§ 1. Поняття науки аграрного права

   Для характеристики юридичної науки базове, фундаментальне значення має загальне поняття науки; його потрібно розглядати у 2 аспектах: а) як певний процес інтелектуальної дослідницької діяльності із здобуття та вироблення теоретично систематизованих знань; б) як наслідок цього процесу — сукупність теоретично систематизованих знань про природу, суспільство й мислення.
   Наука в широкому розумінні є системою знань про різноманітні форми матерії, про сутність соціальних явищ і форми їх відображення в свідомості людини, їх об'єктивні властивості та закономірності виникнення, будови, змісту, функціонування, взаємодії та розвитку.
   Наука як системне утворення складається з окремих галузей наукових знань, які можна умовно поділити на 3 основні групи: природничі, суспільні (соціальні) та науки про мислення і пізнання. Суспільні науки, предметом дослідження яких є явища суспільного життя, за своєю структурою неоднорідні. Часто витоки суспільних наук містяться у природних явищах, чим пояснюється органічний взаємозв'язок природничих (об'єктивних) і суспільних (суб'єктивних) елементів у багатьох суспільних науках (наприклад, у науках аграрного, земельного, екологічного права та ін.). Отже, частина суспільних наук (у тому числі — аграрно-правова наука) перебуває в тісному генетичному та структурному взаємозв'язку з природничими науками. Тому нині важливим є об'єктивне взаємозбагачення науки аграрного права й природничих наук.
   Однією із системних галузей знань, що належить до групи суспільних (соціальних) наук, зокрема наук про політичну та юридичну надбудову, є юридична (правова) наука.
   Виходячи із загальних підходів до поняття науки, юридичну науку треба розглядати двояко: 1) як процес інтелектуальної дослідницької діяльності вчених-правознавців, спрямований на виробництво нових знань про державу й право і 2) як систему знань про об'єктивні властивості держави й права та специфічні закономірності виникнення, будови, змісту, функціонування та розвитку державно-правових явищ, які зумовлюють їх якісну визначеність.
   У системі юридичної науки можна вирізнити: 1) загальнотеоретичні, 2) галузеві, 3) комплексні, 4) прикладні, 5) міжнародно-правові юридичні науки.
   Аграрне право України належить до групи комплексних юридичних наук і є складовою юридичної науки як системи знань.
   Дослідженням складної й визначальної проблеми предмета науки аграрного права вже на етапі її становлення займалися провідні науковці-аграрники: М. І. Козир, В. В. Петров, Н. І. Титова, В. С. Шелестов, Ф. М. Раянов та ін. Вони не тільки з'ясували поняття предмета аграрно-правової науки, а й, що важливо, його систему й структуру.
   Наука аграрного права — це, насамперед, комплекс, система знань про теоретичні засоби правового регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі здійснення виробничої та іншої, пов'язаної з нею, сільськогосподарської діяльності аграрними підприємствами, фермерськими господарствами, особистими селянськими господарствами громадян та іншими суб'єктами аграрних відносин. Отже, предмет цієї науки включає і загальні дослідження аграрних відносин, пізнання закономірностей їх правового регулювання, виявлення особливостей правових методів впливу на ці відносини, суб'єктивних прав та обов'язків суб'єктів аграрних відносин.
   Оскільки аграрні відносини формуються на основі особливостей сільськогосподарського виробництва, аграрно-правова наука досліджує ступінь впливу цієї специфіки на організацію правового регулювання. Порівняно з галузевими юридичними науками, це є специфічна риса аграрного права. Аграрно-правова наука містить вчення про аграрне законодавство, про джерела аграрного права, виявляє й пояснює особливості цих джерел, їх структуру, співвідношення, зв'язок і взаємозалежність, виходячи із загальнотеоретичних положень — вчення про зовнішню форму права, правотворчість, про правовий інститут, галузь права. Вивченню підлягає й практика застосування нормативно-правових актів аграрного законодавства державними органами та аграрними суб'єктами.
