§ 1. Норми права в романо-германській сім'ї

   У всіх країнах романо-германської сім'ї норму права розуміють, оцінюють і аналізують однаково. На думку Р. Давида, цей аспект є одним з найважливіших елементів єдності романо-германської правової сім'ї при всій її географічній довжині.
   Особливості правових норм у романо-германському праві.
   1. Загальний характер. Вважається, що норма права в універсальній формі встановлює для невизначеної кількості випадків, які правові наслідки настають за тих чи інших фактичних обставин, що описуються абстрактно. Прагнення до створення абстрактних правових норм нарівні з бажанням охопити всі сфери права якісно структурованою нормативною системою є однією з особливостей правового стилю романського та германського права.
   Роль норми права як загального керівництва у вирішенні конкретних справ відповідає романо-германській традиції, згідно з якою право розглядається як модель соціальної організації. Норма права дозволяє законодавцю в необхідних випадках ефективніше втручатися в ситуації і навіть орієнтувати суспільство на досягнення певних цілей. З цього випливає, що норма права має більше значення за правило, встановлене для застосування суддями в конкретній справі.
   Важливою проблемою для романо-германської сім'ї є визначення оптимального ступеня узагальненості норм права, оскільки від її вирішення значною мірою залежить ефективність права. Фахівці зазначають, що норми права не повинні бути занадто загальними, оскільки в цьому разі вони припиняють бути досить надійним керівництвом для практики, проте не повинні бути і надмірно деталізованими, бо вони призначені регулювати саме тип відносин, а не застосовуватися як судове рішення, тільки до конкретної ситуації.
   Ступінь узагальненості норми права не є однаковим для всіх галузей романо-германського права. Так, конкретизація норм публічного права повинна бути максимальною. Це необхідно насамперед для того, щоб звести до мінімуму можливе свавілля державних органів при тлумаченні цих норм. А в приватному праві, де немає великої потреби нав'язувати суб'єктам права тверді юридичні рішення, конкретизація норм може бути мінімальною, і тому допускається високий ступінь узагальнення.
   2. Значна роль юридичної науки у створенні норм права. Юридична наука традиційно займається упорядкуванням і систематизацією рішень, що приймаються у конкретних справах. Вона виявляє з маси конкретних справ чіткі основні принципи, загальні засади, якими в майбутньому можуть керуватися судді та юристи-практики. Завдяки формулюванню правових норм науковцями юридична практика звільняється від невідповідних або зайвих елементів.
   3. Пріоритет норм, що містяться в законодавстві.
   Юристи романо-германської сім'ї сприймають право як розгалужене й величезне зібрання письмових текстів, що мають значення закону. Така увага до закону не є випадковою. Закон являє собою найприйнятнішу форму для втілення норм права як загальних правил поведінки. Річ у тім, що закон має загальний і неперсоніфікований характер: він застосовується щодо всіх, хто відповідає його умовам, з моменту набрання ним чинності та до його скасування. Особливе значення в романо-германському праві мають норми, що містяться в конституційних актах і кодексах. Наприклад, завдяки кодексам у праві з'являються досить загальні, систематизовані, легкодоступні для пошуку і розуміння правила, на основі яких судді і громадяни, доклавши мінімальних зусиль, можуть визначити, яким чином повинні вирішуватися ті чи інші проблеми.
   4. Своєрідність зв'язку з судовою практикою. Ця своєрідність полягає, по-перше, в офіційному запереченні судової нормотворчості. У країнах романо-германської правової сім'ї на відміну від країн загального права суди лише інтерпретують пов'язані з кожним конкретним випадком заздалегідь підготовлені тексти законів. Тому вважається, що судові рішення є наслідком розуміння законів судами.
   По-друге, судова практика суттєво впливає на право за допомогою тлумачення його норм. Норма права в романо-германській правовій сім'ї не регламентує деталі, оскільки правотворець не може точно передбачити розмаїття конкретних справ, що виникають у практиці і що в майбутньому підпадатимуть під її регулювання. Загальний характер норми права автоматично збільшує роль судді в її тлумаченні, обумовлюючи надання суддям широких дискреційних повноважень при застосуванні норм і відкриваючи простір для творчого розширювального тлумачення. Тому роль судді в сім'ї романо-германського права не обмежується лише “роботою рота, завдяки якому говорить закон”.
   Отже, для того щоб мати повне уявлення про право в країнах романо-германської правової сім'ї, недостатньо знати лише зміст норм права. Право в країнах романо-германської сім'ї складається не тільки з законодавчих норм; воно включає також так звані “вторинні правові норми”, що створюються в судовій практиці завдяки тлумаченню суддями законодавчих норм і уточнюють та доповнюють ці норми. Норма, створена законодавцем, — то лише ядро, навколо якого обертаються “вторинні правові норми”.
   Суди, усуваючи прогалини в законах, нерідко виступають як “заступники” законодавця. Наприклад, у річному звіті Федерального верховного суду Німеччини за 1996 рік зазначається, що жоден юрист уже не сумнівається в тому, що в усі часи чинне право є сумішшю законодавчих норм і суддівського права та що право, втілюючись у судових рішеннях, ніколи повністю не збігалося з положеннями законодавства. Обговоренню підлягає лише питання про кордони суддівського права, але не його існування.