4.4. Зовнішня культура юриста

   Зовнішня культура це не окремий, самостійний вид загальної (соціальної) культури, а категорія, яка в основному визначається певними видами культур (інтелектуальною, моральною, естетичною, психологічною, особистою тощо).
   Зовнішня культура юриста безпосередньо не залежить від його професійних знань, умінь та навичок. Хоча характер професійної діяльності накладе свій відбиток на зовнішню культуру особи. Сьогодні стоїть завдання створити механізм регулювання поведінки юриста у різних сферах його діяльності, беручи за основу такі характеристики, як порядність, людяність, працелюбність, тактовність, стриманість, скромність та ін. Процес створення національних судових та правоохоронних органів вимагає посиленої уваги до утвердження в свідомості юристів цих рис, що сприятиме піднесенню рівня морального змісту професійної діяльності, виробленню поваги до національного права та обов'язку повсякчасно виступати на його захист і відповідним чином формувати зовнішню культуру.
   Основні функції зовнішньої культури юриста зводяться до того, що вона виступає як компонент юридичної деонтології, формує службовий етикет юридичної діяльності, є підґрунтям культури професійних дій, слугує основою професійно-етичного кодексу.
   Як складовий елемент юридичної деонтології, зовнішня культура юриста дає підстави громадянам здійснювати певні судження про судові та правоохоронні органи, їхню професійну підготовку, компетенцію тощо. За зовнішньою культурою юриста визначають його особистість. Це первинне враження про юриста, воно формує наступну думку про нього, здебільшого не стільки як фахівця чи професіонала, а як людини. Зовнішня культура начебто наштовхує, виробляє віхи, за якими потрібно формувати важливі аспекти правової, моральної, професійної, інформаційної, фізичної та інших видів культур. Цей процес, звичайно, відбувається сам собою, але свідомість юриста при цьому повинна орієнтуватися на зовнішній вияв цих компонентів, тобто на зовнішню культуру.
   Розглядаючи другу функцію зовнішньої культури юриста, зазначимо, що судові та правоохоронні органи України переживають докорінні зміни, зумовлені національним відродженням, демократизацією усіх сфер суспільного життя. Однією з актуальних проблем у галузі права є виконання законів. Одним із чинників виконання законів є службовий етикет юриста. Ефективна діяльність юристів передбачає виховання почуття впевненості та віри у себе. Важливо пам'ятати, що норми права закладені не тільки в законах та указах, а й у різноманітних правових явищах, пам'ятках, правилах, приписах тощо.
   Право віддзеркалюється у юридичному етикеті, який має законодавче закріплення та правове регулювання. Службовий етикет покликаний сприяти реалізації сучасних законів. Тобто юридичний етикет є зовнішнім боком професійної діяльності працівників правоохоронних та судових органів, своєрідним доповненням до спеціального правового статусу юриста. З юридичним етикетом пов'язують піднесення рівня професійної культури, прогресивний розвиток юридичних служб, функціонування правової культури, отже, реалізацію норм права, правозастосування, правомірну поведінку, активізацію правовідносин.
   Службовий етикет у юридичній діяльності призначений для регулювання взаємовідносин суб'єктів права, завдяки чому закріплюються існуючі й створюються нові правові цінності.
   Юрист як службова особа виробляє для себе власні норми поведінки, його функціональні обов'язки пов'язані з долею людей. Тому важливо підносити рівень культури працівників правоохоронних органів, виробляти сукупність правил поведінки, зорієнтованих на шанобливе ставлення до громадян, взаємоповагу у міжособистісному службовому спілкуванні.
   Службовий етикет юриста свідчить про моральну вихованість, загальну культуру, здатність створювати сприятливий соціально-психологічний клімат, формувати почуття довіри, що значною мірою підвищує ефективність професійних дій.
   Можна стверджувати, що службовий етикет виявляється передусім у юридичному колективі, у процесі виконання службових обов'язків. Це дотримання встановленої субординації, культура встановленої форми одягу, культура діловодства, техніки, зброї тощо. У роботі з населенням, крім загальних моральних та морально-правових правил, службовий етикет вимагає належної мовної, акторської культури, вміння поводитися в громадських місцях тощо.
   Основу службового етикету юриста становлять певні поняття та категорії. Вони виконують методологічну функцію у дослідженні проблем юридичної етики. Тому виникає потреба висвітлити співвідношення понять “етикет” і “службовий етикет”.
   Поняття “етикет” означає певну форму поведінки, зумовлену сукупністю загальноприйнятих правил поведінки стосовно зовнішнього вияву ставлення до людей (форми звертання, вітання, поведінка в громадських місцях, манери, одяг). Взагалі етикет є в основному зовнішнім виявом моралі, але за своєю структурою, функціями він порівняно простіший від моралі, повністю їй не підпорядкований.
