36.5. Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки

   З розвитком виробництва у світі з'являються не відомі раніше шкідливі фактори, нові невідомі раніше форми енергії: електрична, хімічна, кінетична, атомна, носії якої можуть створювати небезпеку, негативно впливають на оточуюче середовище, що збільшує кількість випадків заподіяння шкоди життю, здоров'ю та майну.
   Після появи першого автомобіля на вулицях Лондона місцева влада зобов'язала його власника рухатися зі швидкістю не більше 6 миль на годину за умови, що вдень попереду транспортного засобу буде знаходиться людина з дзвоником, а вночі — з ліхтарем. Але ці застороги не завадили "відзначити" нещодавно століття з дня загибелі першого пішохода під колесами автомашини... Законодавець намагається правовими засобами захистити суспільство від руйнівної сили таких ДПН. Заподіяння шкоди ДПН законодавець традиційно виокремлює як спеціальний делікт, оскільки умови відповідальності за таку шкоду, як і спосіб (механізм) її заподіяння, мають певні особливості.
   На відміну від інших деліктних інститутів, за шкоду, заподіяну ДПН, відповідає володілець джерела, незалежно від своєї вини, тобто це цивільно-правовий інститут відповідальності без вини.
   Специфіка конструкції відповідальності зумовлює необхідність з'ясування понять:
   - ДПН;
   - володілець ДПН;
   - умови відповідальності.
   Даючи визначення поняттю ДПН, законодавець виходить з того, що це певний вид небезпечної діяльності. Тому зміст поняття ДПН становлять з два елементи:
   - діяльність, яка може заподіяти шкоду;
   - матеріальний носій (або об'єкт), з яким пов'язана ця діяльність.
   У ЦК до матеріальних об'єктів, пов'язаних з підвищеною небезпекою, віднесено: транспортні засоби, механізми та обладнання, хімічні, радіоактивні, вибухо- і вогненебезпечні та інші речовини, диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо (ст. 1187).
   Цей перелік не є і не може бути вичерпним, оскільки розвиток науки та техніки неминуче зведе будь-який перелік нанівець.
   Водночас, розглядаючи справу, суд повинен виходити з певних вихідних даних, які б дозволили в кожному конкретному випадку прийняти рішення стосовно того, чи має місце заподіяння шкоди саме ДПН. Такими загальними критеріями, які дозволяють прийняти обґрунтоване рішення, є ознаки ДПН:
   - наявність шкідливих властивостей;
   - непідконтрольність людині.
   З огляду на це доцільно звернутися до класифікації ДПН за формами енергії, яку в свій час запропонували російські вчені:
   1) фізичні:
   а) механічні (залізниця, транспорт, промислове устаткування, сільськогосподарські машини, будівельні агрегати, панцерники);
   б) електричні (електростанції, енергосистема, щитові);
   в) теплові (устаткування гарячих металургійних цехів, мартенівські печі);.
   2) фізично-хімічні:
   а) промислові об'єкти, експлуатація яких може створювати небезпеку радіоактивного забруднення (атомні електростанції, двигуни на атомному паливі);
   б) науково-дослідні установки цієї ж категорії;
   3) хімічні:
   а) отруйні (отрути);
   б) вибухові (боєприпаси, вибухівка та її складові);
   в) вогненебезпечні (бензин, керосин, денатурат, ефір);
   4) біологічні:
   а) зоологічні (дикі тварини, собаки службових порід, птахи, плазуни);
   б) мікробіологічні (штами мікроорганізмів, віруси, бактерії).
   Звичайно, що така класифікація не є ідеальною, оскільки грунтується на якісних показниках і не враховує кількісні. Так, цистерна спирту зазвичай є ДПН, а пляшка того ж спирту навряд чи становить істотну загрозу. Водночас такий перелік може бути корисним, оскільки виступає певним орієнтиром для прийняття судового рішення і для засвоєння навчального матеріалу студентами.
   Шкода, завдана ДПН, відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки.
   Володільцем ДПН може виступати як фізична, так і юридична особа, яка на відповідній правовій основі (є власником, наймачем, орендарем, підрядником, перевізником, зберігачем тощо) володіє матеріальним об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
   Не визнається володільцем ДПН і не відповідає безпосередньо перед потерпілим особа, яка управляла ДПН в силу виконання своїх трудових обов'язків (водій трамвайно-тролейбусного управління, автотранспортного підприємства, капітан повітряного чи морського судна, машиніст потягу та ін.).
   Як вже зазначалося, особливість відповідальності за шкоду, заподіяну ДПН, полягає в тому, що це інститут відповідальності без вини, оскільки відповідальність настає за наявності трьох умов:
   а) протиправність дій заподіювача шкоди;
   б) наявність заподіяної шкоди;
   в) причинний зв'язок між протиправною дією та шкодою, що настала.
   Вина заподіювача не є обов'язковою умовою відповідальності, тобто за заподіяну шкоду настає відповідальність без вини.
   Від відповідальності володільця ДПН безумовно звільняють дві обставини:
   1) непереборна сила;
   2) умисел потерпілого.
   Факультативною умовою звільнення володільця від відповідальності є протиправне заволодіння ДПН іншою особою.
   Особа, яка неправомірно заволоділа небезпечним ДПН і завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодовувати її на загальних підставах.
   Якщо неправомірному заволодінню транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість його власника (володільця), шкода, завдана діяльністю, пов'язаною з його використанням, зберіганням або утриманням, відшкодовується ними спільно у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
   Так, якщо власник транспортного засобу, залишивши ключа, вискочив "на секунду" з автомобіля за цигарками, і цим скористався підліток, який сів за кермо, а потім не впорався з керуванням і наїхав на кіоск, то збитки повинні відшкодовуватися ними спільно.
   Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох ДПН, відшкодовується на загальних підставах з урахуванням вини кожного володільця ДПН.

В Московський районний суд м.Києва
Позивач: Фокс Євген Петрович, прож. вуя.Арматурна, 10
Відповідач: Жеглов Гліб Егорович, прож. вул. Червоного
Козацтва, 28, кв.36

Позовна заява про відшкодування шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою

   Мені на праві приватної власності належить автомобіль марки "Лорен-дитрих ", державний номер 22-22 КИУ.
   27 січня 2005 р. я їхав на автомобілі по вул. А. Малишка. На перехресті вулиць Малишка—Братіславська сталося зіткнення мого автомобіля з автомобілем ВАЗ-2107, державний номер Д-44-КИ, яким керував громадянин Жеглов Гліб Егорович.
   Згідно з довідкою УДАІ Дніпровського району м.Києва № 22-7 від 27 січня 2005р., дорожньо-транспортна пригода сталася з вини водія Жеглова Г. Є, який порушив вимоги п. 16.10 Правил дорожнього руху.
   Внаслідок зіткнення пошкоджено мій автомобіль марки "Лорен-дитрих ", державний номер 22-22 КИУ. Відповідно до висновку експертизи (акт 246/42 від 7 лютого 2005 р.) розмір майнової шкоди становить 7625 гривень 60 копійок.
   Відповідач добровільно відшкодувати заподіяну шкоду відмовляється.
   Відповідно до статей 1166, 1187 Цивільного кодексу України

    Прошу:

   1. Стягнути з відповідача заподіяну шкоду в розмірі 7625 (сім тисяч шістсот двадцять п'ять) гривень 60 копійок і збитки, пов'язані із проведенням експертизи в розмірі 347 (триста сорок сім) гривень.
   2. Стягнути витрати, пов 'язані із сплатою державного мита.

Підпис: Фокс Є.П.