15.1. Поняття та засоби захисту права власності

   Захист і охорона власності є однією з найголовніших функцій держави. Принцип охорони власності закріплений в Україні конституційно.
   Це та інші положення Основного Закону щодо охорони права власності знайшли свій розвиток і втілення в різних галузях українського законодавства — в кримінальному, адміністративному, земельному, фінансовому, цивільному праві. Серед галузей права, які захищають право власності, особливу роль відіграють норми цивільного права. Саме вони забезпечують правове регулювання і охорону відносин власності в тих випадках, коли правомочності власника не порушуються.
   Захист права власності — це сукупність передбачених законом цивільно-правових засобів, які, по-перше, гарантують нормальне господарське використання майна (тобто вони забезпечують захист відносин власності в їх непорушеному стані), а по-друге — застосовуються для поновлення порушених правовідносин власності, для усунення перешкод, що заважають їх нормальному функціонуванню, для відшкодування збитків, заподіяних власнику.
   Якщо мета кримінального чи адміністративного захисту права власності полягає насамперед в покаранні порушника за вчинене протиправне діяння, то головна мета цивільно-правового захисту — відновлення порушеного права, попереднього майнового стану особи, права якої були порушені.
   Судовий захист права власності здійснюється шляхом розгляду справ за позовами:
   - про визнання права власності на майно;
   - про витребування майна з чужого незаконного володіння;
   - про відшкодування його вартості;
   - про поділ спільного майна або виділ з нього частки;
   - про визначення порядку володіння, користування та розпорядження майном, що є спільною власністю;
   - про визнання недійсними правочинів про відчуження майна;
   - про визнання незаконними актів державних органів, органів місцевого самоврядування про неправомірне втручання у здійснення власником правомочностей щодо володіння, користування та розпорядження майном;
   - про переведення прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу, укладеним учасником спільної часткової власності щодо своєї частки з порушенням права іншого учасника цієї спільної власності на привілеєву купівлю;
   - про передачу в приватну власність майна, яке за законом підлягає відчуженню, та ін.;
   - про визнання недійсними правочинів про відчуження квартир з громадського житлового фонду з порушенням, наприклад, права наймача на придбання цього приміщення у власність або переведення на нього прав та обов'язків набувача за цією угодою;
   - про відшкодування шкоди, заподіяної майну, або збитків, завданих особі порушенням її права власника (включаючи і неодержані доходи);
   - про виключення майна з опису тощо.
   Залежно від характеру посягання на права власника і змісту захисту, який надається власнику, виокремлюють речові та зобов'язально-правові засоби захисту.
   Речові засоби захисту права власності та інших речових прав, що покликані захищати ці права від безпосереднього неправомірного впливу будь-яких осіб. До речових позовів належать:
   - вимоги неволодіючого власника до незаконного володільця про витребування майна (віндикаційний позов);
   - вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов'язані з володінням (негаторний позов);
   - вимоги власника про визнання права власності.
   Зобов'язально-правові позови базуються, як правило, на договорах, але можуть грунтуватися і на недоговірних зобов'язаннях.
   До зобов'язально-правових належать позови про:
   - відшкодування збитків, які настали внаслідок невиконання чи неналежного виконання договору;
   - повернення речей, які були надані у володіння (за договором зберігання, застави, перевезення);
   - визнання правочинів недійсними;
   - захист права власності в деліктних зобов'язаннях;
   - повернення безпідставно набутого чи збереженого майна та ін.
   Положення про захист права власності поширюється не тільки на власника, а й на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві оперативного управління, повного господарського відання чи на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (застава, оренда, зберігання).
   Чинне законодавство захищає також право на володіння майном правомочною особою — комісійним магазином, підрядником, перевізником.