14.2. Причини й умови вчинення злочинів жінками

   В історичному плані розрізняють такі теорії жіночої злочинності: моралістичні, антропологічні (біологічні) і соціологічні. Дві перші були поширені в минулі століття, нині домінує третя.
   Моралістична теорія виходила з того, що жінка здатна на злочинні вчинки з часів Єви. Німецькі інквізитори Шпренгер і Інститоріс писали у “Молоті відьом” (XV ст.): “як через брак розуму жінки скоріше за чоловіків відступають од віри, так і через свої незвичайні афекти і пристрасті вони більш активно шукають, вигадують і здійснюють свою помсту за допомогою чар або іншими способами. Тому немає нічого дивного в тому, що серед жінок так багато відьом”.
   Антропологічна (біологічна) теорія причини неповноцінності жінки вбачала в її біологічних особливостях. Ч. Ломброзо у творі “Жінка злодійка й повія” (кінець XIX ст.) писав, що “у жінки порівняно з чоловіком визначається відповідний дитині розвиток”. Звідси він дійшов висновку, що жінка більшою мірою схильна до злочинів, ніж чоловік (до жіночих злочинів він зарахував і проституцію).До речі зауважимо, що проведеними у  США і Канаді дослідженнями доведено, що ділянки мозку, які “керують" вищою інтелектуальною активністю, у жінок приблизно на 11 % мають більше клітин (нейронів), ніж у чоловіків.
   Цим пояснюється, наприклад, такий відомий факт, що школярки і студентки краще і швидше засвоюють навчальний матеріал, ніж хлопчаки того самого віку.
   Загальне визнання у XX ст. примату соціальних чинників у детермінантах злочинності повною мірою відобразилось і на жіночій злочинності, хоча притаманні жінкам особливі біологічні чинники відкидати не можна. Саме соціальні чинники насамперед визначають зазначені відмінності у жіночій і чоловічій злочинності. І річ тут не у переважаючій буцімто духовності жінок. Повинно йтися про відмінність, яка історично склалася в житті й соціальних ролях жінок і чоловіків, що цілком послідовно відбивається і на формуванні відмінностей в їх поведінці, у тому числі у сфері протиправних чинників.Розглянемо особливості чинників, що впливають на злочинність жінок сьогодні [2]. Характерний для XX ст. і дотепер процес емансипації жінок поруч з позитивними має й негативні аспекти. Жінки втрачають властивий їм раніше соціальний статус, дедалі частіше опановують чоловічі професії (армія, поліція, політика, спорт тощо), у зв’язку з чим багато з них не можуть (або не хочуть) вести сімейне господарство і виховувати дітей. Чоловіки ж традиційно не воліють братися за господарські справи в родині. Маскулінізація жінок призводить до появи у них чоловічої психології, що штовхає певну їх частину до “чоловічих” злочинів (вбивства, нанесення тілесних ушкоджень, шахрайство, грабежі, розбої). Розширення кола активного втручання жінок у соціальне життя підвищує їх частку в таких злочинах, як службові, господарські, майнові.
   Збільшення чоловічих рис у характері жінок дедалі ширше втягує їх неодружену частину у статеве життя, часто безладне, зловживання алкоголем (кожна десята жінка), тютюном (кожна п’ята), наркотиками, які значно швидше, ніж у чоловіків, призводять до залежності від них при гірших показниках до виліковування. Ці чинники сприяють становленню частини жінок на шлях злочинності і проституції. Так, ЗО % злочинів жінки вчиняють у нетверезому стані. Часто жінка стає “повноправним” учасником протиправних дій чоловіків, а подекуди навіть організовує й очолює такі дії. (Наприклад, Любов С у Києві створила організовану групу вбивць. Особисто брала участь у вбивстві чотирьох чоловіків. Підручні боялися її більше, ніж суду. Мала прізвисько “Леді смерть").
   До речі, цікаві процеси спостерігаються в італійській мафії. За останні роки сотні її босів заарештовані й засуджені. І тепер кланами керують переважно їх жінки — “хрещені матері". Головне полягає в тому, що ці “босині" діють не гірше від своїх чоловіків, і тому мафіозні “маси” визнають їх і не мають заперечень проти їх керівництва.
   Водночас вольові якості пересічної жінки м’якші, вона швидше піддається навіюванню, що часто дає змогу чоловікам-злочинцям з її оточення втягувати жінку у кримінальну діяльність, особливо коли це стосується інтересів чоловіка, батька, сина, коханця. При вчиненні посягань на власність жінка здебільшого виправдовується тим, що “всі так роблять" і “жити хочеться не гірше від інших”. Для жінок, які вчиняють крадіжки, шахрайство, характерними є небажання чесно працювати, неорганізований побут, безладне статеве життя. До речі, останнє, як і проституція, міцно пов’язане з жіночою злочинністю взагалі.
   Негативні явища спостерігаються і в сім’ї. її послабленню сприяють потяг жінки до суспільного виробництва, з одного боку, як прояв емансипаційної хвилі, з іншого — як сувора потреба підтримати життєздатність родини, яку не може матеріально забезпечити чоловік, не кажучи вже про родини без чоловіка (майже 15 %). Це відбувається у частині сімей на тлі саморуйнівної поведінки (алкоголь, наркотики тощо) одного, а то й обох членів подружжя.
