може бути анти-суспільною, аморальною, спрямованою проти людства.
   Творча діяльність — поняття більш широке ніж інтелектуальна діяльність. Під поняття “результати творчої діяльності” чи просто “результати творчості” або “творчі результати” підпадають будь-які результати творчості. Результати інтелектуальної діяльності — це безперечно результати творчої діяльності. Але результати інтелектуальної діяльності обов'язково мають відповідати встановленим вимогам закону. Тільки за цієї умови результати інтелектуальної діяльності можуть стати об'єктами інтелектуальної власності. У разі їх невідповідності вимогам закону вони не можуть стати об'єктами правової охорони.
   Інтелектуальна діяльність і творча діяльність — це розумова діяльність. У цьому аспекті ці два види діяльності співпадають. Але не всяка розумова діяльність є інтелектуальною чи творчою. Людина може розумово працювати, але творчого результату не досягти. Слід мати на увазі й те, що розумовою діяльність займаються багато людей і з розвитком суспільства їх стає більше, це — вчені, інженери, вчителі, лікарі тощо. Творчість, у результаті якої появляється щось нове, властива далеко не всім.
   Таким чином, інтелектуальна діяльність відрізняється від творчої тим, що її результати неодмінно стають об'єктами правової охорони. Далеко не всі результати творчої діяльності стають об'єктами інтелектуальної власності і, отже, об'єктами правової охорони.
   Кількість результатів творчої діяльності значно переважає кількості об'єктів інтелектуальної власності. До результатів творчої діяльності відносяться й ті, які з тих чи інших причин не можуть стати об'єктами правової охорони, наприклад, відкриття, винаходи, які втратили патентоздатність, не запатентовані об'єкти промислової власності.
   Зазначена істотна відмінність між інтелектуальною власністю та іншим результатом творчої діяльності виявила таку ж істотну неузгодженість у правовому режимі цих двох результатів. Знову звернемося до ст. 41 Конституції України. Відповідно до цієї статті кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Видається, що наведену конституційну норму слід розуміти так: результати інтелектуальної і творчої діяльності наділені однаковим правовим режимом. Насправді це не так — наукові відкриття не підлягають правовій охороні як об'єкти інтелектуальної діяльності. Але ж ні в кого не викликає сумніву, що відкриття — це результат важкої, напруженої, тривалої творчої праці.
   Наведемо ще такий приклад. Створено цінний винахід. Проте його автори тим чи іншим способом розголосили його сутність задовго до подання заявки на патентування (більше року). У такому разі цей винахід не підлягає патентуванню. Але ж він не перестав бути тим самим цінним винаходом. Проте за формальними вимогами чинного законодавства такий “розголошений” винахід випадає із кола об'єктів правової охорони, він не може бути визнаний об'єктом інтелектуальної власності. Постає далеко не риторичне запитання, а чия ж це власність. Чинне законодавство України про інтелектуальну власність відповіді на це запитання не містить.
   Аналогічна ситуація складається і у випадках, коли на об'єкт промислової власності закінчився строк правової охорони. У більшості випадків винахід та інші об'єкти промислової власності з часом морально старіють і вже не представляють будь-якого економічного інтересу. Але ж серед таких винаходів інколи є такі, які морально не застаріли і продовжують використовуватися. Проте правова охорона на них уже не поширюється. У такому разі знову постає запитання — чия це власність. Держава від об'єкта промислової власності відмовляється, а патентовласник позбавлений правової охорони.
   У наведених прикладах власність і правова охорона припиняються чи просто не виникають. У таких випадках об'єкт промислової власності може бути використаний будь-ким без будь-якого дозволу і без виплати винагороди будь-кому (державі чи патентовласнику).
   Нарешті, об'єкт промислової власності з тих чи інших причин може бути просто не запатентованим. Винахідник просто не надав належного значення патентуванню.
   Таким чином, певна кількість результатів творчої діяльності не підлягає правовій охороні і на ці результати не виникає право інтелектуальної власності. Складається парадоксальна ситуація — є творчий результат, який може стати або уже став об'єктом інтелектуальної власності, але перестав ним бути, а права на нього немає. Але ж така правова ситуація суперечить раніше зазначеній нормі Конституції України, відповідно до якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм результатом творчої діяльності. Іншими словами, Конституція України визнає право власності на такий результат, а чинне законодавство України про інтелектуальну власність не визнає.
