§ 2. Організаційна структура Європейського Союзу

   Традиційно організаційну структуру ЄС описують як сукупність трьох “опор”, що охоплюють інтеграційні процеси, відповідно, в соціально-економічній, зовнішньополітичній і військовій, правоохоронній сферах.
   Центральною є перша опора — Європейські співтовариства разом узяті, тобто Європейське співтовариство та Євра-том. Договір про ЄС підкреслює значення Співтовариств для забезпечення єдності та послідовності дій Союзу: “Союз ґрунтований на Європейських співтовариствах, доповнених політиками та формами співробітництва, встановлених цим Договором” (ч. 3 ст. 1). Друга опора охоплює спільну закордонну та безпекову політику, метою якої є утвердження ідентичності Союзу на міжнародній арені та створення спільної системи військової оборони (ст. 2 Договору про ЄС). Третя опора — поліцейське та судове співробітництво з кримінально-правових питань, що має забезпечити громадянам Союзу “високий рівень безпеки в межах простору свободи, безпеки та правосуддя” (ст. 29 Договору про ЄС).
   Така організаційна структура є нетиповою для міжнародних організацій. Союз, наче холдинг, охоплює дві самостійні міжнародні організації із власною міжнародною правосуб’єктністю (Співтовариства) та дві інші сфери діяльності. При цьому існують серйозні відмінності у правовому характері співпраці в межах різних сфер. У межах двох останніх співробітництво здійснюється у формах, що потребують значно меншого обмеження суверенних прав держав, і характеризується як “міжурядове”. Воно є типовим для абсолютної більшості сучасних міжнародних організацій, але суттєво відрізняється від “наднаціонального” співробітництва, що існує в межах Співтовариств.
   Утім ЄС сконструйовано як єдину організацію, що забезпечується єдиним складом держав-членів та єдиною інсти-туційною структурою, які одночасно обслуговують Співтовариства та Союз. Договір про ЄС встановлює, що “Союз обслуговується єдиною інституційною структурою, яка забезпечує узгодженість і наступництво діяльності, що здійснюється з метою досягнення цілей Союзу” (ч. 1 ст. 3).
   Європейська Рада складається із глав держав-членів або їхніх урядів і голови Європейської Комісії та покликана “надавати необхідний імпульс для розвитку Союзу та визначати його загальні політичні дороговкази” (ст. 4 Договору про ЄС). Останнім часом цей орган скликається тричі на рік (так звані саміти ЄС).
   П’ять інших найважливіших органів отримали спеціальну назву “інститут”. Рада ЄС, що включає представників урядів усіх держав-членів на рівні міністрів, насамперед є головним законодавчим органом. Європейський Парламент, що обирається громадянами ЄС кожні п’ять років на прямих загальних виборах, здійснює суттєвий вплив на законодавчий процес. Європейська Комісія — своєрідний виконавчий орган Союзу, а також контролює виконання прийнятих рішень і має право законодавчої ініціативи. Суд Європейських співтовариств здійснює правосуддя у справах про застосування та тлумачення установчих договорів Співтовариств і Союзу. Рахункова палата (Палата аудиторів) здійснює контроль за виконанням бюджету ЄС.
   Союз має значну фінансову самостійність. На відміну від абсолютної більшості міжнародних організацій, бюджети яких формуються із внесків держав-членів, бюджет Співтовариств формується із власних надходжень: мита з імпорту товарів і послуг до ЄС, сільськогосподарських мит і штрафів, процентних відрахувань від податку на додану вартість, що стягується в державах-членах. Бюджет затверджується та виконується не державами-членами, а органами ЄС — Комісією, Радою та Парламентом. Контроль за його виконанням також здійснюється органом ЄС — Рахунковою палатою.
   Компетенція Союзу та Співтовариств не є універсальною, хоча і надзвичайно широка. Союз досягає визначених у ст. 2 Договору про ЄС цілей визначеними правовими засобами в межах повноважень, наданих йому державами-членами. З іншого боку, існує механізм домислюваних повноважень, що дозволяє інституціям Співтовариств виходити за межі наданих їм повноважень. Якщо для реалізації мети, поставленої перед Співтовариством, установчий договір не надає необхідних повноважень, Рада Союзу має право, за пропозицією Європейської Комісії та після отримання згоди Європейського Парламенту, одноголосно ухвалити рішення про вжиття необхідного заходу. За допомогою цієї процедури Співтовариства реалізують заходи, що їх вимагає сучасне життя, без внесення змін до установчих договорів.
   Співтовариства можуть мати компетенцію виключну (з питань, що охоплюються нею, держави-члени втратили право вживати будь-які заходи), конкуруючу (держави-члени мають право приймати нормативні акти із цих питань, допоки Співтовариства не ухвалять свої рішення) та паралельну (у цих питаннях законодавство Співтовариств є додатковим щодо національного).