   Поняття “етикет” доцільно сприймати як форму поведінки, зокрема її моральний зміст, а “службовий етикет” - як форму зовнішньої реалізації професійних норм. Тобто моральний зміст поведінки не завжди відповідає вимогам функціональних обов'язків, але безпосередньо впливає на якість їх виконання.
   Службовий етикет — обов'язковий атрибут професійної діяльності.
   У будь-якому випадку ці поняття є складовими культури. Відтак, культура зумовлює розвиток як етикету, так і службового етикету.
   Стосовно службового етикету різних професій зауважимо, що існують певні особливості (наприклад, відмінності між службовим етикетом юриста та службовим етикетом інженера). Ці відмінності визначають предмет, принципи, функції та інші чинники.
   Службовий етикет юриста можна назвати ще й юридичним етикетом. Це ідентичні поняття.
   З юридичним етикетом пов'язані такі поняття, як юридична позиція, юридичний самоконтроль, юридична захищеність, юридична зацікавленість, юридична творчість, юридичний комфорт, юридична соціалізація, юридичні вміння, юридичні звички, юридичні потреби, юридична саморегуляція, юридична репутація, юридичні традиції, юридичне мислення, юридична оцінка, юридичне самоутвердження, юридична свобода, юридична свідомість та ін.
   Кожна історична доба вкладає власний зміст у ці поняття. Так, відомі зразки службового етикету правників Стародавнього Риму, зокрема Папініана, Павла, Ульпіана, Модестина та Гая. Історично існував етикет старійшин: жерців, служителів культу, бояр, князів, гетьманів, кошових, отаманів. Юридичний етикет українських правників містить історичний досвід духовного розвитку народу. Правники цивілізованих держав світу вносять у юридичний етикет певні доповнення, що сприяє кращому порозумінню юристів світу, полегшує їхню спільну діяльність.
   Безумовно, на юридичний етикет впливають суспільний лад держави, специфіка історичного розвитку, національні традиції та звички.
   Ефективне функціонування сучасних правоохоронних та судових органів України ми пов'язуємо з формуванням національного духу юридичного етикету. Юридична діяльність українських правників підпорядкована існуючим нормам етикету. Наявність національного юридичного етикету вимагає як застосування норм, так і вироблення певних внутрішніх переконань. Службовий етикет українського юриста спонукає використовувати приписи правових звичаїв. Правова свідомість змушує юриста діяти так, як вимагає історичний досвід права. Тобто службовий етикет формує свідоме сприйняття правового звичаю. У цьому виявляється народний дух службового етикету, основу якого становлять звичаєві юридичні норми, закладені в українському національному звичаєвому праві.
   Можна зробити висновок про існування певних закономірностей, які визначають становлення й розвиток юридичного етикету: залежність змісту службового етикету від соціально-правового й культурного розвитку суспільства, інституту юридичного етикету, духовного досвіду людства.
   Службовий етикет є функцією зовнішньої культури юриста. Це означає, що юрист повинен виробити власні норми поведінки, дотримуватися встановленої регламентації у різних ситуаціях, знаходити способи зберігання професійної таємниці, домагатися виконання своїх правомірних розпоряджень, удосконалювати власний етикет у кожному окремому випадку та ін. Уміння й рішучість щодо суворого покарання самого себе за допущені промахи в службовій діяльності чи скоєнні проступків - вершина юридичного етикету, один з критеріїв службової діяльності працівника правоохоронних і органів. З погляду деонтології важливо робити правильні висновки з критики чи покарання з метою збереження авторитету.
   Зміст службового етикету юриста полягає в тому, що він є правовим інструментарієм, визначає систему взаємних юридичних прав та обов'язків держави й особи, регулює поведінку юриста, функціонує як його внутрішня потреба, утверджуючи в такий спосіб повагу до права й держави. Юридичний етикет є засобом ефективного правового регулювання суспільних відносин, інтенсифікації управління процесом правоохоронної діяльності.
   Юридичний етикет - складова частина духовної культури правника, система законодавча закріплених, історично та природно встановлених правил поведінки й спілкування у службовій та позаслужбовій діяльності, які відповідають моральним вимогам суспільства і національний духовності. Специфіка юридичного службового етикету полягає в тому, що він має не тільки моральне значення, а й правове закріплення, регламентується статутами, наказами, інструкціями та іншими нормативними актами.
   Згідно з вимогами службового етикету, симпатії чи антипатії між юристами не повинні позначатися на службовій діяльності. При виконанні службових обов'язків важливо виявляти взаємоповагу, терпимість, співчуття, розуміння.
   Службовий етикет юриста — це традиційно встановлена у державних, громадських або приватних організаціях і закріплена у нормативних актах форма виконання службових обов'язків (з громадянами, колегами по службі тощо).
