Єдиний (фіксований) сільськогосподарський податок

   Сплата єдиного (фіксованого) сільськогосподарського податку в даний час являє собою спеціальну систему оподаткування. Цей податок з’явився на початку 1998 року. Однак у 1998 році його справляння передбачалося у порядку експерименту не на всій території України, а тільки в кількох районах: Глоб-нинському районі Полтавської області, Старобешівському районі Донецької області, Ужгородському районі Закарпатської області. Починаючи з 1 січня 1999 року, на підставі Указу Президента України від 18 червня 1998 року і Закону України від 17 грудня 1998 року справляння фіксованого сільськогосподарського податку здійснюється на всій території України.
   Основними нормативними актами, які регулюють механізм справляння єдиного (фіксованого) податку для сільськогосподарських виробників є Закон України “Про фіксований сільськогосподарський податок” від 17 грудня 1998 року, а також постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про порядок справляння та обліку фіксованого сільськогосподарського податку” від 23 квітня 1999 року, наказ ДПА України від 27 квітня 1999 р., яким затверджено Порядок розрахунку фіксованого сільськогосподарського податку і заповнення форми розрахунку. Зазначимо, що ці нормативні акти не передбачають для сільськогосподарських товаровиробників можливості вибору загального чи спеціального режиму оподаткування, що діє згідно з законом до 2009 року.
   Єдиний сільськогосподарський податок є загальнодержавним податком і являє собою платіж, поглинаючий сукупність податків і зборів (обов’язкових платежів), що сплачуються до бюджетів і державних цільових фонди, а саме:
   - податку на прибуток підприємств;
   - плати (податку) за землю;
   - податку з власників транспортних засобів і інших самохідних машин і механізмів;
   - комунального податку;
   - збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;
   - збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення;
   - збору на обов’язкове соціальне страхування;
   - збору на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України;
   - збору на обов’язкове державне пенсійне страхування;
   - збору в державний інноваційний фонд;
   - плати за придбання торгового патенту на здійснення торгової діяльності;
   - збору за спеціальне використання природних ресурсів (щодо користування водою для цілей сільського господарства).
   Інші податки і збори (обов’язкові платежі), закріплені Законом України “Про систему оподаткування”, сплачуються сільськогосподарськими товаровиробниками в порядку і розмірах, визначених законодавством.
   Сьогодні фіксований сільськогосподарський податок сплачується платниками тільки у грошовій формі.
   Платниками фіксованого податку є сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм (колективні і державні сільськогосподарські підприємства, акціонерні товариства, агрофірми, селянські (фермерські) господарства та інші виробники сільськогосподарської продукції (далі — підприємства), що здійснюють діяльність з виробництва, переробки і збуту сільськогосподарської продукції. Причому сума доходу таких підприємств, отримана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва і її переробки за попередній звітний (податковий) рік, повинна становити не менше 50% загальної суми валового доходу цього підприємства, за наявності сільськогосподарських угідь, для яких ставки фіксованого податку передбачені статтями 3 і 4 Закону від 17 грудня 1998 р.
   Нормами Постанови від 23 квітня 1999 р. конкретизується поняття валового доходу таких підприємств від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва. У такий доход входить не тільки вартість реалізованої продукції тваринництва і рослинності, а й, наприклад, вартість наданих послуг (послуги машинно-тракторного парку, будівельних і ремонтних бригад тощо), що пов’язані із сільськогосподарським виробництвом.
   До платників фіксованого сільськогосподарського податку належать також власники земельних ділянок та землекористувачі, в тому числі орендарі, які виробляють товарні сільськогосподарську продукцію, крім власників та землекористувачів земельних ділянок, переданих для ведення особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного будівництва, а також наданих для городництва, сінокосіння та випасання худоби.
   При розгляді питання про визначення сільгосппідприємств, які є платниками фіксованого сільськогосподарського податку, цікавим вбачається проект постанови “Про затвердження Порядку визначення критерію, по якому на сільськогосподарських виробників поширюється спеціальний режим сплати ПДВ і фіксованого сільськогосподарського податку”, розроблений Міністерством аграрної політики. Цим актом істотно обмежується коло сільгоспвиробників, що можуть користатися спеціальною системою оподаткування — сплачувати фіксований сільськогосподарський податок, оскільки сума виторгу в таких підприємств повинна “…за відрахуванням ПДВ, що залишається в їх розпорядженні…перевищувати 50 % загальної суми валового доходу підприємства…”... Зазначимо, що в положеннях Закону від 17 грудня 1998 року таких уточнень немає.
   Об’єктом оподаткування є площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому в користування, у тому числі й на умовах оренди, а також земель водного фонду, які використовуються рибницькими, рибальськими та риболовецькими господарствами для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах).
   Для сільськогосподарських товаровиробників, зареєстрованих після 1 січня 1999 року, нарахування фіксованого сільськогосподарського податку здійснюється на підставі грошової оцінки сільськогосподарських угідь, що перебувають у його власності чи надані йому в користування, у тому числі на умовах оренди.
   Ставка фіксованого податку встановлюється по областях з кожного гектара сільськогосподарських угідь у процентному співвідношенні до їх грошової оцінки, проведеної за станом на 1 липня 1995 р., згідно з Методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, у таких розмірах: для ріллі, сінокісних угідь і пасовищ — 0,5; для багаторічних насаджень — 0,3; для земель водного фонду, які використовуються рибницькими, рибальськими та риболовецькими господарствами для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах, — 1,5 відсотка грошової оцінки одиниці площі ріллі.
   Грошова оцінка сільськогосподарських угідь може уточнюватися в разі потреби відповідно до законодавства.
   Пільги зі сплати фіксованого сільськогосподарського податку. Відповідно до статті 9 згаданого Закону і пункту 7 Постанови з метою стабілізації сільськогосподарського виробництва підприємства звільнялися від сплати цього податку з 1 січня 1999 року до 1 січня 2001 року, за винятком платежів до Пенсійного фонду (68%) і на обов’язкове соціальне страхування (2%).
   У разі виникнення форс-мажорних обставин (стихійного лиха, дії нездоланної сили) у кожному конкретному випадку за клопотанням платника податку компетентний орган приймає рішення про реструктуризацію (відстрочення) сплати фіксованого сільгоспподатку. Однак на сьогодні немає законодавчо встановленого механізму надання розстрочення і відстрочення при виникненні вищезгаданих обставин. На цей момент особливо звертає увагу ДПА України.
   На сьогодні інших пільг зі сплаті сільгоспподатку законодавством не передбачено.
   Сплата фіксованого податку провадиться щомісяця до 20 числа місяця, наступного за звітним, у розмірі третини суми податку, розрахованої на кожен квартал від річної суми податку, у таких розмірах: у 1-му кварталі — 10%, у 2-му — 10%, у 3-му — 50%, у 4-му — 30%.
   Сплачуючи фіксований податок, платники сільгоспподатку перераховують кошти на окремий рахунок відділень Державного казначейства України в районах за місцем розташування земельної ділянки. Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів розмежовують і перераховують суми єдиного податку до відповідних бюджетів і державних цільових фондів, про що повідомляють відповідний податковий орган.
   Отже, сплата фіксованого сільськогосподарського податку має низку переваг порівняно із загальною системою оподаткування. Серед них необхідно виділити зменшення кількості податків і зборів, що сплачуються. Це, в свою чергу, істотно полегшує ведення податкових обліку і звітності, не вимагає додаткових знань у галузі оподаткування і необхідності відстеження змін, які стосуються сплати всіх передбачених Законом “Про систему оподаткування” податків і зборів та досить часто вносяться у чинне податкове законодавство.