   Безперечно, зазначену проблему необхідно розв'язувати. Ті результати творчої діяльності, які з тих чи інших причин не дістали спеціальної правової охорони відповідно до чинного законодавства України про інтелектуальну власність, слід визнати об'єктами права власності (не інтелектуальної) відповідно до Конституції України. Така власність має охоронятися загальними цивільно-правовими нормами.
   Отже, творчі результати — це результати творчої діяльності, які можуть бути об'єктами правової охорони, а можуть і не бути. Ті результати творчої діяльності, які наділяються правовою охороною і визнаються об'єктами інтелектуальної власності, і є результатами саме інтелектуальної діяльності.
   Таким чином, інтелектуальна власність (результати інтелектуальної діяльності) є результатом інтелектуальної, творчої діяльності, який відповідає вимогам чинного законодавства. Тільки в такому разі їй надається правова охорона. У наш час роль і значення інтелектуальної власності інтенсивно зростають, вона давно уже стала найбільш цінним капіталом людства. В усьому світі інтелектуальна власність є об'єктом цивільного обороту. В силу істотного значення інтелектуальної діяльності і особливо її результатів для соціально-економічного розвитку будь-якого суспільства попит на неї також інтенсивно зростає. Вона часто стає об'єктом неправомірних дій, зловживання, недозволеного використання, тому потребує надійної і ефективної правової охорони.
   Посилення правової охорони інтелектуальної власності необхідне ще й тому, що саме інтелектуальна діяльність, як показує досвід країн з розвиненою економікою, все в більшій і більшій мірі буде визначати стратегію і тактику соціально-економічного розвитку країни. Визначальне, пріоритетне місце буде посідати не виробництво, а саме наука, культура, техніка. Поняття “культура” в даному разі слід розуміти в її широкому значенні — це і освіта, і культура поведінки, науково-технічний рівень виробництва та іншої доцільної діяльності людини, література і мистецтво та багато інших складових, що визначають рівень цивілізованості того чи іншого суспільства.
   Саме рівень культури визначає світогляд, світовідчуття, моральні засади та інші людські цінності як суспільства в цілому, так і кожного окремого індивіда. Іншими словами, саме культура в самому широкому значенні цього поняття зумовлює, формує духовний світ суспільства і кожної окремої людини. Духовний світ (чи духовність) суспільства зумовлює напрями розвитку науки, техніки (технологій) і виробництва. Саме тому патентні закони не визнають науково-технічними досягненнями пропозиції, які мають антисуспільний, аморальний характер. До них варто було б віднести зброю масового знищення людей, зомбування та інші досягнення, спрямовані проти людства.
   Духовний світ суспільства визначається видатними діячами літератури, культури, мистецтва. Ми не дуже пам'ятаємо вчених стародавнього світу, які розвивали техніку того часу. Але ми добре пам'ятаємо діячів духовної сфери. Духовний рівень не тільки українського суспільства визначали і визначають такі діячі, як Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Олесь Гончар та ін. Вони формували і формують моральні засади суспільства, визначають його духовний рівень.
   Залежність науково-технічного розвитку від духовного можна простежити на прикладах життя і діяльності видатних вчених сучасності Нільса Бора та Андрія Сахарова. Нільс Бор — видатний фізик, який стояв біля витоків атомної фізики, прийшов до висновку, що досягнення науки не повинні бути використані на шкоду людству. Такої ж позиції дотримувався Андрій Сахаров. Вони виступили з різкими протестами проти використання досягнень науки для масового знищення людей. Висока духовність цих та багатьох інших видатних вчених стала над їх науковими досягненнями. Саме духовність в їх світогляді перемогла і зумовила потребу припинити їх дослідження у військовій сфері. У своїй подальшій громадсько-суспільній діяльності вони керувалися інтересами людства в цілому, а не окремих держав і монополій. Вони відмовилися працювати в інтересах останніх.
