1.1. Кримінологія як наука і її предмет

   Кримінологія — це наука, що вивчає злочинність як соціальне явище. Вважається, що термін “кримінологія” увів у 1879 р. антрополог Топінар. У 1885 р. вперше з такою назвою вийшла друком праця Р. Гарофало. Проте вчення про злочини почало формуватися набагато раніше. У систематизованому вигляді уявлення про злочинну поведінку і боротьбу з нею містяться у праці Ч. Беккаріа “Про злочини і покарання” (1761), де поряд з кримінально-правовим вченням про покарання визначено також погляди на природу злочинної поведінки й методи протидії їй з боку держави.
   За період понад два сторіччя погляди на злочинну поведінку і заходи боротьби з нею істотно змінилися. Розвинувшись у різних напрямках (антропологічному, соціологічному, біологічному, психологічному), кримінологія нині не становить єдиного вчення й охоплює багато різноманітних поглядів і шкіл з науковими центрами в багатьох країнах світу. Проте в межах загальної наукової дисципліни кримінологів об’єднує намагання описати й пояснити явище злочинності, а також обґрунтувати засоби її попередження.У колишньому СРСР кримінологічні дослідження тривалий час (протягом 30-50-х років XX cт.) фактично були заборонені. Крім того, кримінологія піддавалась ідеологізації, що зумовило неправдиве висвітлення злочинності радянського суспільства як явища, що загасає, а з часом повинно зникнути.
   Сучасна кримінологія — це наука про закономірності злочинності та заходи Ті попередження. Вона вивчає злочинність як процес масового відтворення злочинів, причини злочинної поведінки й особу злочинця, а також розроблює заходи попередження злочинів.
   Вітчизняна кримінологія виокремилась з науки кримінального права. Нині кримінологію розробляють здебільшого юристи; викладають її в системі правових наук. Явища, які вивчає кримінологія, базуються на таких кримінально-правових поняттях, як “злочин" і “злочинець". Система профілактики злочинів і профілактичні заходи, що є її складовими, мають правову основу, тобто правовий аспект, а причини й умови злочинності, особа злочинця тісно пов’язані з дефектом правосвідомості, правовою психологією. Формально кримінологія об’єднана в одну юридичну спеціальність разом з кримінальним правом і кримінально-виконавчим правом. Проте незважаючи на тісний взаємозв’язок цих трьох дисциплін кримінологія за природою і предметом, який вивчає, є окремою наукою.
   Кримінальне право і кримінально-виконавче право як правові науки розглядають злочин і відповідальність за нього з позицій права, а кримінологія спрямована на осмислення злочинності в її соціальному аспекті, вивчає злочинність як певний суспільний процес, явище, що супроводжує історію розвитку людства. Вивчення злочинності як соціального явища, її причин і умов, особи злочинця, заходів попередження злочинності не вкладається в межі тільки правових характеристик, а належить також до сфери соціології. Тому можна вважати, що кримінологія є не суто правовою, а й соціологічно-правовою наукою і навчальною дисципліною.
   Як зазначалося, кримінологія досліджує злочинність як соціальне, суспільне явище, механізм індивідуальної злочинної поведінки, причини й умови злочинності та окремого злочину. Кримінологія вивчає особливості особи злочинця, а також його жертви — особи, яка є потерпілою від злочину. Предметом вивчення кримінології є різновиди відхилень соціальної поведінки (девіантна поведінка), що тісно пов’язані із злочинністю: алкоголізм, наркоманія, проституція, корупція в різних сфеpax державного управління й інші форми аморальної поведінки, самогубства. Складовою кримінології є також попередження злочинності. Кримінологія розглядає також комплекс питань, пов’язаних з особою й поведінкою осіб, що потерпіли від злочину. Цей розділ називається віктимологією. Дуже часто ві-ктимна поведінка стає приводом або сприятливою умовою для вчинення злочину. Виключно важливою залишається проблема правового захисту осіб, які зазнали шкоди від злочинних посягань на їх життя, здоров’я, майно.
   Отже, доходимо висновку: кримінологія — це наука про злочинність і злочин, їх причини й сприятливі умови, особу злочинця і його жертви, а також про пов'язані із злочинністю явища відхилення соціальної поведінки, шляхи й засоби попередження злочинності.
   До основних складових предмета кримінології належать:
   - злочинність як соціально-правове явище;
   - причини й умови злочинності;
   - особа злочинця;
   - попередження злочинності;
   - жертва злочину.
   Розглянемо ці складові детальніше.
