17.1. Кримінологічна характеристика економічної злочинності

   Поняття “економіка" (від грецьк. еко — оселя, середовище і номос — закон) означає сукупність суспільно-виробничих відносин, що характеризують суспільно-економічний лад суспільства.
   У світі немає жодної держави, економіка якої абсолютно була б схожа на економіку іншої держави. Проте схожими можуть бути типи власності, засоби виробництва, співвідношення державної і приватної власності тощо.
   В економіці будь-якої держави є суперечності й недоліки, які використовує злочинність. Це стосується економіки України.
   Відкинувши концепцію державного монополізму в економіці, Україна здійснює перехід до ринкової економіки і приватного бізнесу. Відсутність досвіду, невдосконалені правова база, механізм регулювання такою економікою створюють можливості для злочинного збагачення.
   Економічна злочинність погіршує життя суспільства загалом, а тому боротьба з нею є одним з пріоритетних завдань не тільки правоохоронних органів, а й всіх структур держави.
   Насамперед наведемо ознаки злочинів, які належать до економічних. По-перше, такі злочини несприятливо впливають на відносини у сфері економіки; по-друге, мають корисливий характер; по-третє, їх вчиняють здебільшого службові особи, які обіймають (постійно або тимчасово) на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків або виконують такі обов’язки за спеціальними повноваженнями, а також особи, яким чуже майно було ввірене чи перебувало в їх віданні або які завдають шкоди економічним відносинам так би мовити “ззовні” (наприклад, контрабандисти).
   Західні кримінологи до ознак економічних злочинів зараховують ще й такі: шкода, яку вони завдають державі, суспільству, приватній підприємницькій діяльності, окремим групам громадян; складність встановлення в багатьох економічних злочинах конкретного суб’єкта — фізичної особи; економічний злочинець не вважає себе злочинцем і не ототожнює себе із злочинним світом; економічна злочинність завдає суспільству великої матеріальної шкоди і водночас це майже не тривожить переважну більшість членів суспільства, частина з яких взагалі не вбачає суспільної небезпеки в цих діяннях.
   Єдиного міжнародно визнаного визначення економічної злочинності не існує через певні відмінності економіки різних країн, а також через розбіжності думок різних кримінологів щодо кола злочинів, які слід вважати економічними.
   Економічну злочинність можна визначити як протиправну діяльність, що посягає на інтереси економіки держави загалом, а також на інтереси окремих груп громадян, приватну підприємницьку діяльність, має здебільшого усталений характер і здійснюється з метою здобуття наживи під прикриттям законної економічної діяльності або з використанням її можливостей шляхом зловживання довірою потерпілих.
   Економічні злочини можна класифікувати так:
   - злочини, що полягають у розкраданні чужого майна шляхом його привласнення чи розтрати особами, яким воно було ввірено чи перебувало в їх віданні, а також шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК України);
   - злочини, що посягають на фінансові інтереси й фінансову систему держави: виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів або білетів державної лотереї (ст. 199), незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення (ст. 200), контрабанда (ст. 201), ухилення від повернення виручки в іноземній валюті (ст. 207), ухилення від сплати податків (ст. 212) та деякі інші (ст. 208-211, 215-217, 233-235);
   - злочини, що посягають на порядок отримання й використання депозитного капіталу і такі, що завдають шкоди кредиторам і гарантам: фіктивне підприємництво (ст. 205), фіктивне банкрутство (ст. 218), доведення до банкрутства (ст. 219), приховування стійкої фінансової неспроможності (ст. 220), незаконні дії в разі банкрутства (ст. 221), шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222), порушення порядку випуску (емісії) й обігу цінних паперів (ст. 223), виготовлення, збут і використання підроблених недержавних цінних паперів (ст. 224);
   - злочини, що посягають на встановлений порядок вільної конкуренції в економіці: змова про зміну чи фіксування цін або примушування до їх зміни чи фіксування (ст. 228), незаконне використання товарного знака (ст. 229), порушення антимонопольного законодавства (ст. 230), незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю (ст. 231), розголошення комерційної таємниці (ст. 232), протидія законній господарській діяльності (ст. 206); у багатьох випадках ці діяння пов’язані з комп’ютерними злочинами (ст. 361-363);
   - злочини, що посягають на встановлений порядок зайняття підприємницькою діяльністю: порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю (ст. 202), зайняття забороненими видами господарської діяльності (ст. 203), незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів (ст. 204) та деякі інші (ст. 213, 214);
   - злочини, пов’язані зі сприянням службовими особами в корисливих цілях підприємницькій діяльності (так зване комерційне хабарництво, ст. 368), і деякі інші злочини у сфері службової діяльності, вчинені з вказаною метою:
   - зловживання владою або службовим становищем (ст. 364), службове підроблення (ст. 366);
   - злочини, що посягають на права споживачів: обман покупців і замовників (ст. 225), фальсифікація засобів вимірювання (ст. 226), випуск або реалізація недоброякісної продукції (ст. 227).
