3.3. Компоненти юридичної деонтології

   Як і кожна наука, юридична деонтологія має свої компоненти. Дискусію, яка нині точиться навколо їх визначення, ми пропонуємо розв'язати так. Відомо, що кожна людина, спеціаліст у тому числі, сприймає інформацію з певною послідовністю: свідомість - професійне почуття - готовність до професійної дії - професійна дія - усвідомлення наслідків професійних дій. Визначальними чинниками компонентів юридичної деонтології є свідомість, професійне почуття й усвідомлення наслідків професійної дії. Джерелами цих компонентів є різноманітні види культур. Тому можна вести мову про духовне (моральне, правове, інформаційне, національне та ін.), професійне почуття, отже, про основні компоненти юридичної деонтології, враховуючи й усвідомлення наслідків вияву почуттів у професійних діях, що є своєрідним стимулюванням свідомості.
   Для зручності згрупуємо компоненти юридичної деонтології у підсистеми, блоки (хоча таке групування досить умовне):
   а) знання про духовно-національне почуття, яке визначається такими видами культур, як: духовна, національна, фольклорна, релігійна, політична, філософська, наукова, державна, конституційна;
   б) знання про морально-правове почуття, яке формується культурами: моральною, звичаєвою, корпоративною і правовою;
   в) знання про психологічно-естетичне почуття, яке зумовлюється культурами: психологічною, інтелектуальною, культурою підсвідомості, емоційною, педагогічною, естетичною;
   г) знання про професійне почуття, що набувається під впливом культур: інформаційної, економічної, акторської, управлінської, менеджментської, зовнішньої, фізичної, бойової, технічної, математичної.
   Внутрішні аспекти цих та інших видів культур (субкультур) є компонентами юридичної деонтології. Кількість видів культур є значною. В одних випадках субкультури виступають як основні, в інших - вони лише дотичні до юридичної деонтології. Це залежить від спеціалізації та напряму юридичної діяльності.
   Для юридичної деонтології важливо дослідити її компоненти з погляду культури, а також культурологічний зміст службового обов'язку, особливо його внутрішнього імперативу.
   З культурологічного погляду варто дослідити взаємозв'язок (дифузію) видів культур, їхній вплив на формування внутрішнього імперативу службового обов'язку юриста, зосереджуючи увагу на можливих конфліктах.
   Досить складно з'ясувати структурні елементи кожного виду культури, оскільки дослідники ще не дійшли щодо цього спільної думки. Виходячи з аналізу елементів культури загалом, де компонентами є знання, цінності та поведінка, можна стверджувати, що провідним є знання з певної галузі культури. Наприклад, у правовій культурі - це знання права, в економічній - економіки, в психологічній - психології, психіки людини тощо. Крім цього, потрібні знання загальної теорії культури, філософії культури. Вони дають змогу побудувати абстрактну теорію конкретного виду культури.
   Не менш важливим для юридичної практики є дослідження цінностей кожного виду культури. Тут існують щонайменше із досліджуваних два напрями. Перший спрямований переважно на вивчення загальної професійної діяльності (у тому числі юридичної етики), другий - на тлумачення внутрішнього імперативу службового обов'язку.
   Цінність складового елемента окремого виду культури для юриста полягає в тому, що він містить певний перелік професійних моральних якостей. Незважаючи на те що до кожного виду культури входять всі загальні моральні якості (загальнолюдська мораль), провідну роль все ж відіграють професійні моральні якості, їх пряме або дотичне відношення до конкретної культури. Тобто цінність окремого виду культури поєднує загальнолюдську і професійну мораль.
   Юридична деонтологія не досліджує професійної моралі. Це завдання правничої етики, яка, крім цього, здійснює класифікацію цієї моралі, визначає складові елементи професійної моралі для юридичної деонтології. Остання визначає, як впливають прямі чи дотичні елементи професійної моралі на формування внутрішнього імперативу службового обов'язку юриста. У такий спосіб здійснюється розподіл елементів професійної моралі між правничою етикою і юридичною деонтологією. Зрозуміло, що при такому розподілі є складові елементи, які належать одночасно до тієї й іншої галузей, до того й іншого виду культури. Це явище називається дифузією культур.
   Завдання культурології полягає у тому, щоб дослідити “мирне співіснування” спільних елементів двох дисциплін, двох або більше видів культур з іншими структурними елементами. Також культурологія визначає рівень впливу кожного елемента професійної моралі на різних етапах дослідження, дає змогу уявити можливі суперечності (культурні конфлікти).
   Кожний вид культури чинить певний вплив на професійні моральні якості, поведінку юриста, яка повинна Ґрунтуватися на свідомому виконанні норм моралі й права. Важливого значення при цьому набувають добровільність, свідоме виконання вказаних норм, що є своєрідним взірцем поведінки юриста.
   Взагалі правомірна поведінка правника залежить від рівня його загальної культури, загальнолюдської моралі. Але професійна правомірна поведінка - це багатовимірний феномен, у якому важливу роль відіграють дисциплінарні елементи, що мають специфічні ознаки правоохоронної діяльності. Відтак, загальна культура є органічним компонентом юридичної деонтології.
   Об'єктом культурного впливу є внутрішній імператив службового обов'язку. Тобто йдеться про культуру як породження внутрішнього імперативу та реалізацію його юристом на практиці. Культурологія допомагає докладно відповісти на запитання: чи морально обгрунтований внутрішній імператив службового обов'язку юриста і чи дотримався юрист культури впровадження цього обов'язку в службові дії?
   Отже, культурологічний аспект юридичної деонтології дає змогу глибше зрозуміти внутрішній імператив службового обов'язку. У юриста розвивається здатність не лише сформулювати культурологічну думку, а й реалізувати службову дію в контексті культури.
   Онтологічний вимір юридичної деонтології передбачає культурологічні аспекти внутрішнього імперативу службового обов'язку.