Вибори і референдум в Швейцарії Спеціальної глави про виборчу систему в Конституції Швейцарії не міститься. Основні принципи її, а також порядок проведення виборів закріплені в статтях стосовно правового статусу громадян і у відділі 5 - “Федеральні органи влади”. У відповідності зі ст. 136 Конституції при федеральних виборах і голосуваннях “усі швейцарці і швейцарки” мають однакові політичні права й обов'язки. Право голосу належить тим із них, хто досяг 18 років і за федеральним правом не позбавлений активного цивільного права. Членом національної ради може бути обраний будь-який виборець. Виборчі права в кантонах і комунах регулюються кантональним виборчим правом. Федеральне законодавство передбачає позбавлення політичних, а отже, виборчих, прав на термін від двох до десяти років за вчинення злочину, що спричинило покарання у виді позбавлення волі. Кантони позбавляють виборчих прав душевнохворих, позбавлених волі на термін більше року. Ценз осілості на федеральному рівні не передбачений. Якщо у виборця немає постійного місця проживання, він повинен зареєструватися за 10 днів до дня голосування, представивши документи про народження. На кантональному і комунальному рівні ценз осілості зазвичай складає три місяці (ст. 39). “Швейцарці і швейцарки, що знаходяться за кордоном”, можуть брати участь у голосуваннях на федеральному рівні. Допускається голосування поштою. У Швейцарії діє змішана виборча система. Національна рада (нижня палата парламенту) обирається - за пропорційною системою, а Рад кантонів (верхня палата) - за мажоритарною системою в два тури. Вибори кантональних парламентів (великих рад) проводяться за пропорційною системою, а у напівкантонах діє мажоритарна виборча система. Швейцарському конституційному праву притаманний інститут невизнання імперативного мандата, що знайшов закріплення в ст. 161 - “заборона імперативного мандата”. Іншим інститутом безпосередньої демократії у Швейцарії (крім виборів) є референдум. У середині XX ст. й особливо після Другої світової війни цей інститут здобув у країні велику популярність. Діюча Конституція містить спеціальну главу “Ініціатива і референдум” (розділ 4, глава 2), норми якої закріпили утримання і процедуру проведення референдуму. Відповідно до Конституції референдуми підрозділяються на обов'язкові (ст. 140) і факультативні (ст. 141). Обов'язковий референдум означає, що відповідне питання життя країни може бути вирішене тільки шляхом проведення референдуму. Коло таких питань зазначене у Конституції (ст. 140). Це: перегляд Конституції; приєднання до організацій колективної безпеки або до національних співтовариств; оголошення терміновими федеральних законів, що позбавлені конституційної основи, і тривалість дії яких перевищує один рік. Ці закони повинні бути передані на голосування протягом одного року з часу їхнього прийняття Федеральними зборами. Обов'язковість підтвердження референдумом також вимагає народної ініціативи (100 тис. “громадян і громадянок”), що ведуть до повного перегляду Конституції; принцип повного перегляду Конституції у випадку розбіжностей між палатами парламенту. Рішення на загальнообов'язковому референдумі схвалюються більшістю народу і більшістю кантонів. Результат народного голосування в кантоні вважається за голос кантону, а у напівкантоні - півголоса. Такі рішення є загальнообов'язковими, не потребують ніякого схвалення або утвердження. Факультативний федеральний референдум може проводитися з питань прийняття, схвалення або зміни федеральних законів або постанов, а також схвалення міжнародних договорів (ст. 141), що мають невизначену тривалість дії, не можуть бути денонсовані. Факультативний референдум проводиться у формі голосування народу федерації. Рішення, приймається більшістю народів і має рекомендаційний характер. На кантональному рівні референдум поширений ще більш, ніж на федеральному. Для референдумів, як і для виборів, характерний досить високий рівень абсентеїзма.
|