13.2. Причини й умови скоєння злочинів неповнолітніми

   Причини й умови скоєння злочинів неповнолітніми загалом такі самі, що й зумовлюють злочинність дорослих. Це такі самі негативні явища і процеси, що відбуваються у суспільстві на макро- та мікрорівні. Але з урахуванням особи неповнолітнього вони мають певну специфіку, що пов’язана з особливостями соціально негативних потреб та інтересів неповнолітніх правопорушників.
   Найхарактернішими властивостями неповнолітніх є їх бажання утвердитись, романтизм, почуття ліктя (згрупованість), інтерес до забороненого “плоду" та ін. Проте головне — напрям цих бажань та інтересів. Дорослі покликані допомагати молоді розвиватись у позитивному напрямі, блокуючи напрямки, що мають яскраво виражений негативний характер. Це означає, що потрібен послідовний процес виховання підлітка в сім’ї, школі, на виробництві. На жаль, цей процес здійснюється не завжди. А якщо на неповнолітнього справляється явно негативний вплив або його ігнорують як особистість, психологічні якості його як особи набирають антисоціальної спрямованості.
   Залежно від ступеня педагогічної занедбаності неповнолітнього антисуспільна поведінка може спочатку виявитися у дрібних правопорушеннях. Проте у процесі поступової криміналізації неповнолітній “губить" мотиви, властиві законослухняному підлітку. Часто-густо залишаючись безкарним, він швидко засвоює злочинний досвід, який за відсутності життєвого досвіду робить з нього злочинця, який за жорстокістю, рішучістю й зухвалістю не поступається, а часом і перевершує дорослого злочинця. У цьому разі переважають такі мотиви, як бажання жити “на широку ногу", пиячити, вживати наркотики, вести розпусний спосіб життя (хоча часто це виглядає примітивніше, ніж у дорослого злочинця). І переважну більшість корисливих і корисливо-насильницьких злочинів неповнолітні скоюють вже не з “дитячих” мотивів.
   Юнацький максималізм у поєднанні з гіперсексуальністю 16-17-річного неповнолітнього призводить до скоєння зґвалтувань, актів насильницького мужолозтва, знущань над жертвою, прагнення вразити оточуючих низістю й підлістю. Буває так, чим страшніше скоєне, тим більшого ореолу дорослості набуває підліток у власних очах і очах найближчого оточення.
   Останнім часом у соціології та кримінології поширився термін “саморуйнівна поведінка": це такий спосіб буття, коли молода людина не зацікавлена у своєму майбутньому, не замислюється над проблемою позитивної самореалізації власного потенціалу, а іде на конфлікт із суспільством, кидає йому виклик.
   Така ситуація, безумовно, впливає на традиційні чинники, що зумовлюють злочинність неповнолітніх, тобто негативний розвиток особи підлітка, його криміналізацію. Розглянемо ці чинники детальніше.
   Негативний вплив у сім'ї. Сім’я — це перша соціальна структура, де людина перебуває найбільше часу і значною мірою формується як особистість. Психологи вважають, що вже у п’ять років характер людини сформований принаймні на три чверті з урахуванням успадкованих моментів. Проте риси характеру і біологічна спадщина ще не визначають майбутньої криміналізації особи. Дуже важливо, яку систему соціальних цінностей і на їх фундаменті які потреби вибудує для себе юний громадянин.
   Численні дослідження засвідчують, що переважна більшість неповнолітніх злочинців виховувались у неблагополучних сім'ях. На практиці це виявляється різнопланово. Часто це загальна атмосфера неповаги батьків одне до одного, до дітей, оточуючих, образливі вирази на адресу близьких, биття дітей, жорстокість до них, демонстративна байдужість, зайнятість батьків власними проблемами, дух цинізму, зажерливості й зазвичай пияцтво одного чи обох батьків. Отже, неблагополучною може бути сім’я, де панує злиденність і сім’я матеріально забезпечена. Саме цим можна пояснити, що біля 12 тис. дітей щороку стають фактичними сиротами при живих батьках (соціальне сирітство). Взагалі нормальної родинної опіки позбавлені з різних причин значна частина дітей.
   Зазначимо і такий негативний чинник, як неповна сім’я, здебільшого материнська. Мати змушена працювати, і діти залишаються без її впливу й нагляду. Зрозуміло, ідеться про випадки, коли мати характеризується позитивно. Проте так буває не завжди. Як результат до 40 % неповнолітніх злочинців вийшли з неповних сімей, до 5 % взагалі не мають батьків.
   На жаль, кількість сімей, які розпадаються, збільшується. В окремих регіонах України кількість розірваних шлюбів майже дорівнює кількості зареєстрованих. До речі, ця тенденція характерна для багатьох країн світу.
   Усе зазначене призводить до того, що дитина почувається в сім’ї непотрібною, чужою, стає жорстокою, шукає контактів поза родиною і на противагу їй, переносить власний негативний досвід і накопичену озлобленість на оточуючих, тим самим висловлюючи помсту суспільству за своє занедбане дитинство.