   Послідовників такої позиції у світі не так вже й мало. До них відносяться такі видатні особисті як М. Ганді, М. Кінг, мати Марія, М. Грушевський, В. Короленко та ін.Духовність формує людину, яка виробляє економічні, політичні, соціальні цінності. Людство випробувало багато шляхів поліпшення свого буття, чимало з них виявилися або непридатними, або придатними не повною мірою. Сьогодні людство не відчуває відсутності ідей щодо організації свого існування. Проте гостро відчувається недостаток духовних цінностей, що істотно гальмує соціальний та науково-технічний прогрес. Будь-яка діяльність, що виходить із-під контролю моральних засад суспільства і людини, її розуму та гуманістичної доцільності, стає бездуховною, що робить таку діяльність небезпечною. Тому в колізіях сучасності, коли треба вибирати між технологічною та гуманістичною перспективою, перевагу слід надавати моральній, духовній доцільності. Іншими словами, в сучасному розвитку суспільства пріоритетне значення набуває саме формування духовності як самого суспільства, так і окремої людини. Висловлюється навіть така думка: або XXI ст. буде століттям духовності, або його взагалі не буде. Видається, що для такого песимізму все ж підстав немає — людство переможе бездуховність, розум візьме верх. Складовою духовності або однією з її передумов є культура, зміст якої також формується духовністю. Культура завжди посідала висо кий щабель у соціальному розвитку суспільства. Проте в другій половині XX ст. її роль і значення істотно зросли. Зміст культури визначається духовністю суспільства, але й культура певною мірою визначає рівень духовності. Академік В. Семиноженко стверджує, що у світі уже відбулася гуманітарно-інноваційна революція. Автор звернув увагу на те, що окремі духовні цінності — надбання культури —набувають усе більшого значення товару, об'єкта цивільного обігу. Гуманітарний капітал не просто здатний, а вже приносить вагомі прибутки тим, хто вміло використовує надбання культури. Усе більше визнаються гуманітарні та інформаційні технології. Зростає ціна на ринку не лише на нове, найдосконаліше обладнання та технології, а ще в більшій мірі на нові концепції, ідеї та способи їх реалізації, іншими словами — зростає ціна на патенти, науково-технічні досягнення. Зазначені фактори ще раз підтверджують пріоритетність науки як індикатора, джерела і двигуна соціально-економічного прогресу. Тобто в сучасних умовах уже ні в кого не виникає будь-якого сумніву щодо доцільності та економічної вигідності інтелектуальної діяльності в цілому. Стрімко зростає роль і значення тієї частини інтелектуальної діяльності, яка охоплюється поняттями — наука, культура, мистецтво. Пріоритетність науки уже безспірна. У той же час зростає економічне значення надбань культури та мистецтва. Вони не тільки формують духовний світ людини, а й стають вигідною сферою капіталовкладень та джерелом одержання прибутків. Надбання культури і мистецтва дуже швидко трансформуються у вигідний капіталомісткий, технологічно насичений ринок. Дуже вигідними стали кіноіндустрія, телебачення, книговидавництво, шоу-бізнес тощо. Споживання гуманітарної продукції стало масовим, зростають масштаби гуманітарних послуг. Сукупність цих ринків створює потужний сектор економіки, новий за своїм характером, який розв'язує низку істотних проблем: стає вигідним джерелом прибутків, певною мірою розв'язує проблему зайнятості та доходів населення і є одним із головних чинників позитивної динаміки економічного зростання.
   Важко переоцінити значення інтелектуальної, творчої діяльності і для розвитку технологій, нової техніки та виробництва. Уже безспірною стала теза: успішний розвиток виробництва в сучасних умовах можливий лише за належного його науково-технічного забезпечення. У свою чергу належне науково-технічне забезпечення можливе лише за умови ефективного, точного і своєчасного науково-технічного прогнозування розвитку техніки, технологій і виробництва.
   Досвід країн світу з розвиненою ринковою економікою свідчить про те, що високий технічний рівень виробництва в сучасних умовах можливий за умови інтеграції наукової, технологічної та промислової політики країни. Усі ланки розвитку техніки і виробництва мають здійснюватися за єдиною технологічною схемою від зародження ідеї до її втілення в продукцію і реалізації на ринку.
   Нова техніка, яка зумовлює технічний рівень виробництва, сама має створюватися на науково-технічних розробках на рівні винаходів. Винахідництво є одним із найпотужніших двигунів науково-технічного прогресу. Саме тому винахідництво є одним із найважливіших напрямів інтелектуальної діяльності, який опирається передусім на досягнення науки.
   Президент України Л. Д. Кучма, виступаючи на засіданні Президії Національної академії наук України 27 січня 2000 p., підкреслив, що наука і науково-технічний прогрес справедливо відносяться в сучасному світі до головних чинників соціально-економічного розвитку. Це зумовлює необхідність зберегти той потужний інтелектуальний потенціал, який має Україна, і послідовно його нарощувати.