   Службовий етикет юриста має різновиди, наприклад, суддівський, прокурорський, адвокатський, міліцейський тощо. Окремі види службового етикету регламентуються відповідним законодавством - Конституцією, Законами України (“Про статус суддів”, “Про прокуратуру”, “Про адвокатуру”, “Про міліцію”, “Про державну службу” та ін.), указами Президента, відомчими наказами, інструкціями, статутами тощо. Зауважимо, що ці види службового етикету тісно пов'язані з дипломатичним, загальноцивільним, а міліцейський етикет - ще й з військовим етикетом. Так, службовий етикет міліції вимагає акуратності у форменому одязі, суворої виправки, чіткості у відданні команд тощо. Ці положення закріплені у законодавчому порядку. Юридичний етикет має деякі спільні ознаки з іншими видами етикету, зокрема, релігійним, національним, сімейно-побутовим, а також із професійним етикетом медика, педагога, науковця.
   Складові елементи службового етикету юриста доцільно розглядати у двох аспектах: нормативному та атрибутивному.
   До нормативних компонентів відносимо насамперед поєднання прав і обов'язків, внутрішню саморегуляцію службових дій, єдність природних, юридичних, моральних та естетичних норм, які віддзеркалюють зовнішній бік правової діяльності.
   Ця група компонентів юридичного етикету сприяє розвиткові у юридичному колективі доброзичливості, ввічливості, відвертості, виконавчої дисципліни, справедливості, формування правомірної поведінки, законності, субординації у службовій діяльності.
   Атрибутивні компоненти охоплюють систему юридичних ритуалів, необхідних для виконання професійних обов'язків. Сюди можна віднести прийняття обітниці, ритуал судового засідання тощо.
   Існують деякі відносно умовні компоненти службового юридичного етикету. Наприклад, куріння (у тому числі в службовому кабінеті), естетичне оформлення службового приміщення (дизайн), охайне утримання робочого місця, чітке оформлення службових документів, правильний стиль ділового мовлення, гарний зовнішній вигляд, манери, жести, уміння слухати, культура критики тощо. Проте елементи загальноцивільного етикету, дотримання яких є обов'язковим для кожного громадянина, регулюються в основному нормами моралі.
   Функціонування юридичного етикету пов'язане з нормативними приписами. Наголосимо, що норми службового етикету покликані забезпечувати юридичну захищеність юриста, тобто здійснювати ефективну охорону та захист його основних прав. Для цього існують спеціальні акти, які регулюють службовий етикет. Крім них існують ще ухвали громадських об'єднань, трудових колективів, судові рішення, протести й подання прокуратури тощо. Як і правові норми, норми службового етикету мають диспозицію, гіпотезу, санкцію. Їхня дієвість залежить від особистої вимогливості юриста й вимогливості керівників до підлеглих.
   Законом життя юриста мають бути елементарні норми загальнолюдської моралі, які сформувалися історично, регулюють людські відносини на засадах взаємної поваги, гуманності, справедливості. З дотриманням цих норм пов'язується ефективна діяльність юриста на користь суспільства, держави та людей.
   Зрозуміло, що регламентувати всі сторони службового етикету неможливо. Суворої регламентації, однак, потребують стосунки юристів з громадянами. Правник повинен уміти обстоювати реальну юридичну позицію, розвивати у громадян юридичну зацікавленість, підносити авторитет права.
   Найбільш досліджені норми службового міліцейського етикету. Це система нормативних вимог, зумовлених діяльністю, поведінкою й спілкуванням в умовах міліцейської служби. Вона містить нормативні вимоги військового етикету, норми загальновизнаного етикету, правила поведінки в оперативно-слідчій групі, при здійсненні охорони громадського порядку, виконанні оперативно-розшукових функцій; приписи статутної дисципліни, взаємостосунків між працівниками міліції (у тому числі з керівним складом), вимоги до стройової виправки (на службі та поза нею), проведення міліцейських ритуалів, дотримання особистої культури.
   Службовий етикет юриста вирізняє сукупність правових та моральних засобів, за допомогою яких службова поведінка приводиться у відповідність зі встановленими вимогами. До юридичного етикету належать норми права, моралі, природні норми.
   Юридичний етикет виявляє ефективність реалізації правових норм, рівень професійної майстерності юриста, його ерудицію та загальну культуру. Проте існують нерегульовані елементи поведінки, різноманітні вади у діяльності юриста, які потребують усунення.
   Отже, юридичний етикет має нормативний, імперативний характер і є важливою умовою функціонування правоохоронних органів.