   На Заході до економічних злочинів часто відносять ще злочини проти довкілля і безпеки виробництва.
   Зауважимо, що останні тридцять років на Заході спостерігається справжній бум економічних злочинів. Наприклад, у Німеччині 40 % розкрадань шляхом привласнення, розтрат і підробок на фірмах, у банках і корпораціях здійснюють їх співробітники. Збитки від цього становлять десятки мільярдів марок. У США збитки внаслідок розкрадання з використанням комп’ютерних мереж становлять мільярди доларів, а витрати приватних фірм для захисту власної майнової та інформаційної безпеки перевищують сто мільярдів доларів.Видатний американський кримінолог Е. Сатерленд назвав економічну злочинність злочинністю “білих комірців” (на відміну від злочинності “синіх комірців”, тобто простолюдинів).
   Економічний і організований види злочинності тісно взаємопов’язані, хоча серед злочинців у сфері економіки багато таких, що не пов’язані зі злочинністю організованою. Водночас верхівка організованої злочинності всіма можливими способами намагається легалізувати (“відмити”) здобуті злочинним шляхом гроші, вкладаючи їх в усі форми законної економічної діяльності. Це надає можливість тим, хто входить у цю верхівку, одержувати статус респектабельних осіб, виходити з економічної “тіні”, обіймати керівні посади в банківській сфері, активно займатися зовнішньоекономічною діяльністю, “іти в політику", привносячи в усі зазначені сфери діяльності гангстерське забарвлення.
   За радянських часів економічна злочинність у країні (а отже, і в Україні) завжди перебувала на високому рівні й базувалася на розкраданні державного та колективного майна. І в сучасних соціально-економічних умовах економічна злочинність залишається на високому рівні, до того ж до неї додалося багато нових видів злочинів, притаманних ринковій економіці. Зауважимо також, що економічні злочини мають високу латентність, а окремі з них дуже високу (наприклад, комерційне хабарництво).
   У зв’язку зі значним зниженням обсягів виробництва у структурі економіки епіцентр злочинної діяльності перемістився в інші її сфери. Нині економічна злочинність найбільшу активність проявляє в паливно-енергетичному та аграрно-промисловому комплексі, у сферах приватизації, кредитно-фінансовій (у тому числі банківській), зовнішньоекономічній та бюджетній.
   Велику загрозу економічній безпеці в Україні створює виключно висока за світовими вимірами “тінізація” економіки (понад 50 %), зокрема великого поширення дістало ухиляння від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів. На високому рівні перебувають також контрабандні прояви, фальшування грошей, комерційне хабарництво, зловживання, пов’язані з нецільовим використанням бюджетних коштів (у тому числі призначених для виплати заробітної плати), злочини з підакцизними товарами.
   Зауважимо, що абсолютна більшість злочинів у сфері господарської діяльності вчиняються з метою розкрадання коштів і майна, привласнення нерухомості й земельних паїв.
   Нині глобального характеру набирають прояви розкрадання з використанням електронних розрахунків. Всесвітнє комп'ютерне “мереживо-павутиння” (насамперед Інтернет) докорінно змінило систему кредитно-фінансових і банківських операцій, водночас породивши невідомі раніше можливості використання її у злочинних цілях. Наприклад, один західний банк зазнав збитків у розмірі 140 млн. дол. від “нальоту" московських хакерів (зломщиків комп'ютерних мереж). Проте керівництво банку навіть не зробило про це офіційної заяви, бо приховувало “брудні" капітали.За заявою ФБР американські бази даних щомісяця зазнають понад тисячу “нальотів” іноземних хакерів.
   В Україні розкрадання із застосуванням комп’ютерних мереж поки що не набуло широкого розмаху. Його здійснюють здебільшого особи, які мають офіційний доступ до відповідних банків даних.
   Зазначимо також, що в Україні з’явились і банкоматні розкрадачі.
