Підручники онлайн
Головна arrow Кримінальне право arrow Кримінально-виконавче право України (Степанюк А.X., Лисодєд О.В., Романов М.В. та ін.) arrow Розділ 24. Порядок і умови виконання та відбування покарання у виді довічного позбавлення волі
Партнери

Авторські реферати,
дипломні та курсові роботи

Предмети
Аграрне право
Адміністративне право
Банківське право
Господарське право
Екологічне право
Екологія
Етика та Естетика
Житлове право
Журналістика
Земельне право
Інформаційне право
Історія держави і права
Історія економіки
Історія України
Конкурентне право
Конституційне право
Кримінальне право
Кримінологія
Культурологія
Менеджмент
Міжнародне право
Нотаріат
Ораторське мистецтво
Педагогіка
Податкове право
Політологія
Порівняльне правознавство
Право інтелектуальної власності
Право соціального забезпечення
Психологія
Релігієзнавство
Сімейне право
Соціологія
Судова медицина
Судові та правоохоронні органи
Теорія держави і права
Трудове право
Філософія
Філософія права
Фінансове право
Цивільне право
Цивільний процес
Юридична деонтологія


Розділ 24. Порядок і умови виконання та відбування покарання у виді довічного позбавлення волі

Розділ 24. Порядок і умови виконання та відбування покарання у виді довічного позбавлення волі

