18.1. Поняття видів забезпечення виконання зобов'язань

   Римські юристи зазначали: Pacta sunt servanda — договори повинні виконуватися. В більшості випадків контрагенти добросовісно виконують взяті на себе за договором зобов'язання.
   Досить часто ми можемо бачити об'яву: "Візьму кредит. Гарантії: великі проценти, нотаріальне посвідчення договору". На жаль, ні "великі проценти", ні "нотаріальне посвідчення договору" не гарантують повернення кредитору грошей, в чому вже пересвідчилося багато наших співвітчизників.
   Водночас цивільне законодавство передбачає певні правові важелі, що дозволяють впливати на несправного боржника, який не виконує своїх зобов’язань, і отримати задоволення, незважаючи на його заперечення.
   Види (способи) забезпечення виконання зобов'язань — це сукупність заходів, за допомогою яких сторони цивільно-правових відносин впливають одна на одну з метою належного виконання передбаченого договором економічного завдання під загрозою вчинення певних дій, які зумовлять настання негативних наслідків майнового характеру для боржника незалежно від того, чи понесе кредитор збитки фактично.
   На види забезпечення виконання зобов'язання покладаються такі завдання:
   1) попередити потенційного правопорушника про негативні наслідки, які можуть настати у разі невиконання чи неналежного виконання договірного зобов'язання;
   2) створити кредитору можливості для задоволення його інтересів у випадку невиконання зобов'язання;
   3) усунути негативні наслідки, як можуть настати для кредитора у зв'язку з невиконанням зобов'язання.
   ЦК передбачає такі види забезпечення виконання зобов'язань: а) неустойка (штраф, пеня); б) застава; в) порука; г) завдаток; д) гарантія; є) притримання.
   Наведені вище способи забезпечення виконання зобов'язань мають спільну мету — надати кредитору додаткову можливість отримати належне йому за зобов'язанням. Кожен із встановлених законом видів зумовлює виникнення поряд з основним зобов'язанням нового зобов'язання, яке є додатковим до основного, тобто має акцесорний характер.
   Способи, які забезпечують виконання зобов'язань, встановлюються в інтересах кредитора. Тому в разі відступлення вимоги до нового кредитора переходять усі права, які забезпечують виконання зобов'язання. Водночас при переведенні боргу діють лише ті способи забезпечення зобов'язань, які стосуються зобов'язань між кредитором і боржником (неустойка, завдаток), а не між ними і третіми особами (порука, гарантія).
   Способи забезпечення виконання зобов'язань класифікуються за такими підставами:
   1) за кількістю учасників:
   а) двосторонні (кредитор, боржник);
   б) багатосторонні (кредитор, боржник, третя особа — гарант, поручитель);
   2) за підставами встановлення:
   а) встановлені як законом, так і договором (неустойка, застава, завдаток, утримання);
   б) встановлені виключно договором (порука, гарантія);
   3) за формою:
   а) проста письмова (неустойка, порука, застава, гарантія);
   б) нотаріальна (застава нерухомості, транспортних засобів);
   4) за процедурою задоволення інтересів кредитора:
   а) стягнення проводиться з майна боржника, яке перебуває у кредитора (застава, утримання);
   б) проводяться грошові стягнення (неустойка);
   в) до відповідальності притягаються треті особи (поручитель, гарант).
   Вибір способу забезпечення виконання в багатьох випадках залежить від суті зобов'язання або може передбачатися імперативною нормою закону. Так, для зобов'язань, які виникають з договору позики чи кредитного договору, характерними способами забезпечення є застава, гарантія, порука. Зобов'язання щодо виконання робіт чи надання послуг зазвичай забезпечуються неустойкою, зобов'язання за участю громадян, що виникають із договорів відчуження майна — завдатком.