13.3. Попередження злочинності неповнолітніх

   Показники злочинності неповнолітніх, як і злочинності загалом, значною мірою залежать від соціально-економічного стану у країні. Значне загострення соціально-економічної ситуації потягло за собою поширення злочинності взагалі, у тому числі неповнолітніх. У цих складних умовах держава вживає певних заходів для пом’якшення становища із злочинністю неповнолітніх загальносоціальними засобами. Прийнято низку законів, які захищають інтереси неповнолітніх і молоді. Зокрема, це закони України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” від 17 листопада 1992 р., “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” від 5 лютого 1993 р., “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” від 24 січня 1995 р. * , “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” від 21 червня 2001 р., “Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 р., “Про попередження насильства в сім’ї” від 15 листопаду 2001 р. тощо. Україна 27 лютого 1991 р. ратифікувала Конвенцію ООН 1989 р. “Про права дитини”. Заходи соціального становлення й розвитку молоді фінансуються з коштів державного та місцевих бюджетів, інших незаборонених законодавством джерел. Створено соціальні служби для молоді, що подають молодим людям інформаційну, правову, психолого-педагогічну, медичну та інші форми соціальної допомоги, реалізують різноманітні заходи з метою запобігання негативним явищам у молодіжному середовищі (правопорушенням, алкоголізму, наркоманії, токсикоманії, проституції тощо). Законодавчо зафіксовані права молоді у сфері працевлаштування (квотування робочих місць на виробництві), форми підтримки підприємницької ініціативи молоді, допомога молоді у сфері житла, освіти, культурного і фізичного розвитку, охорони здоров’я.
   Комплексна програма профілактики злочинності на 2001-2005 роки містить спеціальний розділ “Мінімізація злочинного впливу на неповнолітніх та молодіжне середовище”. Згідно із цим розділом конкретні виконавці зобов’язані забезпечити своєчасне виявлення неблагополучних сімей, їх облік і систематичну перевірку умов утримання та виховання в них неповнолітніх, надання таким сім’ям адресної допомоги (ст. 48), здійснювати заходи забезпечення зайнятості підлітків, юнаків та дівчат, які не мають постійних доходів і джерел для існування, збереження існуючої мережі державних і громадських інститутів надання соціальної підтримки неповнолітнім, організації їх дозвілля і відпочинку, а також утворення з цією метою центрів соціальної служби для молоді, бюро і центрів надання учням і студентам послуг у працевлаштуванні для роботи у вільний від навчання час і під час канікул (ст. 49), з метою запобігання негативним проявам серед неповнолітніх, у тому числі пияцтву, наркоманії, дитячій бездоглядності й безпритульності, забезпечити виявлення дітей, які жебракують, вчиняють правопорушення або стали жертвами злочинної діяльності дорослих, проводити спільні оперативно-профілактичні операції (ст. 50) тощо. Розроблено науково обґрунтовані методики лікування від алкоголізму і наркоманії, в обласних центрах створено лікувально-реабілітаційні відділення для неповнолітніх, які зловживають алкоголем, наркотиками, токсичними речовинами.
   Місцеві державні адміністрації, органи МВС України вживають заходів щодо захисту системи позашкільних закладів від зазіхань комерційних структур, а саме не допускають вилучення у них приміщень, необґрунтованої їх ліквідації або реорганізації, а також забезпечують створення в кожному мікрорайоні центрів дозвілля для молоді, умов для її розвитку і творчої самореалізації, змістовного відпочинку. Упроваджуються заходи щодо передання спортивних споруд, навчально-тренувальних баз, клубів підприємств, установ і організацій, що пере-бувають у скрутному фінансовому становищі, до комунальної власності з частковим виділенням асигнувань на їх утримання, у тому числі за рахунок місцевих бюджетів.Важливе значення має Закон України “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” від 24 січня 1995 р. Виходячи з Конституції України і Конвенції ООН про права дитини цей Закон визначає правові основи діяльності органів і служб у справах неповнолітніх та спеціальних установ, на які покладається здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку. Це такі органи і служби:
   - Державний Комітет України у справах сім’ї та молоді, служби у справах неповнолітніх на місцях;
   - школи і професійні училища соціальної реабілітації органів освіти;
   - центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх закладів охорони здоров’я;
   - притулки для неповнолітніх служб у справах неповнолітніх;
   - суди;
   - кримінальна міліція у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ;
   - приймальники-розподільники для неповнолітніх органів внутрішніх справ;
   - виховно-трудові колонії Державного департаменту України з питань виконання покарань.
