8.3. Зовнішні обставини вчинення злочину (ситуація)

   Злочинець під час вчинення злочину завжди діє у певній “кримінальній” ситуації. Однак до цієї ситуації він немовби вносить власні особистісні якості, які є результатом формування його як особи.
   Отже, конкретна ситуація — це сукупність зовнішніх для суб’єкта обставин, що безпосередньо передують злочину і взаємодіють з особистісними якостями суб’єкта, що вчинив злочин. Ситуації, що передують злочину, виходячи з їх змісту поділяються на криміногенні (такі, що створюють об’єктивні передумови злочину) і некриміногенні (нейтральні або такі, що навіть створюють перешкоди для злочину).
   Криміногенна ситуація мае певний об’єктивний зміст і тому в ній існують обставини, що реально впливають на особу. Разом з цим ситуація має також суб’єктивний зміст — певну оцінку ситуації, яка залежить виключно від суб’єкта і не обов’язково збігається з її об’єктивним змістом. В цій оцінці виявляється результат формування особи і саме цим можна пояснити, що один суб’єкт у певній ситуації вчиняє злочин, а інший відмовляється від його вчинення.
   Поява мотиву і прийняття рішення про вчинення протизаконного діяння здійснюються під впливом ситуації (зовнішніх умов), що є в даний конкретний момент. Причому, в одних випадках злочинець сам навмисно створює умови для здійснення свого наміру, а в інших випадках обставини можуть суттєво обмежувати можливість обрання суб’єктом того чи іншого варіанта поведінки. Законодавцем останні обставини конкретної ситуації можуть визначатись як такі, що пом’якшують кримінальну відповідальність або взагалі виключають суспільну небезпечність чи протиправність діяння. Так, згідно з ч. 1 ст. 40 КК України вчинення злочину через збіг тяжких особистих або через сімейні обставини, під впливом погрози чи примусу або через матеріальну залежність, у стані сильного душевного хвилювання, що викликане неправомірними діями потерпілого, при захисті від суспільно небезпечного посягання, хоча і з перевищенням меж необхідної оборони визнаються обставинами, що пом’якшують кримінальну відповідальність. Вчинення діяння, що містить ознаки злочину, особою, що перебувала у стані необхідної оборони чи крайньої необхідності (ст. 15, 16 КК України) або діяла під впливом непереборної сили, є підставами, що виключають суспільну небезпечність або протиправність такого діяння. У перелічених ситуаціях блокується чи обмежується можливість обрання способу дії.Конкретна життєва ситуація може містити привід, що безпосередньо викликає в особи рішучість вчинити злочин, або умови, що сприяють вчиненню злочину. Привід — це події, стани або вчинки людини, що стають останнім імпульсом до дії. Умови, що сприяють злочину, роблять можливим здійснення злочинного посягання. Розрізняють умови необхідні й достатні. Необхідними вважаються умови, без яких вчинення злочину взагалі неможливе. Наприклад, для крадіжки такою умовою є наявність предметів крадіжки. Достатні умови в конкретній, певній ситуації полегшують вчинення злочину.
   Ситуації, в яких починається, триває й завершується злочин, класифікують на різних підставах. Наведемо деякі з них.
   За джерелом походження криміногенні ситуації можуть бути такими, що створені:
   - внаслідок дій злочинця;
   - за волею інших осіб;
   - внаслідок дії природних і техногенних факторів (пожежі, аварії, катастрофи, повінь тощо);
   - ситуації змішаного походження — такі, що виникли через поведінку людей, дію природних і техногенних факторів.
   За змістом криміногенні ситуації поділяються на проблемні, конфліктні та ін.
   За характером впливу на діючу особу розрізняють такі криміногенні ситуації:
   - екстремальні;
   - провокуючі;
   - сприятливі;
   - перешкоджаючі;
   - нейтральні.
   Дослідження і вивчення криміногенних ситуацій є необхідною передумовою ефективної профілактичної діяльності органів внутрішніх справ, що здійснюється шляхом запобігання виникненню таких ситуацій або нейтралізацією криміногенних ситуацій, що вже виникли.
   У кримінології не існує однозначного погляду щодо значення ситуації в механізмі вчинення злочину. Беззаперечним є тільки те, що в механізмі індивідуальної злочинної поведінки наявна взаємодія зовнішніх (об’єктивних) і внутрішніх (суб’єктивних) факторів. Як свідчить практика, може існувати багато співвідношень між властивостями особи і обставинами (ситуацією), що передували вчиненню злочину. Крайніми точками таких співвідношень можуть бути сильний вплив конкретної життєвої ситуації за відсутності антисуспільної установки і глибока та стійка антисуспільна установка без будь-якого впливу зовнішньої ситуації. Між цими крайніми точками існують перехідні випадки, коли взаємодіють більш-менш напружена ситуація і більш-менш розвинені антисуспільні якості особи.
   Отже, ситуація відіграє певну роль як детермінаційний елемент у механізмі злочину й іноді ця роль може стати вирішальною. Однак не може існувати випадків, коли б дія суб'єктивного фактора в механізмі злочину була повністю виключена. Суб'єктивне ставлення як рушійний, спонукальний елемент присутній завжди. Взаємодії ситуації і особи може й не бути, якщо все вирішує особа внаслідок реалізації своїх негативних якостей. Не може бути детермінації злочину тільки за рахунок прояву криміногенної ситуації, оскільки ситуація завжди опосередковується особою. Якщо ж це не так, то немає й вини суб'єкта, бо ситуація не надає йому можливості вибору.