   Одним з поширених злочинів є ухиляння від сплати податків. Податки — це ефективне знаряддя реалізації державної політики щодо життєдіяльності суспільства, а саме перерозподілу національного продукту в соціальному, віковому, територіальному та галузевому аспектах, компенсації недоліків ринкових механізмів розміщення ресурсів, забезпечення суспільними благами, заохочення бізнесу, ділової активності, мотивації праці, підтримки рівня зайнятості, стабілізації ринкової кон’юнктури, нарешті, сплачування заробітної плати і пенсій.
   Розрізняють такі основні способи ухиляння від сплати податків:
   - шляхом завищення цін над фактичним рівнем торговельної і постачально-збутової націнки при реалізації продукції й заниження їх розміру в декларації;
   - ухиляння від сплати податків на прибуток від торговельно-закупівельної діяльності шляхом подання фіктивних декларацій і розрахунків про використання коштів нібито на здійснення підприємством власного будівництва;
   - ухиляння від сплати податків на прибуток шляхом складання фіктивних договорів про надання благодійних послуг;
   - ухиляння від сплати податків на прибутки, отримані від реалізації товару, шляхом перерахування частини сплаченого на особисті рахунки керівників комерційних структур;
   - ухиляння від сплати податків на прибуток шляхом неподання декларації й розрахунків при закупівлі підприємством за власні кошти матеріальних цінностей у громадян за односторонніми актами закупівлі, де не зазначаються дані про продавця;
   - ухиляння від сплати податку, мита або акцизного збору при вивезенні (ввезенні) товару через кордон шляхом оформлення документів про фіктивні бартерні оборудки з іноземними фірмами (неіснуючими, банкрутами, ліквідованими тощо), а також товару, нібито ввезеного як транзит;
   - здійснення комерційної діяльності без реєстрації (як фізичних, так і юридичних осіб);
   - заниження обсягів реалізації продукції (у тому числі через підміну митної декларації);
   - неоприбуткування наявної готівки (виручки) за реалізовану продукцію і надані послуги;
   - безфактурне відпускання товарів, тобто реалізація без супровідних документів; при цьому отримані від оборудок гроші привласнюються без відображення в бухгалтерських звітах;
   - вчинення фінансових операцій з використанням рахунків інших підприємств за домовленістю.
   Порушення податкового законодавства є масовим явищем. При перевірках воно виявляється у 70-75 % організацій.
   Широкий розмах дістало перераховування валютної виручки за кордоном. На думку експертів, обсяги перетікання капіталів за кордон становлять щонайменше 25 млрд дол.
   Протиправні дії, пов’язані з порушенням податкового законодавства у зовнішньоекономічній діяльності, організації здійснюють у кілька способів. Деякі з них:
   1. Складають оборудку з комерсантами далекого зарубіжжя на постачання у країну товарів. Сплату здійснюють за цінами кон’юнктури, а в супровідних документах ціни завищують. Залишки грошей від цієї ділової угоди залишаються за кордоном. Потім з особистих рахунків комерсантів їх переводять в офшорні зони (Кіпр, Мальта, Багами), де створюють підставні фірми, і це дає можливість уникати обкладання податками і отримувати додаткові прибутки. З підставними фірмами комерсанти складають договори від імені своїх фірм в Україні і здійснюють оборудки.
   2. У вантажну декларацію вносять наперед неправдиві дані про наявність валютних рахунків підприємства-експортера в уповноважених банках. Митники не завжди перевіряють наявність таких рахунків. А тому отримана валютна виручка осідає на рахунках фірм-посередників за кордоном.
   3. У документах, які подають для митного оформлення експортних контрактів, зазначають, що оборудка, яка реалізується, має бартерний характер. Насправді ж товар реалізують за валюту. З отриманих коштів частину витрачають на придбання товарів для зустрічних поставок. Але більша частина виручки залишається за кордоном.
   4. Здійснюють афери з якістю вивезеного товару. У деклараціях як товар відображують металобрухт, відходи виробництва, шлак тощо. А фактично за безцінь вивозять чорні й кольорові метали, вугілля, паливо-мастильні матеріали, цукор тощо. Різниця між цінами “осідає" на закордонних рахунках. Знайти валютні рахунки за кордоном дуже важко. Банки зберігають таємницю, бо мають у цьому свій інтерес.
   Останнім часом великого поширення дістало створення фіктивних підприємницьких структур. Третина всіх зареєстрованих суб’єктів підприємницької діяльності (СПД) нею не займається і податків не сплачує.
