Фізичні особи як платники податків

   Фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства) як платники податків поділяються на дві групи: 1) фізичні особи, що не мають статусу суб’єктів підприємницької діяльності; 2) фізичні особи, що мають статус суб’єктів підприємницької діяльності.
   До фізичних осіб, які не мають статусу суб’єктів підприємницької діяльності, належать суб’єкти, що одержують свої доходи від будь-якої іншої діяльності, не пов’язаної з підприємництвом (доходи, одержувані за місцем основної роботи, (служби, навчання); доходи, одержувані не за місцем основної роботи (служби, навчання); доходи, що підлягають сплаті з джерел в Україні громадянам, що не мають постійного місця проживання в Україні).
   До фізичних осіб, що мають статус суб’єктів підприємницької діяльності, належать суб’єкти, визначені такими відповідно до цивільного законодавства. При цьому для застосування до них особливого механізму оподаткування важливе значення має той факт, що свої доходи такі суб’єкти повинні одержувати саме від здійснення підприємницької діяльності. Фізичні особи—суб’єкти підприємницької діяльності у встановлених законодавством випадках мають право перейти на спрощену систему оподаткування, обліку і звітності а також обрати спосіб оподаткування доходів за фіксованим розміром податку.
   При визначенні статусу фізичних осіб—платників податків важливу роль відіграє категорія податкової правосуб’єктності. Тільки маючи цю юридичну властивість, фізична особа може бути безпосереднім носієм податкових обов’язків і прав і реалізовувати їх у податкових правовідносинах.
   Для застосування податкової юрисдикції держави визначальне значення для платника податків має належність його до резидентів чи нерезидентів.
   У законодавстві України як кількісний критерій резидентства для фізичних осіб визначено 183 календарні дні (цілком або сумарно) протягом року. Цей критерій фізичної присутності встановлюється щорічно і діє в межах календарного року. Отже, податковими резидентами України визнаються фізичні особи, що фактично перебували на території України не менш ніж 183 дні (цілком чи сумарно) у будь-якому послідовному 12-місячному терміні, що розпочинається чи закінчується в податковому періоді. Днем перебування в Україні є будь-який календарний день, в який фізична особа фактично перебувала на території України, незалежно від тривалості цього перебування. До часу фактичного перебування на території України зараховується час безпосереднього перебування фізичної особи на території України, а також час, на який ця особа виїжджала за межі території України спеціально на лікування, відпочинок, навчання, у відрядження.
   Податковими нерезидентами України визнаються фізичні особи, що не є податковими резидентами України.
   Для застосування механізму оподаткування до фізичних осіб враховують також і такі підстави:
   - здійснення економічної діяльності чи одержання доходів з джерел у державі. Економічною діяльністю є будь-яка діяльність з виробництва і реалізації товарів (робіт, послуг), а також діяльність, спрямована на одержання прибутку (доходів), незалежно від результатів такої діяльності. Економічною вважають діяльність підприємницьку та посередницьку, довірче керування майном, прийняття (надання) однією особою перед іншою обов’язків здійснювати (чи утримуватися від здійснення) певні дії на платній основі;
   - наявність у власності майна, що підлягає оподатковуванню;
   - здійснення операцій чи дій, що підлягають оподаткуванню;
   - участь у відносинах, однією з умов яких є сплата мита чи зборів.
   Факультативні ознаки фізичних осіб—платників податків і зборів деталізують, уточнюють систему податкових обов’язків конкретної особи. До факультативних ознак визначення фізичних осіб як платників податків належать такі:
   1. Місце постійного проживання. Це місце, де особа фактично проживає, а за неможливості встановити таке місце — місце, де ця особа зареєстрована як платник податку у встановленому порядку, чи місце, зазначене в паспорті або іншому посвідченні особи. Місцем перебування фізичної особи, яка не досягла повноліття, чи фізичної особи, що перебуває під опікою чи піклуванням, визнається місце, де вона фактично проживає, а за неможливості встановити це місце — місце, де ця особа зареєстрована у встановленому порядку, чи місце, що зазначене в паспорті чи іншому посвідченні особи, чи місце перебування його батьків (одного з батьків), усиновителя, опікуна чи попечителя.
   2. Принцип громадянства, що застосовують разом із принципом місця проживання чи місцезнаходження суб’єкта. Його застосування передбачає низку особливостей:
   1)центр особистих і економічних інтересів (місце, де особа має найтісніші особисті чи економічні зв’язки);
   2) місце фактичного проживання — місцезнаходження будинку, квартири чи іншого житлового приміщення, де постійно чи переважно ця особа мешкає.