Збір за спеціальне використання природних ресурсів

   Специфіка збору за спеціальне використання природних ресурсів полягає в тім, що його назва відображає смислове навантаження платежу, але не дає його точного визначення. До збору за використання природних ресурсів належать:
   1) плата за спеціальне використання лісових ресурсів;
   2) плата за спеціальне використання водних ресурсів;
   3) плата за спеціальне використання надр при видобутку корисних копалин.
   Плата за спеціальне використання лісових ресурсів
   Справляння плати за спеціальне використання природних ресурсів здійснюється відповідно до статей 89—91 Лісового кодексу України і Порядку справляння збору за спеціальне використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 липня 1998 р. й інших нормативних актів. Розрізняють спеціальне та загальне використання лісових ресурсів. Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється тільки на території земельних ділянок, наданих у користування. Такими користувачами можуть бути один чи кілька тимчасових лісокористувачів у тому разі, якщо використовуються кілька лісових ресурсів. Дозволяється здійснювати такі види спеціального використання лісових ресурсів: заготівлю деревини під час рубки головного користувача; заготівлю живиці; заготівлю другорядних лісових матеріалів (пінь, дуб, кора й інше); побічне лісове використання.
   Постійними користувачами можуть бути: спеціалізовані лісогосподарські підприємства, інші підприємства, установи, організації, у яких створені спеціалізовані підрозділи для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також проведення науково-дослідних робіт. Для постійного використання можуть надаватися земельні ділянки лісового фонду, площа яких не перевищує 5 гектарів. Право постійного користування земельними ділянками лісового фонду закріплюється державним актом на право постійного користування землею.
   Тимчасовими користувачами можуть бути: підприємства, установи, організації, об’єднання громадян, релігійні організації, громадяни України, іноземні юридичні особи і громадяни. Земельні ділянки лісового фонду надаються в тимчасове користування за умови згоди постійного лісокористувача земельними ділянками лісового фонду. Тимчасове користування земельними ділянками лісового фонду може бути короткостроковим — до 3-х років і довгостроковим — від 3-х до 25 років. У тимчасове користування земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися на умовах оренди. Умови оренди визначаються за згодою сторін у договорі.
   За спеціальне використання лісових ресурсів передбачені такі види плати:
   1) за встановленими таксами;
   2) у вигляді орендної плати;
   3) у вигляді доходу, отриманого від реалізації лісових ресурсів на конкурсних умовах.
   Розмір збору за спеціальне використання лісових ресурсів установлюється, виходячи з лімітів їх використання, такс на лісову продукцію і послуг з урахуванням якості та доступності. Такси і порядок справляння збору на лісові ресурси державного значення встановлює Кабінет Міністрів України, а на лісові ресурси місцевого значення — Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. У разі застосування конкурсних умов реалізації лісових ресурсів плата встановлюється не нижче чинних такс. Розмір орендної плати встановлюється за згодою сторін у договорі оренди, однак не нижче встановлених такс на лісові ресурси.
   Розрахунок збору подають платники протягом 40 днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу.
   Платежі за спеціальне використання лісових ресурсів державного значення зараховуються в розмірі 80 відсотків до державного бюджету, 20 відсотків — до місцевих бюджетів за їх місцезнаходженням. Плата за спеціальне використання лісових ресурсів місцевого значення зараховується відповідно до бюджетів місцевого самоврядування. Ці платежі спрямовуються на виконання робіт з відновлення лісів, проведення лісогосподарських заходів і утримання лісів у належному санітарному стані.
   Плата за спеціальне використання водних ресурсів
   Відповідно до Водного кодексу України1, плата за спеціальне водовикористання справляється з метою забезпечення раціонального використання й охорони вод, відновлення водних ресурсів і включає плату за забір води з водних об’єктів і за скидання в них забруднюючих речовин. До спеціального використання водних ресурсів належить використання водних ресурсів для задоволення водою виробничих і сільськогосподарських потреб, а також потреб населення. Воно здійснюється за допомогою спеціальних пристроїв і установок або без їх застосування, що впливає на якісні і кількісні показники стану водних ресурсів.
   Плата встановлена за спеціальне використання водних ресурсів загальнодержавного і місцевого значення. До водних ресурсів загальнодержавного значення належать:
   а) поверхневі води, віднесені до басейнів рік, що розташовані чи використовуються на території кількох областей, включаючи всі припливи;
   б) підземні прісні води.
