Основи правового статусу особи в Канаді

   Як ми вже зазначали, Конституційним актом 1982 р. стверджується Хартія прав і свобод, яка гарантує такі права і обов'язки: 1 - демократичні права (наприклад, право кожного громадянина брати участь у виборах Палати громад і провінційних законодавчих зборів і право на вибори, принаймні, кожні п'ять років, але напередодні або під час війни, при вторгненні або повстанні термін діяльності федеральної та провінційної палат може бути продовжений за ухвалою двох третин голосів Палати громад чи Законодавчих зборів); 2 - основні свободи (совісті, думки, слова, мирних зборів, асоціацій); 3 - право на пересування (право на в'їзд до Канади, перебування, виїзд з країни, право на переїзд до Канади і заробітки у будь-якій провінції з урахуванням обмежень, що мотивуються реалізацією “програми позитивних дій”, спрямованих на підтримку соціально і матеріально незабезпечених); 4 - юридичні права (довгий реєстр, що включає передусім право на справедливий, завчасний, прилюдний розгляд справи неупередженим судом); 5 - рівноправність; 6 - право на офіційні мови; 7 - право навчатися мовами меншостей. Всі ці права підлягають доцільним обмеженням, які виправдані у вільному та демократичному суспільстві. Суди мають вирішувати, якими можуть бути такі обмеження.
   Підкреслимо деякі особливості стосовно ряду прав та свобод. У рамках права на пересування Канада приділяє особливу увагу гарантуванню права на в'їзд. З огляду на високий рівень економічного розвитку, потребу у фахівцях різних напрямів діяльності (переважно інженерні та технічні спеціальності), Канада, як і багато держав, розробила спеціальну програму, що заохочує імміграцію зазначеної категорії осіб, засновану, у першу чергу, на цілій системі конституційно-правових норм. Щодо основних та юридичних прав, права на рівність, викладених у Хартії, парламент чи провінційні законодавчі установи можуть приймати закони, що порушують будь-яке з цих прав, крім права на рівність, що забороняє дискримінацію за статтю (чоловік і жінка рівні перед законом). Ці закони матимуть силу, незважаючи на той факт, що суперечать тому чи іншому положенню Хартії. Такий закон може діяти тільки п'ять років, але його дія може бути поновлена на подальші періоди у п'ять років. Офіційними мовами Канади вважаються англійська і французька для будь-яких установ уряду та парламенту Канади і для уряду і Законодавчих зборів Нью-Бран-свіка. Кожен має право користуватися будь-якою мовою у парламенті та Законодавчих зборах Нью-Брансвіка. Акти парламенту та Законодавчих зборів Нью-Брансвіка, а також документи і протоколи засідань обох установ мають складатися і вестися обома мовами. Заяви та інші справи можуть оформлятися у федеральних судах і у судах Нью-Брансвіка англійською або французькою мовами. Будь-який громадянин має право спілкуватися з урядом та парламентом Канади, а також з урядом і Законодавчими зборами Нью-Брансвіка обома мовами, залежно від доцільності використання тієї чи іншої мови. Хартія підтверджує існуючі конституційні гарантії щодо використання англійської та французької мов у Законодавчих зборах та судах Квебека і Манітоби.
   Особливий інтерес становлять права меншин на освіту рідними мовами, які є двобічними. По-перше, у будь-якій провінції громадяни Канади, які мають дитину, що здобула чи здобуває початкову або середню освіту англійською або французькою мовою, мають право на те, щоб усі їхні діти здобували освіту тією ж мовою у навчальних закладах для мовних меншин, фінансованих з громадських фондів, де кількість дітей це дозволяє. Громадяни, які здобули початкову освіту в Канаді англійською чи французькою мовою, але мешкають у провінції, де ця мова є мовою англійської чи французької лінгвістичної меншини, мають право на те, щоб їхні діти здобували початкову та середню освіту відповідною мовою, якщо вистачає дітей для створення класів. По-друге, у кожній провінції, крім Квебека, громадяни, рідною мовою яких є мова англійської чи французької лінгвістичної меншини, мають право на те, щоб їхні діти здобули початкову і середню освіту відповідною мовою (якщо їх кількість це дозволяє). Це право буде поширене на Квебек тільки за умови згоди Законодавчих зборів або уряду Квебека. У Хартії передбачено, що гарантії, які вона надає щодо деяких прав і свобод, “не повинні тлумачитися як відмова від будь-яких інших прав і свобод, якими користуються громадяни Канади”, вона буде тлумачитись “у такий спосіб, що відповідає збереженню та збагаченню багатогранної культурної спадщини Канади”. Тут також стверджується, що будь-яка стаття Хартії “не відміняє і не принижує інші права та привілеї, гарантовані Конституцією Канади стосовно релігійних, відособлених чи нетрадиційних навчальних закладів” (пункти 26,27, 29). Конституційне положення затверджує, що гарантії використання англійської та французької мов не заперечують або не принижують юридичні права, звичаї та привілеї щодо використання інших мов. Ці права є і залишаються непохитними.