   В американській психології і кримінології розглядувані проблеми досліджуються починаючи з 30-х років XX ст. Американський вчений Дж. Баулбі є засновником теорії “патології раннього дитинства". Нині загальновизнано, що стосунки між дитиною і батьками є, по суті, найважливішим і чи не єдиним у багатьох випадках джерелом розвитку патології характеру, яка здебільшого не змінюється, а тільки виявляється у процесі впливу на особу навколишнього середовища.
   Видатний американський психолог Л. Берковиць зауважує: якщо бажання підлітка блокуються вчителем, хазяїном, представником влади, то ворожість, що виникає як наслідок фрустрації (психічного стресу), спрямовується переважно саме на цих осіб і ні на кого іншого. Якщо ж фрустрація виникає з вини батьків, особливо в період раннього дитинства неповнолітніх, то виникає почуття ворожості, яке поширюється не тільки на батьків, а й на інших людей, у тому числі й на однолітків, друзів. У такому разі для неповнолітнього всі оточуючі є фрустраторами і нікому з них він не довіряє.
   Істотний вплив на формування особи неповнолітнього чинять середні навчальні заклади: загальноосвітні школи, професійні училища, технікуми. Проте, на жаль, окремі вчителі мають недостатній рівень культури і професійної підготовки. Вони не мають авторитету серед учнів, часто-густо перебувають під пресом вимог щодо добрих показників. Усе це породжує формалізм у роботі, відмову від індивідуального підходу. Доповнюють картину низька заробітна плата вчителів, відсутність бажання у частини учнів здобувати реальні знання. При цьому висококваліфіковані вчителі переходять до елітних шкіл (ліцеїв, гімназій).
   У школі відсутня нова стала концепція освіти й виховання учнів. Усе це відчужує дитину від школи, вона втрачає до неї інтерес, ходить до школи лише під тиском. Багатьох школярів охопив бум збагачення, усі свої сили вони приділяють купівлі й продажу, мають потяг до легких заробітків. їх поведінка балансує на межі злочинної. Кумирами частини підлітків стають удачливі бізнесмени, які розбагатіли нечесними шляхами, і повії, здебільшого валютні. При цьому успіх у житті, як правило, не пов’язується з необхідністю здобуття знань.
   У вкрай скрутному становищі перебуває система професійної освіти. Значну кількість професійних училищ ліквідовано або злито з іншими навчальними закладами, не забезпечено достатнім фінансуванням. Проте там перебувають десятки тисяч дітей з неблагополучних сімей, таких, які потребують постійного нагляду. Культурне дозвілля, розвиток творчих здібностей, спорт дедалі більше втрачають своє виховне значення, тому що комерціалізуються. До того ж велика кіль-кість пропонованого на ринку розваг і дозвілля — книги, кінофільми тощо — має низькопробний характер. Серед засобів масової інформації найзначніше впливає на неповнолітніх телебачення. На жаль, багато в чому воно несе з собою негативний заряд.Американський дослідник Ф. Уертхем дійшов висновку, що демонстрування насильства, жорстокості й садизму справляє згубний вплив на молодих людей, які у процесі такої “соціалізації” стають щодалі більшою мірою “телеспрямованими”, тоб-то характеризуються ворожістю до оточуючих, жорстокістю й відсутністю співчуття. Зниження опору до всього цього у дітей пропорційно кількості передач з елементами насильства, які вони дивляться.
   Отже, констатує Ф. Уертхем, засоби масової інформації сприяють формуванню і закріпленню у свідомості підлітків впевненості в тому, що жорстокість, агресивність і сила є найдієвішими регуляторами в міжособистісних стосунках. А це, у свою чергу, не може не збільшувати кількість молодих людей, які не тільки “захоплюються насильством”, а й навіть обожнюють його.
   Звичайно, засоби масової інформації не є основною причиною поширення насильства серед неповнолітніх, але зважаючи на цей чинник можна зрозуміти природу розглядуваного соціального і психологічного явища.
   На боротьбу з певними негативними явищами, що розвиваються в суспільстві, спрямовані Указ Президента України “Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян” від 27 квітня 1999 р. № 456/99, Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Національної програми патріотичного виховання населення, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних сил суспільства” від 15 вересня 1999 р. № 1697 та інші, відомчі нормативні акти.
   У Комплексній програмі профілактики злочинності на 2001-2005 роки (п. 62) передбачається вжиття заходів переорієнтації телебачення з демонстрації культу жорстокості, цинізму і насильства на прищеплення молоді загальнолюдських цінностей, національних духовних традицій.
   Однією з причин злочинності неповнолітніх є їх незайнятість. Зазначимо, щодо традиційних чинників незайнятості неповнолітніх, коли сім’я або добре забезпечена, щоб утримувати неповнолітнього, або фактично втратила свій соціальний статус і не має змоги контролювати його поведінку, нині додалося безробіття молоді. Щорічно тисячам випускників середніх шкіл і профучилищ не вдається працевлаштуватись, і багато підприємств відмовляються брати на роботу підлітків. Керівництво професійних училищ подекуди попереджає учнів, що роботою вони не забезпечуватимуться. Не можуть знайти постійної роботи і більшість “відсіяних” зі шкіл. Як результат — майже половина неповнолітніх злочинців ніде не вчилися і не працювали.