   Процес правового регулювання службового етикету досить складний і тривалий у часі. Тут виділяються певні стадії:
   - розробка юридичних норм, які регулюють службовий етикет;
   - виникнення правовідносин на основі прийнятих норм службового етикету юриста;
   - реалізація суб'єктивних прав, юридичних обов'язків у практиці застосування етикету.
   Службовий етикет юриста має сфери поширення. Йдеться про правоаналізуюче, правозастосовне регулювання, тобто про ту ділянку професійної діяльності, у якій фактично реалізуються правові норми. Сфера службового етикету - це не тільки юридична установа, в якій працює юрист, а й громадські місця, в яких він перебуває, а також його побутове оточення. Поряд з цими існують сфери спілкування з правопорушниками, відвідання квартир громадян, спілкування з іноземними громадянами, роботи з документами, організації та проведення прийому громадян. У процесі застосування норм службового етикету юрист розкривається як професіонал, знавець своєї справи, представник державної влади. Однією зі сторін службового етикету юриста є моральна вимога дбайливого ставлення до народного надбання, повага до громадян.
   Функціонування юридичного етикету поширюється і на здатність долати прогалини у законодавстві, тобто використовувати аналогію закону. Межі впливу службового етикету на особистість юриста зумовлюються чинним законодавством, загально-соціальними потребами, характером суспільних відносин і взаємодії суб'єктів права.
   Службовий етикет певною мірою відображає “модель” національного юриста, який потрібен правовій Українській державі.
   Юридичний етикет тісно пов'язаний з усіма галузями права, юридичними дисциплінами, філософією, соціологією, педагогікою, психологією, культурологією.
   Існує зв'язок службового етикету з природними нормами. Реальне дотримання їх у юридичній діяльності забезпечує ефективність правової практики.
   Як компонент професійної культури службовий етикет зазнає впливу правової, інформаційної, педагогічної, психологічної, емоційної, моральної та інших культур.
   Службовий етикет юриста ґрунтується на певних принципах. Вони відображають найсуттєвіші риси службового етикету.
   Передусім це загальнолюдські принципи — єдність прав та обов'язків, захист суб'єктивних прав юриста, презумпція невинуватості юриста, а також спеціальні — “дозволено те, що дозволено законом”, обґрунтованість юридичних дій, доцільність застосування правових норм, дотримання службової таємниці, дотримання встановленої субординації, встановлення істини тощо.
   Принципи юридичного етикету постійно доповнюються новими, більш значущими. У процесі вдосконалення структури правоохоронних органів, утвердження ідей української державності, формування цивілізованого правопорядку службовий етикет наповнюватиметься новим змістом.
   Формування службового етикету передбачає застосування різноманітних методів і прийомів, за допомогою яких здійснюється цілеспрямований вплив на свідомість й поведінку юриста. Такими методами є персональні вимоги до юриста, індивідуальний контроль власних дій, підвищення фахового, наукового, культурного рівня, створення комфортної атмосфери, здорового психологічного клімату, заняття спортом тощо.
   Юридичний етикет функціонує у різноманітних формах внутрішньої організації та зовнішнього вияву правових й моральних норм. Він має внутрішню і зовнішню форми. До першої належить внутрішнє ставлення юриста до норм етикету, до зовнішньої - нормативно-правові акти, правила службової поведінки, службовий прецедент.
   Службовому етикетові властиві функції, що загалом збігаються з функціями, які передбачає теорія права - управлінською, виховною, пізнавальною.
   Управлінська функція службового етикету - це забезпечення консенсусу між учасниками правовідносин, розширення сфери правового регулювання, сприяння утвердженню засад правової Української держави та ін.
   Оцінна функція включає співставлення фактичної службової діяльності юриста з вимогами нормативно-правових актів, що регламентують його юридичну діяльність та моральних норм тощо.
   До виховної функції відносимо дотримання та гарантування законності, вибір оптимального варіанту правомірної поведінки - виховання поваги до права, удосконалення умінь та навичок правоохоронної діяльності, піднесення рівня справедливості у застосуванні заходів юридичного примусу та ін.
   Пізнавальна функція пов'язана з усвідомленням пріоритету прав людини (її інтересів та свобод) як головної цінності суспільства, формуванням українського національного духу права, вибір юристом відповідно до його підготованості та покликання певного виду юридичної діяльності.
   Отже, службовий етикет юриста необхідний для забезпечення належного державного режиму як способу здійснення державної влади. Адже юрист як працівник державної служби є ланкою зв'язку між державними органами і громадянами. Його професійні дії, виважені рішення спонукають членів суспільства дотримуватися встановленого правопорядку.
   Високий рівень службового етикету сприяє успішному розв'язанню спільних завдань, які стоять перед юридичними службами. Норми етикету зобов'язують ефективно виконувати обов'язки, сумлінно ставитися до державної служби, працювати творчо і натхненно.
