9.4. Форма правочину

   Формою правочину є спосіб вираження волі його сторін. Форма правочину залежить від:
   - суб'єктного складу правочину;
   - предмета правочину;
   - ціни правочину;
   - строку, на який правочин укладається;
   - конкретного виду правочину;
   - прямих вказівок закону на форму конкретного правочину.
Чинне законодавство допускає укладення правочинів в усній, простій письмовій та письмовій нотаріальній формі. Особливим способом вираження волі є укладення договору шляхом вчинення конклюдентних дій, тобто дій, які свідчать про бажання однієї сторони укласти договір на умовах, запропонованих іншою стороною.
   Наприклад, нам пропонують укласти договір перевезення пасажира метрополітеном, за яким ми можемо з 6 години ранку до 24 години ночі користуватися цим видом транспорту, випити склянку пива з автомату тощо. Якщо ми згодні укласти договір, від нас вимагається кинути жетон чи відповідну монету.
   1. Усна (словесна) форма. Вона застосовується в усіх випадках, коли для левого виду правочину закон не передбачає іншої форми.
   Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦК усно можуть вчинятися право-чини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
   2. Письмова форма. Вона полягає в тому, що правочин вчиняється шляхом фіксації його змісту за допомогою письмового тексту і підписання особами, які його вчинили. До письмової форми прирівнюється вираження волі сторін за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку (ч. 1 ст. 207 ЦК).
   Незважаючи на певну складність, письмова форма має і свої переваги:
   - забезпечує чітке вираження волі учасників і її фіксацію;
   - дозволяє в будь-який час ознайомитися з умовами правочину;
   - є належним доказом при захисті інтересів потерпілої сторони.
   Відповідно до ст. 208 ЦК у простій письмовій формі належить вчиняти:
   - правочини між юридичними особами;
   - правочини між фізичною та юридичною особою, крім тих, що повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення;
   - правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у 20 і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім тих, що повністю виконуються сторонами в момент вчинення;
   - інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
   А саме:
   - неустойка, порука, гарантія, завдаток, застава (ст. 547 ЦК);
   - договір купівлі-продажу товарів в кредит (ст. 694 ЦК);
   - договір дарування майнового права, договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому, дарування рухомих речей особливої цінності (ст. 719 ЦК);
   - найм будівлі або іншої капітальної споруди (ст. 793 ЦК);
   - найм транспортного засобу за участю юридичних осіб (ст. 799 ЦК);
   - найм житла (ст. 911 ЦК);
   - договір піднайму житла (ст. 91 ЖК);
   - договір позички між юридичними особами, а також між юридичною та фізичною особою (ст. 828 ЦК);
   - договір транспортного експедирування (ст. 930 ЦК);
   - договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується прийняти річ на зберігання у майбутньому (ст. 937 ЦК);
   - договір страхування (ст. 981 ЦК);
   - договір управління майном (ст. 1031 ЦК);
   - договір позики на суму понад 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 1047 ЦК);
   - кредитний договір (ст. 1055 ЦК);
   - договір банківського вкладу (ст. 1059 ЦК);
   - договір комерційної концесії (ст. 1118 ЦК);
   - договір про спільну діяльність (ст. 1131 ЦК) та деякі інші.
   Обов'язковому нотаріальному посвідченню підлягають такі правочини:
   - договори про відчуження (купівля-продаж, міна, дарування, пожертва, рента, довічне утримання (догляд), спадковий договір) нерухомого майна (статті 657, 715, 719, 729, 732, 745, 1304 ЦК);
   - іпотечні договори, договори про заставу транспортних засобів, космічних об'єктів (ст. 18 Закону України від 5 липня 2003 р. "Про іпотеку", ст. 13 Закону України від 2 жовтня 1992 р. "Про заставу", ст. 577 ЦК);
   - договори про спільну часткову власність на земельну ділянку, про купівлю-продаж земельних ділянок, про перехід права власності та про передачу права власності на земельні ділянки; про обмін земельними ділянками, які виділені єдиним масивом у натурі (на місцевості) власникам земельних ділянок (паїв) (статті 88, 128, 132, 142 ЗК, ст. 14 Закону України від 5 червня 2003 р. "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)");
   - договори купівлі-продажу (приватизації) державного майна, відчуження приватизованого майна (ст. 72 Закону України від 4 березня 1992 р. "Про приватизацію державного майна" (в
редакції Закону від 19 лютого 1997 р.), ст. 23 Закону України від 6 березня 1992 р. "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції Закону від 15
травня 1996 р.));
   - договори про поділ майна, що є об'єктом права спільної власності подружжя; про надання утримання; про припинення права утримання взамін набуття права на нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати; шлюбні договори; договори між подружжям про розмір та строки виплати аліментів на дитину; договори про припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно (статті 69, 78, 89, 94, 104, 189, 190 СК);
   - договори найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) на строк понад один рік (ст. 793 ЦК);
   - договори найму та договір позички транспортних засобів за участю фізичної особи (статті 799, 828 ЦК);
   - договори про створення акціонерних товариств, якщо товариства створюються фізичними особами (ст. 153 ЦК);
   - договори управління нерухомим майном (ст. 1031 ЦК);
   - заповіти (статті 1247, 1249 ЦК);
   - договори про зміну черговості одержання права на спадщину (ст. 1259 ЦК);
   - доручення на укладання правочинів, що потребують нотаріальної форми, а також на вчинення дій щодо юридичних осіб, за винятком випадків, коли законом або спеціальними правилами допущена інша форма довіреності; довіреності, що видаються в порядку передоручення (ст. 245 ЦК), та інші правочини.
   Необхідною умовою дійсності деяких правочинів є їх державна реєстрація. Такої реєстрації зокрема потребує договір купівлі-продажу нерухомого майна (ст. 657 ЦК).