   Наука аграрного права досліджує правові норми, які в сукупності утворюють комплексну і спеціалізовану галузь права, з'ясовує ефективність їх застосування. Отже, правові норми — це також елементи предмета аграрно-правової науки. Основою дослідження є загальне вчення про норми права та їх реалізацію.
   Аграрно-правова наука аналізує систему аграрного права як галузі, науки і навчальної дисципліни, сприяє конструюванню цієї системи. Предметом аграрно-правової науки є також методика дослідження аграрних правовідносин і методика викладання аграрного права як навчальної дисципліни тощо.
   Важливою складовою науки аграрного права є її історична частина, що присвячена вивченню історії формування аграрного права як комплексної галузі права, історії розвитку певного виду правових відносин, джерел аграрного права, його окремих інститутів, історії самої науки аграрного права.
   Діяльність сільськогосподарських підприємств і об'єднань, фермерських господарств, інших аграрних суб'єктів регулюється не лише за допомогою норм аграрного права. Ці суб'єкти як учасники земельних, трудових, майнових та інших правовідносин є водночас суб'єктами земельного, трудового, цивільного, адміністративного, фінансового, процесуального права. Тому наукові дослідження в галузі аграрного права провадяться з урахуванням досягнень і теоретичних положень інших галузевих правових наук; передбачаються й міжгалузеві комплексні дослідження.
   Аграрно-правова наука досліджує також досвід зарубіжних країн з юридичного опосередкування виробничих відносин у сільському господарстві, вивчає наукові досягнення в аграрно-правовій сфері інших країн.
   Отже, наука аграрного права як комплексна інтегрована та спеціалізована юридична наука, що базується на комплексній галузі аграрного законодавства та однойменній галузі права, є системою знань про аграрні відносини, аграрне право як галузь права, його систему, предмет і методи правового регулювання, аграрно-правові норми й правові інститути, аграрне законодавство як систему, практику його застосування та окремі нормативно-правові акти, що регулюють аграрні відносини з точки зору закономірностей їх виникнення, змісту, функціонування, взаємодії, розвитку й напрямів удосконалення.
   Аграрно-правова наука покликана програмувати правильний і послідовний розвиток сучасного аграрного законодавства, опрацьовувати систему правових інститутів аграрного права України, вирізняти та обґрунтовувати доцільність і суть нових. Важливе місце у системі предмета науки аграрного права України на сучасному етапі має належати дослідженню правових норм аграрного права, їх особливостям, напрямам їх уніфікації та диференціації тощо.
   В основу науки аграрного права покладено систему аграрного права як комплексної галузі права. Поряд із дослідженням загальних положень, принципів правового регулювання організації та "здійснення виробничої сільськогосподарської діяльності суб'єктами аграрних відносин, аграрно-правовою наукою вивчається кожен із аграрно-правових інститутів як вчення про цей інститут (особлива частина науки аграрного права). У спеціальній частині аграрно-правової науки досліджуються основні положення й риси аграрного права зарубіжних країн.
   Не можна ототожнювати систему галузі аграрного права й систему науки аграрного права. Незважаючи на тісний зв'язок, ці поняття відрізняються. Зміст науки аграрного права, завдяки включенню до її складу загальних понять, ідей, класифікацій, завжди ширший за зміст галузі аграрного права. Водночас слід підкреслити, що як система науки сільськогосподарського права, так і система сільськогосподарського права як навчальної дисципліни, тяжіють до галузі сільськогосподарського права.
   Наука аграрного права України характеризується певними функціями й методами, які загалом притаманні юридичній науці як системі. Сучасний етап розвитку аграрно-правової науки передбачає необхідність активізації евристичної, прогностичної, практико-прикладної й політичної функцій, а також теоретичних методів наукового дослідження державно-правових явищ.
   Отже, наука аграрного права України — відносно нова комплексна, інтегрована й спеціалізована галузь юридичної науки, що базується на галузі сільськогосподарського (аграрного) законодавства та однойменній галузі права, і як системна галузь знань має власний предмет і методи наукового дослідження.