   До основних завдань Державного Комітету України у справах сім’ї та молоді й служб у справах неповнолітніх належать такі:
   - розробка і впровадження самостійно або разом з відповідними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, громадськими організаціями заходів щодо забезпечення прав, свобод і законних інтересів неповнолітніх, запобігання вчиненню ними правопорушень; контроль за виконанням цих заходів;
   - координація зусиль органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності у вирішенні питань соціального захисту неповнолітніх і організації робіт, пов’язаних із запобіганням бездоглядності, правопорушенням серед них;
   - здійснення контролю за умовами утримання і виховання неповнолітніх у спеціальних установах для неповнолітніх, організація виховної роботи в навчальних закладах і за місцем проживання;
   - здійснення контролю за дотриманням законодавства про працю неповнолітніх на підприємствах і в організаціях незалежно від форми власності;
   - ведення державної статистики щодо неповнолітніх згідно із законодавством України і міжнародними стандартами;
   - подання органам виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємствам, установам та організаціям незалежно від форми власності, громадським організаціям, окремим громадянам практичної і методичної допомоги, консультацій з питань соціального захисту і профілактики правопорушень серед неповнолітніх.
   Кримінальна міліція у справах неповнолітніх виконує роботу, пов’язану із запобіганням правопорушень неповнолітніх, і виявляє причини й умови, що сприяють вчиненню ними злочинів, вживає заходів щодо їх усунення, бере участь у правовому вихованні неповнолітніх; веде профілактичний облік неповнолітніх: звільнених з місць позбавлення волі, засуджених, але стосовно яких виконання вироку про позбавлення волі відстрочено, а також засуджених умовно або до виправних робіт, обвинувачуваних у вчиненні злочину і не взятих під варту під час попереднього слідства; які вчинили злочин, але звільнені від кримінальної відповідальності у зв’язку із застосуванням заходів громадського впливу, акта про амністію; до яких застосовано примусові заходи виховного характеру, а також тих, які вчинили суспільно небезпечні дії до досягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, звільнених із спеціальних навчально-виховних закладів, та яким встановлено діагноз “наркоманія".
   Кримінальна міліція у справах неповнолітніх виявляє також дорослих, які втягують неповнолітніх у злочинну діяльність, проституцію, пияцтво і жебрацтво; надсилає до відповідних служб у справах неповнолітніх відомості про неповнолітніх, які повернулися зі шкіл і професійних училищ соціальної реабілітації, вчинили правопорушення, за яке застосовано заходи громадського впливу або адміністративні стягнення, вживають спиртні напої або допускають немедичне вживання наркотичних і одурманюючих засобів, у віці до 16 років систематично самовільно залишають сім’ю або спеціальні навчально-виховні заклади, для взяття їх на облік і проведення з ними профілактичної роботи, а також інформує відповідні служби про необхідність застосування до них заходів впливу або захисту; подає допомогу органам освіти і охорони здоров’я в підготовці відповідних документів щодо оформлення особових справ неповнолітніх, які направляються до шкіл і професійних училищ соціальної реабілітації.
   Ця служба постійно контактує з усіма іншими службами органів внутрішніх справ, особливо з карним розшуком і службою дільничих інспекторів міліції. Крім того, КМСН здійснює свою діяльність у тісній взаємодії з іншими правоохоронними органами, а також із державним Комітетом України у справах сім’ї і молоді, Міністерством освіти і науки України, МОЗ України та їх органами на місцях, надсилає їм у разі потреби пропозиції щодо поліпшення соціального захисту неповнолітніх і профілактики правопорушень серед них, а також про усунення недоліків у цій роботі.
