19.2. Класифікація договорів

   Система договорів передбачає і їх класифікацію. Значення класифікації цивільних договорів полягає в тому, що керуючись певними критеріями, ми можемо поділити договори на групи із схожою правовою регламентацією, що дозволить вдосконалювати законодавство, кодифікувати його в потрібному напрямі.
   Оскільки договір є різновидом правочину, то класифікація договорів може проводитися за тими ж критеріями, що й класифікація правочинів (консенсуальні і реальні, оплатні і безоплатні, абстрактні і каузальні тощо).
   Але договорам властиві й певні особливості, що зумовлюють наступний їх поділ. Так, за правилами формування змісту договори поділяються на іменні і безіменні.
   Іменні договори це ті, які мають легальну назву, представлені в ЦК або в інших нормативних актах, що визначають їх поняття, коло прав та обов'язків сторін. При укладенні іменного договору сторони можуть не конкретизувати права та обов'язки, обмежившись посиланням "відповідно до чинного законодавства"Безіменні договори безпосередньо законодавством не регулюються, але сторонами на практиці застосовуються (консалтинг, інжиніринг тощо).
   Укладення безіменного договору вимагає від сторін детального визначення його змісту, оскільки такий договір безпосередньо законодавством не регламентований, тому питання щодо кола прав та обов'язків контрагентів, їх відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань мають бути чітко визначені саме в договорі.
   Розвиток товарно-грошового обігу зумовлює появу нових за змістом цивільно-правових договорів, які поступово з безіменних перетворюються на іменні. Так, в ЦК 1963 p. з'явився раніше невідомий вітчизняному законодавству договір довічного утримання. В ЦК 2003 p. окремі глави відведені раніше безіменним договорам, які поступово отримали визнання і самостійне значення в цивільному обігу — договори факторингу, франчайзингу, ренти.
   За ознакою розподілу прав та обов'язків між сторонами розрізняють односторонні та двосторонні договори. В односторонньому договорі одна сторона має лише суб'єктивні права, а інша — лише суб'єктивні обов'язки. У двосторонніх договорах права і обов'язки покладаються на обидві сторони.
   Договори на користь третьої особи. Прикладом такого договору є договір змішаного страхування життя, за яким у випадку смерті застрахованого страхова сума виплачується вигодонабувачеві — зазначеній в договорі третій особі.
   Розрізняються також алеаторні (ризикові) договори. Алеаторні договори — це договори на ризик, тобто при укладенні договору сторони не можуть чітко визначити межі виконання своїх обов'язків, а втрата чи збагачення однієї із сторін залежить від випадку (договір довічного утримання, договір страхування майна).
   У ЦК 2003 p., на відміну від ЦК 1963 p., закріплені нові види договорів: публічний договір, договір приєднання, попередній договір.
   Публічним визнається договір, в якому однією із сторін є підприємець, який взяв на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до нього звертається. До таких організацій належать підприємства роздрібної торгівлі, зв'язку, транспорту загального користування, медичні установи та ін. Умови публічного договору (ціна товару, робіт, послуг) мають бути встановлені однаковими для всіх споживачів.
   Договір приєднання — це договір, умови якого визначені однією із сторін у формулярах або в інших стандартних формах і можуть бути прийняті іншою стороною не інакше, як шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому. Особливість цього договору полягає в тому, що його умови і зміст розробляє і формулює, як правило, сторона, яка передає товар, виконує роботу, надає послугу і посідає монопольне або домінуюче становище на ринку. Споживач може або укласти договір, погодившись із запропонованими йому стандартними умовами, або ухилитися від укладення договору.
   Попередній договір — це угода, за якою сторони зобов'язуються укласти в майбутньому договір на умовах, передбачених попереднім договором. Попередній договір повинен бути укладеним в письмовій формі. Він має містити умови, які б дозволили визначити його предмет та інші істотні умови основного договору, строк, протягом якого сторони зобов'язані укласти основний договір.
   Сторона, яка необгрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати іншій стороні заподіяні збитки, якщо інше не передбачено законом чи договором.
   Договір про наміри (протокол про наміри) не породжує цивільно-правових наслідків, якщо в ньому прямо не виражено волі сторін надати йому силу попереднього договору.
   У законодавстві, в судовій практиці, в юридичній літературі широко застосовується термін "господарський договір". Цим поняттям традиційно охоплюється частина цивільно-правових договорів, які укладаються юридичними особами — суб'єктами господарської діяльності (договір поставки, договір підряду на капітальне будівництво, договір оренди).