   До водних ресурсів місцевого значення належать водні ресурси, що не є ресурсами загальнодержавного значення. Перелік водних ресурсів місцевого значення визначає Державний комітет з водного господарства за участю Міністерства охорони навколишнього природного середовища.
   Спеціальне використання водних ресурсів можливо тільки за наявності відповідного дозволу, порядок видачі якого затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р. “Про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів і встановлення лімітів використання ресурсів загальнодержавного значення”. Крім того, Порядок справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів і збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту визначений постановою Кабінету Міністрів України від 16 серпня 1999 р.
   Платниками платежів за спеціальне використання водних ресурсів є суб’єкти підприємницької діяльності — водокористувачі незалежно від форм власності, які є юридичними особами, включаючи підприємства гідроенергетики і водного транспорту, підприємства з іноземними інвестиціями, їх філії, представництва, відділення та інші відособлені підрозділи, які не є юридичними особами, але мають окремий баланс, розрахункові рахунки у банку. Плату за спеціальне використання водних ресурсів вносять також господарські виробничі підрозділи, що не мають юридичного статусу і підвідомчі негоспрозрахунковим організаціям. У деяких випадках фізичні особи також зобов’язані платити за спеціальне використання води.
   Об’єктом обчислення плати за спеціальне використання водних ресурсів є обсяг води, що водокористувачі беруть для власних потреб, незалежно від того, надходить ця вода безпосередньо з водогосподарчих систем (поверхневих чи підземних джерел) чи від інших водокористувачів або від підприємств комунального господарства. Підприємства, що використовують на потреби охолодження устаткування оборотну систему водопостачання, плату в бюджети вносять тільки за воду, що відбирають з водогосподарчих систем і використовують для поповнення оборотної системи. Розмір плати за забір води з водних об’єктів визначається на основі нормативів оплати фактичного забору води і встановлених лімітів на забір води.
   Розмір плати за скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти визначається на основі нормативів оплати фактичного скидання забруднюючих речовин і встановлених лімітів скидання. Нормативи платежів і порядок їх справляння регулюються Інструкцією про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів від 1 жовтня 1999 р. і Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 р. Нормативи плати за спеціальне використання водних ресурсів затверджує Кабінет Міністрів України.
   Плата за спеціальне використання водних ресурсів не справляється:
   а) за воду, що відпускається платниками збору за спеціальне використання прісних водних ресурсів іншим водокористувачам;
   б) за використання підземних вод, що є сировиною в технологічному процесі, для витягу компонентів, що містяться в них;
   в) за використання підземних вод, що витягаються з надр разом з видобутком корисних копалин, а також забір яких допомагає усувати небезпечну дію вод у господарській діяльності (забруднення, підтоплення, засоленість, заболоченість, зрушення тощо);
   г) за воду, що використовують для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб населення;
   д) за воду, що використовують для протипожежних потреб тощо.
   Суму платежу за спеціальне використання водних ресурсів обчислюють платники самостійно з урахуванням пільгових коефіцієнтів. Платежі обчислюються квартальним розрахунком виходячи з фактичного обсягу використаної води, встановленого ліміту і нормативів плати з урахуванням пільг. За спеціальне використання водних ресурсів платники сплачують протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем граничного терміну подання розрахунку збору за місцем податкової реєстрації.
   Плата за спеціальне використання водних ресурсів загальнодержавного значення в розмірі 100% перераховується до державного бюджету, а плата за використання водних ресурсів місцевого значення — до місцевих бюджетів.
   Плата за спеціальне використання надр при видобутку корисних копалин
   Плату за спеціальне використання надр при видобутку корисних копалин введено на підставі Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” і Закону України “Про підприємництво”, що передбачає наявність ліцензії при здійсненні видобутку корисних копалин, Кодексу України про надра, постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження базових нормативів плати за користування надрами для видобутку корисних копалин і Порядку справляння плати за спеціальне використання надр для видобутку корисних копалин” та іншими нормативними актами.
   Відповідно до Кодексу України про надра, надра — це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші і дном водойм і сягає глибин, доступних для геологічного вивчення й освоєння. Надра надаються тільки в користування, бо вони є виключно власністю держави.