   В органах внутрішніх справ усі функціональні підрозділи, а не лише кримінальна міліція у справах неповнолітніх повинні активно займатися профілактикою правопорушень неповнолітніх. Конкретні завдання визначені відповідно до напрямів їх роботи. Керівники підрозділів органів внутрішніх справ повинні включати питання профілактики правопорушень серед неповнолітніх окремим розділом у плани роботи на звітний період, забезпечувати контроль за діяльністю підлеглих у цьому напрямі, вживати заходів щодо підвищення їх професійної майстерності.
   Слідчі підрозділи повинні виявляти причини й умови, які сприяють скоєнню злочинів неповнолітніми, вживати заходів щодо їх усунення, всебічно з’ясовувати відомості про особи правопорушників та інформувати про них кримінальну міліцію у справах неповнолітніх, спільно з нею готувати і направляти в заінтересовані відомства узагальнені подання з цих питань.
   Важливе профілактичне значення мають зміни і доповнення, внесені у грудні 1993 р. у кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство України. Так, згідно з КПК України, встановивши у кримінальній справі, що суспільно небезпечне діяння вчинене особою у віці від одинадцяти років і до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, слідчий виносить мотивовану постанову про її закриття та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. Справа разом з постановою направляється прокурору (ст. 7-3 КПК України). Прокурор може прийняти рішення про направлення справи до суду для застосування примусових заходів виховного характеру (ст. 232-1 КПК України). Такі заходи можуть бути застосовані судом до осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння після досягнення 11 років (ч. 2 ст. 97, 105 КК України).
   Важливість зазначених законодавчих положень полягає в такому:
   - вони зобов’язують правоохоронні органи ретельно досліджувати кожний факт вчинення малолітнім, який не досяг віку кримінальної відповідальності (від 11 до 14 років), суспільно небезпечного діяння (як правило, тяжкого: вбивство, зґвалтування, розбійний напад тощо), чого раніше не робилося. Водночас розслідування і розгляд справи зобов’язують слідчого, прокурора, суд згідно зі ст. 23 КПК України виявляти причини й умови вчиненого, насамперед вплив конкретних осіб, які досягли віку кримінальної відповідальності. Це дає підстави для внесення відповідних подань (винесення постанов) про вжиття заходів усунення цих причин і умов, у тому числі про притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які втягнули малолітнього у вчинення суспільно небезпечного діяння;
   - розслідування і розгляд справи в суді справляють істотний вплив на порушника (за певних умов він навіть може бути поміщений у приймальник-розподільник для неповнолітніх на строк до 30 діб);
   - розслідування кримінальної справи дає можливість встановити повний облік зазначених випадків, узагальнювати їх з метою розробки дієвих методів профілактики, внесення обґрунтованих пропозицій у владні й інші інстанції;
   - новий порядок зміцнює законність при вирішенні таких справ, надає їм авторитет судового рішення.
   Співробітники кожного органу внутрішніх справ вивчають криміногенну інформацію відносно неповнолітніх на території, яку обслуговують, аналізують злочинність і правопорушення в динаміці й територіальному розрізі. На основі проведених досліджень складають план заходів щодо загальної та індивідуальної профілактики правопорушень, надсилають відповідні повідомлення в державні структури, адміністрацію установ, навчальних закладів і підприємств. Такий план є розділом загального плану роботи міського (районного) органу внутрішніх справ.
   Органи внутрішніх справ тісно взаємодіють з багатьма суб’єктами, які мають відношення до підлітків: навчальними закладами, адміністраціями підприємств, військкоматами, засобами масової інформації, а також органами суду, прокуратури, виховно-трудовими колоніями. Останнім часом поширився такий, запозичений у поліції США захід, як організація відвідування неблагополучними підлітками виховно-трудових колоній, де для них влаштовуються зустрічі із засудженими, які стали на шлях виправлення.
   До заходів загальної профілактики можна віднести рейди з відвідуванням місць підвищеної криміногенності, правову пропаганду серед підлітків та їх батьків. Міністерство внутрішніх справ України спільно з громадськістю щорічно проводить профілактичні операції “Підліток”, “Канікули” та ін.