   Виховний вплив на працюючих підлітків безпосередньо на виробництві недостатній, хоча в окремих місцях профспілки намагаються займатися цим питанням. Для підприємств, багато з яких перебуває у важкому економічному стані, основне завдання сьогодні — вижити й зберегти кістяк кваліфікованих працівників. На жаль, неповнолітніх часто не приймають на роботу. І це незважаючи на те, що у ст. 7 Закону України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" наголошується: “Держава забезпечує працездатній молоді надання першого робочого місця на строк не менше двох років після завершення або припинення навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах...”
   Підлітки, які не відчувають інтересу до себе в сім’ї та школі, тягнуться до неформальних угруповань, до однолітків, з якими проводять більшу частину дозвілля. У підлітковому віці людині властиве підвищене прагнення до спілкування з однолітками, що полегшує її соціалізацію. Знайшовши для себе референтну групу, підліток дуже дорожить своїм становищем у ній. Однак часто-густо він не в змозі критично осмислити ситуацію. Груба сила, цинізм, нахабність, знущання над слабшими, що іноді пропонує йому така група, він сприймає як еталон поведінки, яку потрібно наслідувати. Авторитетами тут є особи, які вже досягли повноліття, раніше були засуджені (“мають ходку”). Накопичуване внутрішнє негативне напруження шукає виходу, розрядження. Звідси хуліганство, вандалізм, зґвалтування, так звана дозвільна злочинність.
   Злочинні угруповання неповнолітніх останнім часом змінюють орієнтацію з насильницької на корисливу і агресивно-корисливу. Відходять у минуле “ідеологічні” розборки, протистояння, набіги, “прикордонні” сутички, уся та боротьба, під час якої задовольнялися звірячі інстинкти. Ситуація швидко “перевиховує” делінквентів. За ті самі вбивства, насильства, погрози зараз можна добре “заробити”. І тут роль дорослих щодо втягнення підлітків у злочинну діяльність прослідковується особливо яскраво.Колишні угруповання підлітків чисельністю до ста осіб з певними ознаками розрізнення — черепами, металевими відзнаками тощо — втрачають сенс. Створюються мобільні групи з 10-20 осіб, які “працюють ”під керівництвом дорослих, хоча в багатьох випадках вони виявляють і власну ініціативу: охорона більш “авторитетних” злочинців, обкладання “податками”, знищення “на замовлення” торговельних наметів, участь у розбійних нападах тощо.
   Як і раніше, ці групи мають дисципліновану, скуту страхом розправи організацію, законспіровані, створюють у разі потре-би алібі, збирають для допомоги засудженим і їх сім’ям касу з грошей (“общак”) і навіть мають озброєння. Частина гуртів має гастролерський характер: угони автомашин, крадіжки в сільській місцевості та інших місцях.
   Багато недоліків спостерігається також у роботі правоохоронних органів і судів у профілактиці злочинності неповнолітніх. Іноді безпідставний лібералізм, своєрідну “данину моді ” виявляють судді, коли не беруть під варту при провадженні досудового слідства обвинувачуваних неповнолітніх, які скоїли тяжкі злочини, коли виносять невиправдано м’які вироки, якщо покарання не пов’язане з позбавленням волі, хоча це явно потрібно. Звичайно, треба обережно вирішувати питання про позбавлення волі неповнолітнього, проте окремі злочинці-підлітки виявляються так само небезпечними для суспільства, як і їх дорослі “колеги”. Адже значною мірою всепрощенням породжується рецидивна злочинність неповнолітніх.
   Недостатньо ефективно працюють у профілактичному плані окремі підрозділи кримінальної міліції у справах неповнолітніх (КМСН), орієнтуючись здебільшого на розкриття вже скоєних злочинів. Іноді спостерігаються випадки небажання співробітників КМСН утруднювати себе напруженою роботою, неактивності у виявленні підлітків, яких потрібно ставити на облік, невміння виконувати індивідуальну профілактичну роботу, її формалізм. Часто відсутня необхідна взаємодія правоохоронних органів у цій сфері. Що ж до Служби у справах неповнолітніх, то її працівники нині не мають змоги більше часу приділяти профілактичній роботі: не вистачає кадрів і фінансування. Усе зазначене призводить до того, що неповнолітній правопорушник стверджується у своїй безкарності, вважає, що відповідати за нього повинен хто завгодно (батьки, вчителі), але не він особисто.
   Зазначимо, що міліція (КМСН та інші служби) значною мірою опинилася сам на сам зі злочинністю неповнолітніх, бо інші державні органи, які працюють з молоддю, тільки розгортають свою роботу або мають обмежені можливості, а громадські організації (інспекції у справах неповнолітніх на громадських засадах, наставники, громадські вихователі, загони юних міліціонерів) у багатьох місцях припинили існування. Комерціалізувалося й перепрофілювало свою роботу товариство “Знання”. До мінімуму знизилось позашкільне правове виховання неповнолітніх. Дійсність же переконує частину підлітків у “доцільності" правового нігілізму, у тому, що порушувати закон вигідніше, ніж дотримуватися його.