   Ще зовсім недавно найбільш суворим видом покарання в українському кримінальному законодавстві була смертна кара, тобто позбавлення злочинця права на життя — найдорожчого, що є у людини. Але такий підхід протирічив Загальній декларації прав людини, де стверджується, що кожна людина має право на життя, крім того, і в ст. З Конституції України міститься положення, згідно з яким людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Треба нагадати, що при вступі України до Ради Європи вона взяла на себе зобов'язання дотримуватись Конвенції про захист прав та основних свобод людини, поставивши підпис під протоколом № 6 стосовно скасування смертної кари. У статті 1 цього Протоколу, зокрема, міститься положення, згідно з яким на теренах Європи смертна кара має бути скасована, а жодна людина в державах-членах Ради Європи не може бути засуджена до такого покарання або страчена. Як член Ради Європи Україна погодилась беззастережно дотримуватись цієї норми та розглядати положення протоколу № 6 як додаткові статті Конвенції про захист прав та основних свобод людини. Беручи до уваги ці обставини (а на додаток ще й під загрозою відлучення від європейського співтовариства) та підтверджуючи таким чином європейській вибір шляху розвитку нашої країни і з метою досягнення більшого єднання з державами-членами Ради Європи, 22 лютого 2000 р. Верховна Рада України внесла відповідні зміни та доповнення до чинного на той час кримінального та виправно-трудового законодавства, скасувавши покарання у виді смертної кари та ввівши до системи покарань довічне позбавлення волі. Стаття 64 КК України 2001 р. визначає, що довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується за умови, якщо суд не знайде підстав для застосування позбавлення волі на певний строк.
   Основними міжнародними документами, що визначають правила поводження з особами, засудженими до довічного позбавлення волі, є Рекомендації ООН стосовно довічного позбавлення волі (1995 р.) і Резолюція (76)-2 “Про поводження з в'язнями, що відбувають тривалий строк ув'язнення”, яка була прийнята у 1976 р. Комітетом міністрів Ради Європи, та Рекомендація К (82) 17 “Про тримання під вартою й поводження з небезпечними в'язнями”, що була прийнята Комітетом міністрів Ради Європи у 1982 р. Основна ідея цих документів полягає в тому, щоб із засудженим до довічного позбавлення волі поводитися як з особистістю, поважаючи його людську гідність, і задовольняти його потреби у спілкуванні та соціальне корисних контактах із зовнішнім світом.
   При характеристиці довічного позбавлення волі достатньо навіть побіжного погляду, щоб переконатися, що цей новий для вітчизняної практики виконання покарань захід державного примусу наочно демонструє торжество принципів, притаманних діяльності органів та установ виконання покарань. Так, по-перше, не може бути жодних сумнівів, що запровадження довічного позбавлення волі як альтернативи смертній карі відповідає сучасним уявленням про гуманізм у сфері застосування покарань та поводження із засудженими. Запроваджений режим довічного позбавлення волі створює умови для запобігання можливої деградації особи через багаторічну ізоляцію від суспільства. По-друге, при застосуванні довічного позбавлення волі у засуджених залишається право на життя, що є втіленням принципу поважання прав людини, сформульованому в Загальній декларації прав людини. По-третє, зміст даного заходу державного примусу, коли ізоляція засуджених до довічного позбавлення волі (порівняно з іншими категоріями позбавлених волі) знаходить свій вираз у максимально можливому ступені, відповідає вимогам справедливості при застосуванні покарання, бо певним чином відображає співрозмірність злочину та кари. По-четверте, втіленням принципу невідворотності виконання покарання є те, що засуджені до довічного позбавлення волі мають зазнавати відповідних правообмежень, притаманних цьому виду покарань, протягом щонайменше 20 років до того, як у них виникне можливість клопотати про помилування. По-п'яте, реалізацією принципу законності буде те, що КВК України ставить обмеження прав і свобод засуджених до довічного позбавлення волі у певні межі і зобов'язує всіх суб'єктів виконання-відбування даного покарання дотримуватись вимог законодавства, тобто 'їх поведінка має відповідати запропонованій законодавчій моделі.
   В Україні порядок і умови виконання та відбування покарання у виді Довічного позбавлення волі врегульовані главою 22 КВК. Так, згідно зі ст. 150 КВК засуджені до довічного позбавлення волі мають відбувати покарання у виправних колоніях максимального рівня безпеки, причому окремо від інших категорій засуджених, яким Комісією з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, Державного департаменту України з питань виконання покарань визначена для відбування покарання колонія максимального рівня безпеки. На доповнення цієї норми Закону підзаконний нормативний акт — Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань визначають місцем відбування покарання у виді довічного позбавлення волі також ізольовані сектори максимального рівня безпеки, що можуть створюватися в колоніях середнього рівня безпеки, а також слідчі ізолятори.
   Хоча загалом на осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права й обов'язки засуджених до позбавлення волі, передбачені ст. 107 КВК, однак умови відбування довічного позбавлення волі мають свою специфіку, бо вони відрізняються навіть від умов відбування покарання в колонії максимального рівня безпеки інших категорій засуджених. Так, за ст. 151 КВК проявляється це в тому, що ступінь ізоляції цих осіб як від зовнішнього світу, так і від інших засуджених вищий, оскільки засуджені, які відбувають довічне позбавлення волі, розміщуються в камерах, як правило, по дві особи з урахуванням вимог ст. 92 КВК, наявності жилої площі та психологічної сумісності, що визначається адміністрацією установи. Це означає, що засуджені до довічного позбавлення волі чоловіки тримаються окремо від жінок; уперше засуджені до позбавлення волі — окремо від тих, хто раніше відбував покарання у виді позбавлення волі; особи, які раніше працювали в суді, органах юстиції, прокуратури та правоохоронних органах, — окремо від інших засуджених до довічного позбавлення волі; особи, засуджені до довічного позбавлення волі, — окремо від засуджених, яким смертна кара була замінена позбавлення волі на певний строк у порядку помилування. На прохання засуджених та в інших необхідних випадках із метою захисту цих осіб від можливих посягань на їхнє життя з боку інших засуджених чи запобігання вчиненню ними нових злочинів або при наявності медичного висновку за мотивованою постановою начальника колонії їх можуть тримати в одиночних камерах.
