§ 6. Доктрина в романо-германській правовій сім'ї

   Доктрина посідає важливе місце в системі джерел романо-германського права. Протягом тривалого часу завдяки діяльності університетів доктрина була основним джерелом права в романо-германській сім'ї. Так, використання глосівдо Кодексу Юстиніана протягом XII—XVII століть є прикладом безпосереднього авторитету правової доктрини. Існувало навіть правило: “Те, що не приймається коментарем глосаторів, не приймається судом” (quod non agnoscit glossa, поп agnoscit forum). Це правило доводить, що наукові коментарі до Кодексу Юстиніана використовувалися як засіб обмеження сукупності норм, на які можна було посилатися в італійських та германських судах, де дозволялося посилання на римське право. Іншим прикладом є звичай, що згадувався в попередньому розділі, направляти документи судової справи на розгляд юридичного факультету того чи іншого університету, що мав авторитет у юридичних колах, — в Галле, Грейсвальд або Ієну — заради отримання поради щодо правильного рішення. Лише нещодавно (у XIX ст.) з перемогою ідей демократії і кодификації першість доктрини була замінена першістю закону.
   У літературі, присвяченій аналізу джерел романо-германського права, термін “доктрина” вживається у кількох значеннях:
   а) як вчення, філософсько-правова теорія;
   б) як думки вчених-юристів з тих чи інших питань, що стосуються сутності і змісту різних юридичних актів, з питань правотворчості й правозастосування;
   в) як наукові роботи найавторитетніших дослідників у галузі держави та права;
   г) як коментарі різних кодексів, окремих законів.
   Сьогодні доктрина не визнається джерелом права у формально-юридичному значенні, а розглядається лише як вторинне джерело, що фактично впливає на право. Необхідно зазначити, що доктрина впливає не тільки на правозастосовну діяльність і на тлумачення чинного права, але й на законотворчість. Надумку професора Еннекцеруса, це пояснюється тим високим завданням, що стоїть перед юридичною наукою, — прокладати шлях для законодавства.
   Вплив доктрини на законотворчість обмежується такими основними напрямками:
   1) доктрина створює тезаурус (словник) правових понять, якими користується законодавець;
   2) законодавці звертаються до доктрини при підготовці й обговоренні проектів законів та інших нормативних актів;
   3) законодавець часто лише виражає ті тенденції, що
установилися в доктрині, і сприймає підготовлені нею пропозиції.
   Характеризуючи вплив доктрини на правозастосування, компаративісти підкреслюють, що для суддів континентального права цілком природним є звернення в процесі судових розглядів до думки інших юристів, особливо до думки вчених. Як зауважують німецькі юристи, суддя не відкине з легким серцем те, що усіма визнається правильним. Тому невипадково, що значний авторитет серед юристів романо-германського права має доктринальне тлумачення законів.
   Доктринальне тлумачення є науковим роз'ясненням правових актів, смислу та цілей правових норм, що з'являється внаслідок теоретичних пошуків, наукового аналізу права. Його сила полягає не у формальній обов'язковості, а в переконливості, в авторитеті і високій кваліфікації осіб, що здійснюють це тлумачення.
   Важлива роль доктрини в романо-германській правовій сім'ї пояснюється також ще й абстрактним характером норм права. Для їх пізнання необхідна копітка дослідницька робота, глибоке проникнення в суть питання, такі необхідні для роботи вчених-юристів. Доктрина активно використовується вищими судовими інстанціями при вирішенні спірних питань і при формуванні загальних підходів до застосування правових норм. Більш того, в судовому процесі можливе пряме посилання на доктринальні висновки. Наприклад, відомі випадки посилання в австрійському суді на наукові погляди Г. Кельзена.
   Найяскравіше вплив доктрини на правозастосовний процес помітний у тих випадках, коли суди під час розгляду справи зіштовхуються з так званими нетиповими ситуаціями. Наприклад, нетиповими є ситуації, при яких відносини, що розглядаються, або взагалі не врегульовані нормами права, або ж вони регулюються за допомогою не зовсім зрозумілих, суперечливих норм. Прагнучи подолати прогалини і колізії в праві, суддя у країнах романо-германського права обов'язково звернеться до доктрини. У цих випадках сприйняття суддею притаманного доктрині творчого підходу до права є особливо необхідним. Доктрина допомагає встановлювати аналогічну норму права, доводити схожість життєвих ситуацій, висувати гіпотези субсидіарного застосування права, визначати загальні засади, принципи права, придатні для тлумачення волі законодавця.
   Зрозуміло, що ступінь впливу правових доктрин на правотворчість і правозастосування, так само як і форми його прояву в різних країнах романо-германського права, далеко не завжди є однаковими. У Франції, наприклад, досить високо цінують доктрини, що стосуються суто прикладних, практичних аспектів права, тоді як у Німеччині та Італії частіше віддають перевагу фундаментальним доктринам, доктринам академічного, а не прагматичного плану. Природно, що в ієрархії юридичних професій найпочесніші позиції у Франції займають відомі судді, а в Німеччині та Італії першість належить професорам права і науковцям. Німецькі й швейцарські правознавці віддають перевагу постатейним коментарям, що існують і у Франції, але там вони призначені тільки для практиків. Кращим інструментом французьких юристів є курси або систематизовані підручники. Виняток, напевне, становить тільки кримінальне право через особливу роль закону в цій галузі права.