11.1. Поняття та види строків у цивільному праві

   Під строком у цивільному праві розуміють проміжок часу, зі спливом якого пов'язана певна дія чи подія, яка має юридичні наслідки.
   Термін — це певний момент в часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Так, наприклад, із досягненням 18 років фізична особа стає повністю дієздатною, через рік, якщо невідомо місце перебування особи, заінтересовані особи можуть вимагати визнання її безвісно відсутньою; по закінченні визначеного строку припиняється дія довіреності тощо.
   За правовими наслідками строки поділяються на:
   - правовстановлювальні або правостворювальні. Це строки, з якими пов'язане виникнення правовідносин або окремих прав та обов'язків;
   - правоприпиняючі. Це строки, з перебігом яких законодавець пов'язує припинення певних правовідносин, окремих прав та обов'язків. Так, по закінченні певного часу кредитор втрачає право звернутися з претензією до поручителя;
   - правозмінювальні. По закінченні цих строків припиняються одні права та обов'язки і виникають інші. Так, якщо особа загубила річ, то по закінченні визначеного строку вона перестає
бути власником речі, і право власності на цю річ може виникнути у іншої особи.
   За підставами встановлення розрізняють строки:
   - законні (тобто строки, встановлені законом чи підзаконним актом, наприклад, законодавець встановлює шестимісячний строк для прийняття спадщини);
   - судові. Це строки, тривалість яких визначається судом залежно від обставин конкретної справи і з урахуванням змісту дій, які повинні виконати сторони;
   - договірні. Це строки, які визначаються сторонами самостійно з урахуванням індивідуальних особливостей конкретних правовідносин. Наприклад, строк дії довіреності, договору оренди, договору позики тощо.
   За ступенем самостійності сторін у встановленні строків вони поділяються на:
   - імперативні, тобто такі, що не можна змінити за домовленістю;
   - диспозитивні, тобто такі, які хоч і передбачені законом, але можуть бути змінені за погодженням сторін.
   За призначенням розрізняють:
   - строки здійснення цивільних прав, тобто строки, протягом яких власник суб'єктивного права може реалізувати можливості, закладені в суб'єктивному праві;
   - строки виконання зобов'язань;
   - строки захисту цивільних прав, тобто строки, протягом яких сторона може розраховувати на захист свого права в разі порушення і отримати цей захист.
   За способом визначення їх поділяють на строки, визначені:
   - календарною датою (строк повернення боргу);
   - певним періодом часу (поставка продукції — поквартальна, щомісячна);
   - вказівкою на подію, яка неодмінно має настати (початок навігації).
   За ступенем визначеності строки класифікуються на:
   - визначені;
   - невизначені, якщо це пов'язано з певною подією, яка обов'язково настане, або бажанням кредитора (наприклад, строк повернення боргу "за першою вимогою").