   Засуджені до довічного позбавлення волі мають право: витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші, зароблені в колонії, в сумі до 50% мінімального розміру заробітної плати; одержувати один раз на шість місяців короткострокове побачення; одержувати протягом року дві посилки (передачі) і дві бандеролі; у вільний час у межах камери відправляти релігійні обряди. Засуджені до довічного позбавлення волі мають можливість користуватися книгами, журналами й газетами з бібліотеки установи, а також придбаними через торговельну мережу чи переданими від родичів та інших осіб, а також передплатними виданнями. Вони у вільний від роботи час можуть підвищувати свій загальноосвітній рівень, звертаючись до консультаційних пунктів виправних колоній. Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань не передбачають можливості демонстрації засудженим до довічного позбавлення волі відео- та кінофільмів, але ці особи можуть користуватися телевізорами, придбаними за рахунок родичів, за наявності можливості розміщення їх у камері (норма жилої площі на одного засудженого — три квадратних метри). У камері, де відбувають покарання двоє засуджених до довічного позбавлення волі, встановлюються: металеві ліжка, стіл для вживання їжі, лавка на довжину стола, настінна шафа або закрита полиця, вішалка для верхнього одягу, тумбочка, гучномовець, водогінний кран, раковина під умивальник, санвузол та урна для сміття.
   Засудженим надається щоденна прогулянка тривалістю одна година. При виведенні засуджених на прогулянку в зимовий період їх забезпечують верхнім одягом. Верхній одяг засуджених до довічного позбавлення волі відрізняється від одягу інших засуджених. У разі виведення засуджених із камер до них застосовуються наручники. При застосуванні наручників руки засуджений тримає за спиною, а супроводжують його на прогулянку двоє молодших інспекторів служби нагляду та безпеки і кінолог із службовим собакою. Двері камер, у яких відбувають покарання засуджені до довічного позбавлення волі, в обов'язковому порядку обладнуються механічними та електромеханічними замками спеціального типу, дозвіл на відкриття яких можливо отримати тільки з чергової частини установи. Молодшим інспекторам, які несуть службу біля засуджених до довічного позбавлення волі, категорично забороняється самостійно відчиняти двері камер, переводити засуджених без дозволу чергового помічника начальника установи з однієї камери до іншої.
   Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань на доповнення тих заборон, що встановлені в ст. 107 КВК для осіб, позбавлених волі на певний строк, забороняють засудженим до довічного позбавлення волі встановлювати зв'язки з особами, які тримаються в інших камерах, затуляти отвір для нагляду за засудженими.
   Засуджені до довічного позбавлення волі виводяться на роботу у спеціально обладнані виробничі цехи, які розміщуються в ізольованих приміщеннях, де встановлюються додаткові засоби охорони та забезпечується надійна ізоляція, що унеможливлює контакти цієї категорії засуджених з іншими особами, позбавленими волі. У разі неможливості працевикористання засуджених до довічного позбавлення волі у таких виробничих цехах вони працюють із додержанням вимог санітарних норм і правил охорони праці у робочих камерах при приміщеннях камерного типу, в яких вони проживають.
   На відміну від соціально-виховної роботи із засудженими до позбавлення волі на певний строк, яка має метою виправлення й ресоціалізацію засуджених, соціально-психологічна робота із засудженими до Довічного позбавлення волі спрямована на формування та збереження У них соціальне корисних навичок, нейтралізацію негативного впливу умов тривалої ізоляції на особистість засуджених, профілактику та попередження їх агресивної поведінки щодо персоналу, інших засуджених та щодо себе, усвідомлення провини за вчинені злочини та розвиток прагнення до відшкодування заподіяної шкоди.
   При сумлінній поведінці і ставленні до праці після відбуття десяти років строку покарання засудженому може бути дозволено додатково витрачати на місяць гроші в сумі 20% мінімального розміру заробітної плати, тим самим ч. 6 ст. 151 КВК передбачає можливість зміни умови тримання засуджених до довічного позбавлення волі в межах колонії максимального рівня безпеки.
   Після фактичного відбуття не менше як двадцяти років покарання засуджений до довічного позбавлення волі матиме можливість подавати Президентові України клопотання про помилування. Отже, чинний КК України передбачає лише один шлях виходу на свободу осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, а саме: через застосування до них помилування по відбутті 20 років тюремного ув'язнення. У разі помилування такого засудженого довічне позбавлення волі буде замінюватися позбавленням волі на певний строк, але не менше 25 років (ч. 2 ст. 87 КК України). Верхня межа цього більш м'якого покарання Законом не передбачена. Отже, у цьому випадку перед засудженим відкривається доволі далека (але все ж таки) перспектива звільнення від відбування покарання. Після заміни довічного позбавлення волі позбавленням волі на строк не менше 25 років до засуджених згідно з їх новим правовим статусом буде можливо, як це виходить за ч. 5 ст. 82 КК, застосування умовно-дострокового звільнення. Оскільки довічне позбавлення волі застосовується до осіб, що вчинили особливо тяжкі злочини, то згідно з правилами, що містяться у п. З ч. З ст. 81 КК, умовно-дострокове звільнення до зазначеної категорії осіб може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим не менше трьох чвертей строку покарання. За нескладними розрахунками цей юридичний факт настане як мінімум після відбуття 18 років і дев'яти місяців, які й становлять три чверті від терміну у двадцять п'ять років. Отже, особа, що спочатку була засуджена до довічного позбавлення волі, у підсумку зможе сподіватись на звільнення після фактичного відбуття нею у колонії максимального рівня безпеки щонайменше тридцяти восьми років і дев'яти місяців позбавлення волі.
   Необхідно звернути увагу й на те, що оскільки ч. 2 ст. 64 КК України передбачає, що довічне позбавлення волі не застосовується до осіб у віці понад 65 років, то гіпотетично у засуджених до довічного позбавлення волі є ще один шанс вийти на волю. Цей шанс з'являється з досягненням засудженим до довічного позбавлення волі 65-річного віку, бо термін “застосування покарання” означає як його призначення, так і виконання. Таким чином, виходить, що виконувати довічне позбавлення волі щодо осіб у віці понад 65 років, заборонено ч. 2 ст. 65 КК України.

 
< Попередня   Наступна >