10.2. Методи кримінологічного прогнозування

   Для кримінологічного прогнозу злочинності використовують дані, які отримують у результаті аналізу й узагальнення соціальної, економічної та правової інформації з використанням методів кримінології.
   У процесі прогнозування злочинності застосовують найрізноманітніші методи. Метод — це спосіб, прийом отримання й аналізу інформації, що необхідна для розв’язання завдань прогнозування злочинності. Найширше при прогнозуванні злочинності застосовують методи екстраполяції, моделювання і експертних оцінок.
   Необхідно розрізняти прогнозування зареєстрованої злочинності й передбачення її реального стану, оскільки латентна злочинність істотно ускладнює прогнозування і може призвести до спотворення прогнозу.
   Для передбачення змін у динаміці й структурі злочинності найчастіше використовують метод екстраполяції. Цей метод призначений для пошуку показників майбутнього виходячи з того, що тенденції минулого й теперішнього діятимуть і в подальшому. Аналіз показників динаміки злочинності та її окремих видів за кілька попередніх років дає змогу виявити тенденцію до зміни цих показників (зменшення чи збільшення коефіцієнта злочинності). На підставі цього за допомогою спеціальних математичних розрахунків можна визначити, як коефіцієнти змінюватимуться в майбутньому. Метод екстраполяції дає точні результати за умови відносної стабільності криміногенних факторів, і тому його застосовують тільки для короткострокового прогнозування. Основний недолік цього методу полягає в ігноруванні криміногенних факторів — їх зміни у прогнозованому майбутньому.
   Сучаснішим і складнішим є метод математичного моделювання, що передбачає побудову кількісної моделі злочинності, яка відбиває її залежність від дії низки факторів. Підставивши в модель значення факторів злочинності на планований період, визначають майбутній стан злочинності. Складність цього методу полягає в недостатньому пізнанні факторів злочинності й механізму їх дії, ступені зв’язку цих факторів із злочинністю. Проте за окремими даними такі моделі можна побудувати. Зокрема, можливою є побудова прогнозу злочинності на основі демографічного прогнозу змін у чисельності та структурі населення. Дані про соціально-демографічний склад правопорушників накладають на припустиму демографічну структуру, внаслідок чого визначають імовірний рівень злочинності. Найефективнішим цей метод є для короткострокових прогнозів.
   Перспективне (довгострокове) прогнозування здійснюють здебільшого за допомогою методу експертних оцінок, який полягає в отриманні думок спеціалістів щодо можливих змін тенденцій і закономірностей злочинності на планований період. Існують суворі процедури збирання думок експертів, їх аналізу і розрахунку експертних оцінок. Найпопулярнішим є так званий дельфійський метод (метод Дельфі), розроблений у США. Згідно з цим методом опитування експертів здійснюють у такий спосіб: запитання експертам ставлять так, щоб вони мали будь-яку кількісну характеристику; опитування здійснюється в кілька турів, під час яких питання і відповіді уточнюються; у разі відхилення прогнозів від думки більшості, експерти обґрунтовують свою думку. До експертизи можуть залучати додаткових експертів. Так формується мережа експертів, яких можна використати для повторної експертизи.
   Прогнозування індивідуальної поведінки полягає у визначенні ймовірності вчинення конкретною особою злочину або навпаки її виправлення й відмови від злочинної діяльності. З цього приводу заслуговує на увагу думка А. Зелінського, який піддає критиці позицію вчених-кримінологів, які заперечують взагалі можливість індивідуального кримінологічного прогнозування.
   Свою позицію А. Зелінський обґрунтовує так. Людські стосунки завжди будуються на передбачуванні вчинків, а характеристика особи в кінцевому підсумку полягає в судженні про імовірну поведінку в певних умовах. Аргументом, яким обґрунтовують свою думку опоненти індивідуального кримінологічного прогнозування, є посилання на унікальність і неповторність індивіду, внаслідок чого до нього не можна застосовувати статистичні закономірності. Безперечно, кожна людина унікальна як особа, проте всі люди мають багато спільного. Імпульсивний, спонтанний характер людських вчинків не перекреслює стандартності поведінки у більшості вчинків, а типовим є те, що часто повторюється. Групові статистичні закономірності і отримані на їх основі прогнози поширюються й на окремих людей, але достовірність прогнозу знижується внаслідок індивідуальних відмінностей. В однорідних групах прогноз індивідуальної злочинної поведінки особи буде достовірніший. Менша надійність прогнозування індивідуальної поведінки (порівняно з прогнозами масових явищ) не перекреслює його пізнавального та практичного значення. Таке прогнозування дає змогу своєчасно зупинити особу на шляху до злочину й попередити злочин.
   Імовірні судження про майбутню поведінку підсудного є підставою для прийняття судових рішень при розгляді кримінальних справ, визначають необхідність застосування тих чи інших запобіжних заходів щодо обвинуваченого та підсудного при здійсненні попереднього розслідування.
   Побудова прогностичної моделі передбачає два підходи:
   - прогнозування на основі узагальнення біографії індивіда;
   - прогнозування на основі аналізу внутрішнього духовного життя індивіда, його установок і мотивів.
   Відомості про дії осіб, які раніше вчиняли злочини й були засуджені, можна отримати з офіційних документів (зокрема, вироків, довідок). Ці відомості створюють можливість для прогнозування рецидиву злочинів. Для вирішення такого завдання метод екстраполяції малопродуктивний, у цьому разі ефективніше застосовувати метод моделювання або кібернетичний метод розпізнавання образу.