   Платниками збору за спеціальне використання надр при видобутку корисних копалин є суб’єкти підприємницької діяльності (незалежно від форм власності), у тому числі підприємства з іноземними інвестиціями, що здійснюють видобуток корисних копалин.
   Об’єктом плати за спеціальне використання надр при видобутку корисних копалин є обсяг фактично погашених у надрах балансових і позабалансових запасів корисних копалин. Обсяг погашених балансових запасів корисних копалин визначається як сума обсягів добутих корисних копалин і фактичних їх втрат у надрах під час їх видобутку. Але існують втрати, що не підлягають обліку при визначенні розміру платежів за використання надр при видобутку корисних копалин.
   Відповідно до Інструкції про порядок обчислення і справляння плати за користування надрами для видобутку корисних копалин від 13 червня 2000 р. установлені нормативи плати за використання надр для видобутку корисних копалин, що визначені для кожного виду корисних копалин. Вони розділені на групи корисних копалин з подальшою їх диференціацією залежно від геологічних особливостей і умов експлуатації родовищ. Базові нормативи плати за видобуток корисних копалин установлюються: для вугілля кам’яного, вугілля бурого, металевих корисних копалин, нерудної сировини для металургії, гірничо-хімічної, гірничо-рудної галузей і будівельної сировини — як фіксована сума відрахувань у гривнях за одиницю погашених у надрах запасів корисних копалин; для нафти, конденсату, газу природного, підземних вод (мінеральних, термальних, промислових), мінеральних брудів і мулу — як фіксована сума відрахувань у гривнях за одиницю добутих корисних копалин; для урану, сировини ювелірного (дорогоцінні камені), ювелірно-виробничого (напівдорогоцінні камені), виробничого (виробничі камені) призначення і для лицювальних матеріалів — як частина (відсоток) вартості добутих (погашених у надрах запасів) корисних копалин. При перевищенні зазначених базових нормативів справляється плата в подвійному розмірі.
   Розмір плати за використання надр для видобутку корисних копалин визначається надрокористувачами самостійно накопичувальним підсумком з початку року: для вугілля кам’яного, вугілля бурого, металевих корисних копалин, нерудної сировини для металургії, гірничо-хімічної, гірничорудної галузей і будівельної сировини — виходячи з обсягів погашених у надрах балансових і забалансових запасів корисних копалин і нормативів плати й одиниці погашення в надрах запасів корисних копалин; для нафти, конденсату, газу природного, підземних вод, мінеральних брудів і мулу — виходячи з обсягів добутих корисних копалин і нормативів плати за одиницю добутих корисних копалин; для урану, сировини ювелірного, ювелірно-виробничого, виробничого призначення і для лицювальних матеріалів — виходячи з вартості мінеральної чи сировини продукції його первинної обробки і нормативів плати. У разі встановлення лімітів плата за використання надр для видобутку корисних копалин обчислюється з їх урахуванням.
   Згідно зі ст. 29 Кодексу про надра, від сплати цього збору звільняються землевласники, землекористувачі, що добувають корисні копалини без подальшої їх реалізації (тобто для власних потреб). Пільги передбачені при використанні надр для господарських і побутових нестатків, якщо земельні ділянки перебувають у власності чи в користуванні суб’єктів, що добувають корисні копалини. Крім того, Кабінет Міністрів України може надавати знижки до платежів за використання надр особам, що здійснюють видобуток:
   - дефіцитних корисних копалин при низькій економічній ефективності розробки покладів, об’єктивно обумовленої і не пов’язаної з порушенням умов раціонального використання розвіданих запасів;
   - корисних копалин із запасів, що залишилися, зниженої якості, крім випадків погіршення якості запасів корисних копалин у результаті вибіркового відпрацьовування родовищ.
   Суб’єкти підприємницької діяльності—користувачі надр зобов’язані вносити плату до бюджету протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку подання розрахунку за місцезнаходженням корисних копалин, а за видобуток корисних копалин у межах континентального шельфу і виключної економічної зони — за місцем податкової реєстрації платника. Плата справляється з фактичного обсягу добутих корисних копалин.
   Плата за користування надрами може справлятися як у грошовій формі, так і в натуральній — наприклад, частиною видобутої мінеральної сировини чи іншої виготовленої користувачем надр продукції, виконанням робіт чи наданням інших послуг, крім матеріалів, продуктів і послуг, перелік яких визначає Кабінет Міністрів України.