34.4. Ліцензійний договір

   Ліцензійний договір належить до категорії договорів, які надають можливість розпоряджатися правами інтелектуальної власності.
   За ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цивільного законодавства (ч. 1 ст. 1109 ЦК).
   Сторонами договору є ліцензіар (власник запатентованого або незапатентованого винаходу) та ліцензіат (особа, яка за договором отримала право використовувати винахід).
   Предметом ліцензійного договору є об'єкти права інтелектуальної власності — винахід, промисловий зразок, комерційна таємниця тощо. Не можуть бути предметом договору права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, які на момент укладення договору не були чинними.
   У ліцензійному договорі визначаються: вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.
   Умови ліцензійного договору не повинні порушувати вимог антимонопольного та конкурентного законодавства. Так, ліцензіар не може, наприклад, диктувати ліцензіату ціни на продукцію, яку той буде випускати, забороняти укладання договору з певними категоріями осіб тощо.
   Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору.
   Залежно від об'єкта права інтелектуальної власності можуть видаватися виключна, одинична або невиключна ліцензія.
   Виключна ліцензія видається лише одному ліцензіату, виключає можливість ліцензіара використовувати об'єкт права інтелектуальної власності та видавати іншим особам ліцензії на використання цього об'єкта.
   Одинична — видається лише одному ліцензіату та виключає можливість видачі іншим особам ліцензій, водночас ліцензіар має право використовувати цей об'єкт.
   Невиключна — дозволяє ліцензіару використовувати об'єкт права інтелектуальної власності та видавати ліцензії на використання цього об'єкта іншим особам.
   Ліцензія, на відміну від патенту, може видаватися не лише на всі можливі способи використання розробки, а й на деякі з них, наприклад, лише на використання розробки або лише на її продаж.
   Строк ліцензійного договору не може перевищувати строк чинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єкт права інтелектуальної власності.
   Ліцензійний договір щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми договору такий договір є нікчемним.