   Службовий етикет удосконалюється завдяки засвоєнню юристами загальнолюдських цінностей, культури та національного духу права, подоланню бюрократизму у юридичних структурах, який залишився у спадок від тоталітарного режиму.
   Негативно позначається на службовому етикеті професійна деформація працівника правоохоронних органів.
   Службовий етикет покликаний сприяти духовному оздоровленню працівників правоохоронних органів, виховувати почуття захищеності юриста, орієнтувати на формування правового почуття, усвідомлення свободи як морально-етичної цінності.
   Ефективність службового етикету юриста суттєво зумовлюється філософією ненасильства та юридичним милосердям.
   Як соціальний феномен, насильство означає усяке приниження гідності людини, що призводить до обмеження її фізичних та духовних потенцій. Формами насильства є, зокрема, шантаж, пограбування. Тлумачення насильства виявляє як мету людської діяльності, так і засоби її досягнення. Це певний тип відносин між людьми, панування волі однієї людини над волею іншої. Типовими реакціями на насильство є покірність, пасивність, ненасильство або контрнасильство. Існують дві форми принципового ненасильства: мінімальне ненасильство (відмова тільки від фізичного насильства) і максимальне насильство (відмова від насильства фізичного і психологічного). Тим самим виявляється різниця між принциповим ненасильством (морально обгрунтованим) і прагматичним ненасильством (обмеженим соціальне, політичне, економічно, національне).
   Діяльність юридичних органів все ще пов'язана з насильством, але фізична сила, спеціальні засоби, зброя, які застосовуються проти злочинців, є меншим злом порівняно з діяльністю злочинців. Вимушене юридичне насильство захищає особу й суспільство від злочинних посягань. Це контрнасильство, дозвіл на яке дає юристам суспільство. Воно має моральне і правове обґрунтування. Тому юридичне насильство, зумовлене відповідними законами, є принциповим і законним. Важливо, щоб у мінімальному й максимальному насильстві домінували духовні, моральні й правові норми, щоб фізичне чи психологічне насильство не здійснювалося всупереч духовним чи юридичним законам у тій частині, де воно не має здійснюватися взагалі: домагання показань шляхом фізичного чи психологічного тиску, погроз, утримання затриманих осіб у камерах попереднього слідства понад норму тощо. Юрист повинен володіти філософією й етикою ненасильства, переконувати правопорушника розумними аргументами, власною культурою.
   Отже, етика юридичного ненасильства — це система професійних духовно-моральних поглядів, відчуттів, переконань стосовно правопорушника, а також усвідомлення правником духовно-моральної та правової відповідальності за перевищення своїх повноважень.
   Юридична практика органічно пов'язана з принципом милосердя. Юридичне милосердя - це вияв юристом відповідно до закону почуття співпереживання, прагнення допомогти особі, яка вчинила правопорушення, потерпіла чи не причетна до нього. Фактично це зовнішній вияв внутрішнього імперативу службового обов'язку юриста. Саме поняття “милосердя” поєднує два аспекти: духовно-емоційний (переживання чужого горя, як свого) і конкретно-практичний (прагнення реально допомогти). Специфіка юридичної діяльності вимагає відповідального підходу до духовно-емоційного вияву милосердя. Стосовно правопорушника він повинен мати межі, а емоції правника не повинні впливати на розвиток ситуації. Що стосується конкретного практичного аспекту милосердя, то його суть полягає в тому, що людині, яка позбавлена волі і не може захищатися, потрібна кваліфікована юридична допомога.
   Друга функція зовнішньої культури юриста полягає у створенні підґрунтя такої культури його професійних дій, якої вимагає нинішнє суспільство. Сьогодні юрист своєю поведінкою, професійними діями повинен довести, що він є працівником саме національних судових та правоохоронних органів. Тут особлива роль відводиться як поважанню нових юридичних відзнак, пропаганді форменного одягу, так і співпереживанню за подальшу долю України.
   Для юридичної деонтології має значення така функція зовнішньої культури, як вироблення основ професійно-етичного кодексу юриста. На жаль, нині в юридичних органах відсутні нормативні документи, які б регулювали зовнішню культуру працівників. Навіть з прийняттям нових статутів, положень, окремі її елементи ґрунтуватимуться на загальноприйнятих правилах. Назріла потреба у розробці професійно-етичного кодексу юриста, кодексу юридичної етики.
   Основи професійно-етичного кодексу юридичної діяльності повинні охоплювати такі три сфери: професійна діяльність, спілкування, особисте життя.
   Особливістю першої сфери є спрямованість інтересів юриста на виконання головної мети і сенсу життя - служіння людям, піклування про них. Саме це є джерелом натхнення для власного морального удосконалення. Чим глибша захопленість юридичною діяльністю, державною службою, тим більше сили на боротьбу із правопорушниками та злочинцями віддає юрист, тим більшою мірою саме життя накладає відбиток на формування його професійної моралі.