   До заходів загальної профілактики необхідно ширше залу-чати представників громадськості (батьків, осіб, які можуть бути вихователями підлітків-правопорушників), актив позаштатних співробітників (членів ДНД, студентів технікумів і вищих навчальних закладів, особливо педагогічних, юридичних, органів внутрішніх справ). На жаль, останнім часом їх кількість значно зменшилась. Ось чому керівництво МВС України вимагає від усіх підрозділів відбудувати на нових засадах тісний зв’язок з широкими верствами населення. Без цього профілактична робота з підлітками не дасть бажаних результатів.
   Серед профілактичних заходів у середніх навчальних закладах основними є такі:
   - відпрацювання навчального закладу (протягом двох-трьох днів співробітники органів внутрішніх справ, представники громадськості вивчають контингент учнів, контактують з вчителями, виступають з лекціями, проводять уроки, індивідуальні бесіди, перевіряють відвідування уроків, спілкуються з батьками тощо);
   - операція “Урок” (у денний час — з 9 до 14 години — ті ж особи відвідують місця підвищеної криміногенності — сквери, покинуті будівлі, звалища тощо), а також розважальні заклади з метою виявлення безнаглядних дітей, а також тих, хто не пішов до школи, займається дрібною спекуляцією, миттям автомашин на вулицях; доставляють підлітків до КМСН, проводять з ними виховну роботу, за наявністю підстав беруть на облік);
   - “батьківський патруль” (обхід батьків-чоловіків разом із співробітником КМСН у вечірній час мікрорайону для виявлення серед порушників громадського порядку підлітків і впливу на них);
   - проведення тематичних вечорів “Суд над горілкою”, “Страхіття під назвою “наркотик”” із запрошенням батьків, перевихованих правопорушників, лікарів, а також демонстрація науково-популярних кінофільмів;
   - введення (за прикладом США) посади заступника начальника навчального закладу з профілактики злочинів і охоронців (штатних або за гроші батьків).
   Особливу увагу співробітники КМСН повинні приділяти особам, які втягують неповнолітніх у злочинну діяльність, привчають до вживання алкоголю, наркотиків, одурманюючих засобів, викривати їх і притягувати до кримінальної відповідальності.
   З поставленим на облік контингентом підлітків співробітники КМСН ведуть індивідуально-профілактичну роботу виходячи зі своїх прав і обов’язків, зафіксованих у Положенні про КМСН. До цієї роботи залучаються педагоги, лікарі, психологи, батьки. Потрібно своєчасно вживати заходів до батьків, які негативно впливають на підлітків (аж до позбавлення їх батьківських прав).
   Необхідно також виконувати профілактичну роботу з урахуванням злочинів, скоєних неповнолітніми, усуваючи причини й умови, що сприяли цьому. Тут вирішальну роль повинен відігравати слідчий. Важливою проблемою є профілактика рецидивної злочинності неповнолітніх. В індивідуальній роботі слід використовувати методи переконання, примусу, контролю, подання допомоги у вирішенні складних життєвих ситуацій.
   Загалом залежно від об’єкта індивідуальної профілактики (ступеня педагогічної занедбаності підлітка) розглядувану роботу можна поділити на чотири види:
   - рання профілактика — заходи переконання, подання допомоги неповнолітньому, який опинився у несприятливих життєвих умовах і вчиняє правопорушення некримінального характеру;
   - безпосередня профілактика — комплекс заходів на перед-кримінальній стадії виявлення умислу на злочин;
   - запобігання злочинам на стадії їх готування;
   - запобігання рецидивним проявам з боку неповнолітніх, які були раніше засуджені.

   Контрольні питання
   1. Поняття злочинності неповнолітніх.
   2. Структура злочинності неповнолітніх.
   3. Особливості й тенденції злочинності неповнолітніх.
   4. Особливості особи неповнолітнього злочинця і його типологія.
   5. Обставини, що сприяють криміналізації неповнолітніх.
   6. Негативний вплив на неповнолітнього в сім’ї як найважливіша причина патології його соціального становлення.
   7. Вплив недоліків навчально-виховного процесу в навчальних закладах на злочинність неповнолітніх.
   8. Роль засобів масової інформації в негативному становленні особи неповнолітнього.
   9. Значення негативно спрямованої референтної групи для криміналізації неповнолітнього.
   10. Основні законодавчі акти, спрямовані на профілактику правопорушень неповнолітніх.
   11. Основні напрями профілактичної роботи з неповнолітніми.