   Конституція також передбачає судові гарантії (пункти 7-14). Наприклад, кожен має право на захист від необгрунтованих обшуків і накладення арешту на майно.
   Дуже важливою рисою Хартії є те, що федеральні і провінційні закони можуть ставитися під сумнів та відкидатися судами на тій підставі, що вони порушують Хартію. Саме це положення Білля про права, закладене в американську Конституцію, протягом вже майже 200 років дуже добре знайоме американцям. Для канадців це положення нове, майже революційне і значно розширює юрисдикцію судів. Пункт 1 Хартії передбачає гарантовані Хартією права, які “підлягають лише доцільному обмеженню, що явно виправдовується у вільному та демократичному суспільстві”. Суди вирішуватимуть, яким є зміст використаних тут висловів “доцільні”, “явно виправдовуються” і “вільному та демократичному суспільстві”, їх постанови можуть залишити за парламентом і Законодавчими зборами більшість повноважень, що вони мали перед тим, як набула чинності Хартія; вони можуть також певною мірою обмежити більшість із цих повноважень. Щодо поправок до Хартії, то вони вносяться лише за згодою семи провінцій, населення яких складає не менше половини загальної кількості населення десяти провінцій (крім положень щодо використання мов у Нью-Брансвіку, поправки до яких можуть бути внесені спільно парламентом та провінційними Законодавчими зборами).
   Характеристика правового статусу особи не була б повною, якщо упустити права корінних народів Канади, що гарантуються Конституційним актом 1982 р. По-перше, він стверджує, що гарантія деяких прав і свобод “не розглядатиметься як заперечення чи приниження будь-яких прав аборигенів, договірних та інших прав і свобод, якими послугуються аборигенні народи Канади”, включаючи права і свободи, затверджені Королівською прокламацією 1763 p., а також будь-які права і свободи, здобуті шляхом урегулювання земельних питань (частина 1, п. 25 “Хартії прав і свобод”). По-друге: “Існуючі аборигенні та договірні права аборигенних народів Канади визнаються та підтверджуються цим актом”, при цьому визначається, що до аборигенних народів належать індіанці, іннуїти та метиси. По-третє, 1983 р. в п. 35 частини 2 “Права корінних народів Канади” до Акта було вперше внесено поправку (набула чинності 21 червня 1984 p.), що роз'яснює зміст терміну “права, що випливають з договорів”. До них були віднесені права і свободи, здобуті внаслідок узгодження земельних питань або які ще могли бути здобутими таким шляхом. При цьому підкреслювалося, що вони гарантовані однаковою мірою чоловікам та жінкам. Цей пункт також встановлює, що не будуть вноситися поправки до конституційних положень, що стосуються індіанців та індіанських резервацій, прав і свобод аборигенів, гарантованих Хартією прав і свобод без обговорення на конференції перших міністрів із представниками корінних народів. Але в Канаді зберігається проблема дії звичаєвого права корінних жителів у національній правовій системі (як і у США, і в Австралії).
   Конституційний акт 1982 р. містить також частину 3 “ Зрівняння можливостей та регіональні розбіжності”. У ній стверджується: 1 - національний уряд і парламент, а також провінційні уряди і законодавчі установи “зобов'язані забезпечувати рівні можливості для добробуту канадців, економічного розвитку з тим, щоб зменшити розбіжності у можливостях, а також у наданні громадських послуг належної якості усім канадцям”; 2 - уряд і парламент Канади “зобов'язані витримувати принцип зрівняння виплат для того, щоб провінційні уряди мали достатні кошти для надання громадських послуг приблизно на однаковому рівні та з майже однаковим рівнем оподаткування”.