   Юрист не зможе досягти високого різня професіоналізму без умілої організації власної праці, доцільно тривалого перебування на службі, пошуку раціональних способів компенсації часу, відновлення фізичної енергії, зняття емоційної напруги тощо. Цьому повинні допомогти правильно організований відпочинок та дозвілля, розумне використання вільного часу. Ці фактори створюють ще й реальні можливості для формування особистості, невимушеного згуртування колективу. У такому колективі стихійно складаються позитивні позаслужбові стосунки, засновані на спільності інтересів, захоплень, симпатій, відбувається процес пізнання співробітників з нового, часто несподіваного боку.
   Однією з передумов належної професійної діяльності юриста є стиль його поведінки. Загальна поведінка особи визначається двома, у такому порозумінню, чинниками: внутрішнім (знання та уміння керуватися загальноприйнятими нормами поведінки) та зовнішнім (реальні дії, вчинки, манери, формений одяг, володіння літературною мовою).
   Норми (правила) поведінки формуються і вдосконалюються протягом всієї життєдіяльності особи. Однак нас цікавить більшою мірою власне процес реалізації цих норм у практичній юридичній роботі. Важливу роль тут відіграють манери, жести та зовнішній вигляд юриста Спостерігаючи, за його діями та зовнішністю, можна дати йому моральну оцінку, яка часто залишається остаточною.
   Манери - це стійкі, постійні навики та звички у поведінці особи, які виявляються у ставленні до оточуючих, формі І спілкування, різноманітних деталях поведінки, навіть у дріб-\ них рухах, які постійно повторюються. Манери можуть бути '': позитивними та негативними, залежно від рівня моральності, вихованості людини. Для юриста важливо формувати манеру володіти собою, від чого залежить ефективний правовий вплив на правопорушника чи громадянина взагалі. Юрист повинен обмежувати себе у жестах, оскільки при виконанні службових обов'язків будь-який із них може тлумачитися неправильно. Так, нестриманий, розхлябаний жест засвідчуватиме незібраність, відсутність внутрішнього контролю за особистою поведінкою, атому насторожуватиме.
   Такою ж важливою складовою частиною процесу реалізації загальноприйнятих норм поведінки є зовнішній вигляд, гарна постава, тверда, врівноважена хода, припасований до фігури формений одяг, начищене взуття тощо. Неохайний зовнішній вигляд юриста не викликає довір'я. Узагальнюючи, можна ввести поняття індивідуального стилю поведінки юриста. Взагалі під стилем поведінки, як думається, слід розуміти сукупність тих чи інших дій особи, які характеризують її місце в оточуючому середовищі. Враховуючи це, юрист повинен вміти об'єктивно оцінити себе. Проте надмірна увага до власної персони, бажання привернути до себе увагу, вирізнитися якимись екстравагантними якостями призводить до створення штучного авторитету, який дуже шкодить у юридичній діяльності.
   Сфера професійної діяльності юристів передбачає дотримання певних ритуалів, які можна визначити як історично сформовану їх поведінку під час здійснення службових обрядів, урочистих і траурних церемоній. Тут формується певна ритуальна культура.
   Юридичні ритуали поділяються на загальні і специфічні. Перші з них майже цілковито збігаються військовими (стройові огляди, прийняття Обітниці і т. д.). Другі, специфічні ритуали (посвята у міліціонери, вручення службового посвідчення та ін.) характерні тільки для органів внутрішніх справ. Вони чинять значний вплив на психіку працівників, приносять естетичну насолоду, сприяють формуванню професійної моралі, значною мірою слугують задоволенню духовних потреб працівників у нелегких умовах служби в органах внутрішніх справ. Йдеться насамперед про ритуал посвяти в міліціонери і вручення форменого одягу. Це важливий момент для молодого працівника, оскільки його вперше представляють колективові, в якому доведеться виконувати службове завдання. Інший ритуал передбачає вручення погонів і службового посвідчення особам, які прийняті на посаду середнього і старшого начальницького складу після присвоєння їм першого спеціального звання. Наявність погон і службового посвідчення надає працівникові міліції великі права, але й накладає певні обов'язки, вимагає високої культури у спілкуванні з громадянами та правомірного застосування правових норм до порушників правопорядку. Службове посвідчення є документом, який засвідчує особу власника, дає право носіння, збереження та застосування вогнепальної зброї та спеціальних засобів згідно з вимогами Закону про міліцію.