   Використовуючи фіктивні СПД, злочинні структури накопичують величезні кошти. Під прикриттям цих фірм укладаються договори з державними металургійними підприємствами для надання посередницьких послуг при експорті металопродукції іноземним фірмам, а отримавши продукцію, іноземні фірми не розраховуються за ці послуги або розраховуються частково.
   Українські фірми після таких оборудок ліквідуються і за домовленістю з іноземними фірмами ділять валютну виручку, яку залишають за кордоном.
   Перекачування валюти за кордон і її “відмивання” здійснюються за рахунок фіктивно створюваних спільних підприємств (СП), що дає можливість отримувати кредити і переводити їх за кордон. Після цього СП ліквідуються. В Україну не надходить 70 % валютного прибутку, який осідає на рахунках закордонних банків, відкритих на підставних осіб.
   Фіктивні фірми використовують також для скоєння злочинів у кредитно-фінансовій сфері, зокрема для фінансових шахрайств, розкрадання кредитів, незаконної конвертації грошей у вільно конвертовану валюту та їх переказ за кордон тощо.
   При здійсненні подібних злочинів використовують схему, згідно з якою кошти неодноразово переказують з рахунка на рахунок, з однієї фіктивної фірми в іншу і на одному з етапів вилучають, після чого ці “фірми” припиняють існувати або оголошують себе банкрутами.
   Фіктивні фірми широко використовують також для ухиляння від сплати податків.
   Поширені також незаконне (необґрунтоване) одержання та нецільове використання кредитних ресурсів. Небезпека таких дій полягає в такому: часто одержані кошти переводять у готівку і привласнюють або переказують за кордон з метою незаконної конвертації і зберігання на незаконно відкритих рахунках в іноземних банках. Це спричинює до прямих збитків держави, прискорення інфляційних процесів, купівлі валюти (як правило, за завищеним курсом) для приховування її за межами України.
   Досліджена правоохоронними органами одна із схем здійснення цих злочинів така:
   - створюють щонайменше дві фірми — суб’єкти господарювання, для яких планується одержувати кредити. Засновниками, власниками цих фірм є одні й ті самі особи — співучасники злочину. В окремих випадках керівниками фірм (директор, головний бухгалтер) є підставні особи, які, як правило, не мають відповідної кваліфікації для виконання покладених на них обов’язків, тому беззаперечно виконують вказівки осіб, які їх найняли;
   - розроблюють так звані пакети підробних документів, які видають банківські установи для надання кредитів; при цьому одна з фірм є одержувачем кредиту, інші — партнерами угод (купівлі-продажу, поставок та ін.), що “обґрунтовують” необхідність і господарську доцільність одержання (надання) кредиту;
   - зазначений “пакет” документів особисто або через посередників (у тому числі підставних керівників фірм) подають до банківської установи, де одночасно члени злочинної групи вступають у зговір з керівником, який видає кредити, даючи йому хабара (як правило, у доларах у розмірі 20-50 % суми кредиту — так званий відкат). Після цього підписуються кредитні договори та інші документи (наприклад, договір про страхування кредиту) і на рахунок фірми перераховуються кредитні ресурси;
   - на завершальному етапі гроші протягом одного-трьох днів перераховуються на рахунки наперед підібраних суб’єктів господарювання, де здійснюється їх конвертація за окремо розробленою схемою. У результаті частина валюти надходить керівництву банківської установи як хабар, а решту привласнює злочинна група.
   Згідно з даними правоохоронних органів дедалі частішають факти отримання хабарів службовими особами місцевих адміністрацій та органів приватизації за оформлення необхідних документів з приватизації підприємств, за зниження вартості об’єктів приватизації, безпідставне списання основних фондів, завищення кредиторської заборгованості тощо. За слідчими даними ставка аудитора за зниження вартості підприємства, що приватизується, становить 5 % суми, на яку він знижує вартість.
   У зовнішньоекономічній діяльності хабарі дають за отримання ліцензій на придбання високоліквідних товарів або сировини і вивезення їх за кордон.
   Багато злочинів вчиняється і в аграрно-промисловому комплексі.
   Нині у зв’язку з розпаюванням землі й сільськогосподарського реманенту виявляється багато службових злочинів, які тісно переплітаються з розкраданням, зокрема це безпідставне занесення осіб у списки одержувачів земельних паїв, завищення строків перебування в колгоспі, що надає пільги при отриманні певної частки колгоспного майна, тощо.