   Злочинність є основним елементом предмета кримінології. Під злочинністю розуміється соціальне та кримінально-правове явище, яке становить систему злочинів, що вчинені на певній території за певний час. Кількісно-якісними показниками злочинності є рівень, структура, динаміка, географія, характер. Злочинність виявляється у вигляді сукупності злочинів, які, як правило, ототожнюються з її сутністю. Однак існує й інший підхід (В. Бурлаков, В. Сальников [17]), згідно з яким під злочинністю слід розуміти негативу властивість суспільства відтворювати небезпечні для нього діяння, що зумовлює введення кримінально-правових заборон, піддається кількісній інтерпретації й виявляється в сукупності злочинів. Таким чином, сукупність вчинених на певній території за певний час злочинів є тільки симптомом злочинності, що свідчить про глибокі криміногенні процеси.
   Причини й умови злочинності об'єднуються в родове поняття “криміногенні детермінанти” й становлять окремий блок, що підлягає спеціальному дослідженню. Кримінологія як наукова дисципліна виконує роз'яснювальну функцію, згідно з якою здійснюються заходи виявлення економічних, культурологічних, етнічних, психологічних, ідеологічних, організаційно-управлінських та інших соціологічних явищ, які породжують і зумовлюють (детермінують) злочинність як наслідок, а також призводять до відтворення злочинності як масового явища.
   Під причинами злочинності зазвичай розуміють соціальні явища, що породжують злочинність; сутність цих явищ полягає в суперечностях, що виявляються на певних етапах розвитку суспільства. Кримінологія вивчає причини виникнення і поширення злочинності, класифікує їх за різними критеріями. Причини й умови злочинності вивчаються на різних рівнях: злочинності взагалі; окремої групи злочинів; конкретного злочину. Це зумовлено тим, що причини конкретного злочину, який скоюється в певний час у певному місці, не повторюють ідентично схему причин злочинності взагалі. Конкретний злочинець не завжди усвідомлює зв’язок злочину, який він вчиняє, із суперечностями дійсності, а вчинення конкретного злочину конкретною особою визначається індивідуальними умовами існування конкретної особи, до яких належать мікросередовище, у якому формується особа; особливості потоку масової інформації, яку споживає людина; особистісні особливості людини; ситуація, що сприяє вчиненню злочину [17]. Кримінологія вивчає зазначені основні причини конкретного злочину, а також процес їх взаємодії, який називається механізмом формування конкретного злочину.
   Особу злочинця кримінологія вивчає з позицій виявлення соціально-демографічних, правових, соціально-рольових, психологічних та інших властивостей суб'єктів злочину. Інтерес становлять кількісні відмінності соціологічного портрету злочинців (та окремих їх категорій) від основної маси населення, бо відхилення щодо професійної, статево-вікової, родинної та інших характеристик допомагають виявити витоки злочинності.
   Спостереження за злочинцями в суспільстві повинно здійснюватися постійно, оскільки їх склад і вигляд з часом суттєво змінюються.
   Кримінологія вивчає мотиви злочинів і їх мотивацію, тобто пояснення спонукань до вчинення злочину, які надають безпосередньо злочинці.
   Зазначимо, що злочин — це акт не тільки зовнішній, а й вольовий, усвідомлений, що обирається людиною вільно і є результатом складного процесу, в якому зовнішні обставини діють опосередковано, відбиваючись через внутрішні умови. Тому щоб пізнати причини злочинності, необхідно розкрити механізм злочинної поведінки. Проте цей механізм можна розкрити лише у процесі дослідження особи злочинця і впливу її властивостей та особливостей на протиправну поведінку.
   Попередження (профілактика) злочинів — це система державних і суспільних заходів, спрямованих на усунення або нейтралізацію злочинності, послаблення її причин та умов, утримання від злочинів і коригування поведінки осіб, які схильні й спроможні вчиняти злочини. Профілактичну систему можна аналізувати за спрямованістю, механізмом дії, змістом, суб'єктами та іншими критеріями. Заходи запобігання злочинності, їх зміст і характер залежать від того, як саме визначаються причини злочинності.
   Проблеми поведінки потерпілого так само є елементом предмету кримінології. Для визначення цього аспекту застосовують термін “віктимологія” — вчення про жертву злочину. Потерпілий від злочину досліджується кримінологією з позицій його можливості стати жертвою злочинного посягання. Кримінологія виявляє психологічні, соціальні, професійні та інші особливості потерпілих від різних видів злочинів, вивчає життєві ситуації, які підвищують небезпеку стати жертвою злочину, а отримані результати використовує для розробки рекомендацій, спрямованих на попередження злочинів і подання соціальної допомоги потерпілим.