   Ще один важливий ритуал в органах внутрішніх справ - проводжання на пенсію. Він має велике запам'ятовуюче значення як для самого ветерана, так і для тих, хто залишається на службі. На жаль, в органах міліції ще і нині спостерігається поспішне, необгрунтоване, навіть аморальне звільнення на пенсію. Здебільшого штучно створюються такі обставини, за яких працівника потрібно суворо карати, але враховуючи вислугу років і “добровільно” поданий рапорт на пенсію, офіційно задовольняється “прохання”. Навряд, що такий “ритуал” залишить приємні спогади у того, хто перебуває на передньому краї боротьби за правопорядок, і матиме позитивний виховний вплив у колективі.
   Розглянемо другу сферу професійно-етичного кодексу юридичної діяльності - сферу спілкування юриста з різними категоріями людей.
   Культура спілкування не наслідується, не програмується генетичне. Засвоєння норм спілкування - наслідок виховання. Юриста треба навчити спілкуватися, допомогти йому засвоїти прийняту модель поведінки. У складних умовах сучасного життя покладатися на стихійний вплив обставин щодо роботи з працівником, як суб'єктом спілкування було б великою легковажністю, яка, ще не подолана.
   Як правило, юрист спілкується зі співробітниками (рівними собі за посадою, підлеглими, керівниками), з населенням, зі знайомими та родичами.
   У сфері спілкування велике значення має насамперед культура мови, яка дає відчуття впевненості у собі, у власній здатності переконати співрозмовника. Оволодіння культурою мови - це постійний процес. Адже із збільшенням правової інформації, інформаційного потоку загалом, дуже важливо стисло, правильно і доречно формулювати думку як усно, так і письмово. Вбога, невиразна мова засвідчує обмеженість світогляду, низький рівень моральності. Оскільки юрист є суб'єктом права, то його мовна культура зобов'язує дотримуватися певних норм та правил у бесідах з громадянами як на службі, так і поза нею.
   З існуючих мовних стилів у юридичній роботі переважає, звичайно, діловий стиль. Він застосовується у бесідах з неповнолітніми, заарештованими, небезпечними злочинцями при затриманні тощо. При цьому мова є не тільки засобом спілкування, а й виразником ставлення до співрозмовника. Це означає, що у юридичній роботі велике значення має мовна інтонація, яка допомагає охоронцеві правопорядку відповідним чином вплинути на конкретну обстановку.
   Зазначене вище стосується культури усного мовлення. Проте, в юридичних установах важливу роль відіграє діловодство, тобто мова писемна. Ділове мислення тут суворо та детально регламентоване. Важливим при цьому є дотримання службової таємниці. Уміння вести службове листування -це постійна вимога.
   Дуже важливим для юриста є повсякденне спілкування зі своїми співробітниками. Невміння контактувати, небажання знати наміри, а також вияв зневаги, до того, хто може вислухати твою “душу”, потенційно містять у собі небезпеку самоізоляції, вимушеної самотності у колективі, що нерідко призводить до неправильних вчинків. В судових та правоохоронних органах існує певна специфіка у взаємовідносинах між співробітниками. Зокрема, це стосується надмірного інтересу роботою товариша. Відомчі нормативні документи передбачають, що без службової необхідності і без санкції безпосередньо начальника не слід цікавитися, чим займається той чи інший працівник. Недопустиме також безцеремонне втручання у службову діяльність один одного. Тактовність і делікатність у цій справі не порушать, а тільки зміцнять дружбу, повагу і довір'я між співробітниками.
   Практично в усіх юридичних колективах працюють жінки.
   Тому часто виникає запитання: чи потрібно дотримуватися на службі особливих правил стосунків між чоловіками і жінками. У цьому є необхідність. Хоча тут можливі відхилення, зумовлені службовим становищем осіб протилежної статі. У погодженні з керівництвом через поважні причини можна робити певні скидки жінці (не скеровувати її на нічні чергування, в засади, на охорону громадського порядку в місцях підвищеної оперативної обстановки тощо), але за умови, що це не позначиться на службовій діяльності.
   Збідненим, невиразним стає спілкування між юристами, якщо з нього вилучається більшою чи меншою мірою оціночне, емоційне ставлення до предмета розмови. Дискусія, навіть суперечка часто допомагає знайти нестандартне розв'язання службової проблеми, яка стоїть перед юридичним колективом. У дружному колективі не бояться плюралізму думок, зіставлення і порівняння різних поглядів. Проте будь-яка надмірність в цьому таїть небезпеку конфліктної ситуації, може спровокувати емоційний зрив. Конфлікт, який уже виник і розвивається, вимагає свого розв'язання. При цьому психологічно ефективними вважаються заходи, які попереджають нагромадження відмінностей в оцінках, поглядах, меті членів колективу; у досягненні взаєморозуміння з метою прийняття компромісного рішення; у переведенні конфлікту з емоційного на інтелектуальний рівень, поступове згладження протиріч.