   Усе перелічене призводить до поширення конфліктів у сім’ях, збільшення їх тривалості й агресивності. У сімейних конфліктах підвищується активність саме жінок, їх поведінка часто набирає провокуючого характеру або вони стають “рівноправними” учасниками конфлікту з непередбачуваними наслідками щодо того, хто буде в ньому зрештою злочинцем, а хто жертвою. Кожне сьоме вбивство на сімейно-побутовому ґрунті вчиняють жінки безпосередньо або хтось на їхнє замовлення. Спостерігається також збільшення конфліктів між матір’ю й дітьми, коли вона на них зганяє злобу за “життя, яке не вдалося”. Часто відбувається не просто лайка, а побої й мордування, відмова у годуванні, вигнання з дому. На ґрунті розпачу від самотності, вагітності без чоловіка, через небажання виховувати дитину у складних матеріальних умовах або щоб утримати коханця спостерігаються факти вбивства матерями своїх дітей і не лише новонароджених.
   Зазначені негативні явища відбуваються на тлі подальшого зростання конфліктності й агресивності в суспільстві загалом, зниження моралі, посилення напруження і побоювання за майбутнє, подальшого матеріального розшарування суспільства. Це призводить до збільшення кількості жінок так званого психологічного типу “контініо”, коли особа постійно заряджена на конфлікт, негативно ставиться до переважної більшості людей, не має до них ані жалю, ані поваги.
   Отже, до основних специфічних причин жіночої злочинності належать такі:
   - значно більша і дедалі зростаюча активність жінок у суспільному виробництві й соціальному житті як наслідок емансипації;
   - набуття жінками чоловічих рис, “захоплення” керівних позицій (окремі дослідники передрікають настання в недалекому майбутньому ери матріархату);
   - значне послаблення основних соціальних інститутів і насамперед сім’ї;
   - поширення серед жінок наркоманії, алкоголізму, проституції, бродяжництва;
   - вплив на лабільну жіночу психіку зростаючого в суспіль-стві напруження і конфліктності.
   Інші причини жіночої злочинності збігаються з причинами чоловічої злочинності.
   Тепер розглянемо біологічні чинники, які можуть негативно впливати на психіку жінки і призвести до протиправної її поведінки. Вони можуть бути умовами певних злочинів, які скоюють жінки, але не мають домінуючого значення. Насамперед це фази менструального циклу, вагітність і післяпологовий період, а також період клімаксу.
   Жодні соціальні умови не усувають явищ передменструального синдрому (напруження), коли загострюється емоційний стан жінки; хворобливого стану психіки під час вагітності й після пологів (п. 4 ч. 1 ст. 66 КК України розглядає вчинення злочину жінкою у стані вагітності як обставину, що пом’якшує покарання). До неї не може бути застосовано покарання у вигляді довічного позбавлення волі (ч. 2 ст. 64 КК України) або через клімактеричні зміни у психіці (скажімо, маячіння, ревнощі). Усе це треба враховувати, оцінюючи злочинну поведінку жінки.
   У світовій художній, психологічній і кримінологічній літературі дістали, як нам здається, зайвого поширення твердження про особливу мстивість жінок, які кохали чоловіка й були ним зраджені. Такі історичні й літературні приклади відомі, проте не можна вважати, що такі факти мають поширений характер. Так, іноді жінки з істеричними реакціями вважають своїх чоловіків (або коханців) особистою власністю. їхня зрада тягне жінок до помсти, проте абсолютну більшість останніх цивілізація і страх перед відповідальністю відвертають від злочину. Що ж до випадків помсти покинутих жінок, то їх називають “синдромом Медеї”. За першоджерелом зміст п’єси  “Медея” (431р. до Р. X.) великого стародавнього грецького драматурга Еврипіда полягає в тому, що дочка колхідського царя Медея закохалася у ватажка грецького загону Ясона, який прибув до Колхіди за золотим руном. Вона зрадила батькові, через смерть свого брата допомогла Ясону заволодіти золотим руном і втекла разом з ним. Через деякий час Ясон кинув Медею, щоб одру-житися з дочкою царя Коринфу. Медея жорстоко помстилася за зраду: вона вбила царя Коринфу і його доньку, а згодом і своїх двох синів від Ясона.
   Здійснюючи індивідуальну профілактичну роботу, слід ураховувати що психіка чоловіка раціональніша і він здатен швидше переключатися з однієї особи й події на інші. Жінка ж частіше “зациклюється” на хворобливих ситуаціях, пов’язаних з особистими стосунками. Серед інших синдромів, які можуть “мати вихід” у злочин, можна назвати синдром “Леді Мак-бет” (героїня однойменної трагедії Шекспіра). Це так звана фатальна жінка, яка вміє підкоряти чоловіків і для досягнення своєї мети підбурює їх на злочини.Щодо синдрому “Мюнхаузена”, який зустрічається і серед чоловіків, то йдеться про випадки, коли людина здатна на все заради того, щоб на неї звернули увагу, щоб опинитися в епіцентрі подій, які вона може спровокувати, перейшовши межу закону.
   Специфічний для жінки злочин, коли вона робить завідомо неправдиву заяву про її зґвалтування. Причинами цього найчастіше бувають звинувачення колишнього чоловіка (або коханця) з метою його засудження як акт помсти, ревнощів; отримання грошей за рахунок шантажу (“заплатиш — заберу заяву”); примушування взяти шлюб; виправдання своєї вагітності чи аборту (“приховування гріху”); присилування родичів.