   У юридичному колективі практично не можна обійтися без ділової конструктивної критики, яка використовується як засіб вираження колективної, громадської думки з єдиною метою - усунути перешкоди і недоліки у житті і діяльності окремих працівників. Культура критики передбачає рівноправність опонентів, однакові можливості аргументації. Нічого спільного із конструктивною критикою не мають такі негідні методи, як намагання зруйнувати негативне одним махом, загнати один одного в глухий кут тощо. Рівень культури критики повинен засвідчувати, наскільки рельєфно проступає в ній позитивне, творче начало, які конструктивні ' елементи вона несе в собі.
   Показником рівня спілкування в юридичному колективі є культура стосунків між керівником та підлеглим і навпаки. Зокрема, згідно з принципами правничої етики, таке спілкування має наказовий, категоричний характер. Це не повинно прикро вражати підлеглого, проте і з боку керівника подібна категоричність не має переходити за межі норм моралі.
   Виконуючи службові обов'язки, юрист мимоволі стає у центр взаємостосунків між різними за соціальним положенням, психічними особливостями, рівнем культури та виховання людьми. Ця обставина накладає на нього особливу відповідальність, вимагає граничної коректності у спілкуванні. Адже те, що простиме будь-якій людині, не залишиться не поміченим стосовно юриста. І тоді суворі дії працівників вважатимуться справедливими та зрозумілими населенню, коли у спілкуванні з ним чітко вирізнятимуться поважання людської гідності, певний інтелектуальний та культурний рівень. Неабияке значення має емоційний бік спілкування юриста з громадянами. Емоційна глухота, якщо така має місце, може потягнути за собою зневагу до тих норм поведінки, які працівникові добре відомі, але які не прийняті ним особисто як значимі, необхідні в практиці спілкування. Емоційна глухота призводить до черствості, байдужості, дає грунт для професійної деформації.
   Спілкуючись з населенням, юристові часто доводиться проникати у глибини життя конкретної особистості. Це вимагає від нього вміння застосовувати різноманітні засоби індивідуального підходу до людей. Наприклад, під час прийому громадян виникає проблема надокучливих відвідувачів. Думається, що працівник судових та правоохоронних органів повинен відрізняти надокучливих від наполегливих у досягненні мети. Виходячи з цього, і ставлення до цих людей має бути і суто індивідуальним. Юрист не живе ізольовано. Він неминуче спілкується з рідними, близькими та знайомими, з якими навчався в школі, з якими разом працював, служив в армії. Звичайно, з цими людьми уникати контактів не слід. Також не можна не брати до уваги їхнє прохання посприяти у життєвих клопотах. Проте важливо, щоб доброзичливість не зашкодила юридичній діяльності, не суперечила нормам юридичної моралі. Найбільш небезпечною для юриста є нерозбірливість у знайомствах, панібратство з людьми, які чинять певний тиск, намагаючись незаконним шляхом отримати певні послуги. Дехто навмисне, прикриваючись знайомством з юристом, вершить протиправні або злочинні справи.
   Отже, спілкуючись з близькими та знайомими людьми, працівник судових та правоохоронних органів не повинен розголошувати службові відомості, демонструвати власну поінформованість, брати на себе обов'язок вирішувати питання, які не входять до кола його службових обов'язків.
   Ще одна важлива сфера професійно-етичного кодексу юридичної діяльності стосується особистого життя охоронця правопорядку, зокрема його сімейних стосунків, особистих зацікавлень, дозвілля.
   Чуйність, тактовність, гостинність, вміння не вивищувати себе в оточенні сусідів - ці та інші подібні риси повинні визначати поведінку юриста в позаслужбовий час, у домашніх умовах.
   Сім'я юриста чи не найбільш обділена увагою свого голови. Незручності, пов'язані з характером його роботи, повинні компенсуватися доброзичливим ставленням дружини, взаєморозумінням і моральною підтримкою з боку членів сім'ї.
   Професія юриста накладає на його сім'ю специфічний відбиток і диктує певні вимоги. Це передусім бездоганність з погляду моральності. Вже сам факт, що голова сім'ї - юрист, має засвідчувати її високий моральний рівень, бо не має права той, хто стоїть на варті закону і правопорядку, у вузькому колі близьких людей сповідувати погляди, відмінні від тих, які він обстоює на службі.
   Отже, специфічний характер праці в юридичних органах диктує особливі вимоги до зовнішньої культури працівників і морального змісту їхньої професійної діяльності.
   Це зумовлюється насамперед тим, що юристи виконують важливу соціальну функцію. Треба наповнити діяльність юристів соціально-творчим, глибоким людським змістом, свідомим ставленням до культурних надбань суспільства з тим, щоб сформувати таку зовнішню культуру, яка стала б визначальним компонентом юридичної деонтології.