Правове регулювання громадських об'єднань в Франції

   Конституція Франції 1958 року уперше визначила (ст. 4) роль політичних партій і угруповань, які активно впливають на політичне життя країни і сприяють вираженню думок у ході виборів. У Франції діє кілька десятків політичних партій, з яких на виборах до парламенту, зазвичай, бере участь понад 40. Партійна система Франції дуже динамічна, оскільки партії часто виникають, зникають, зливаються, блокуються, змінюють свою політичну орієнтацію й назви.
   До найбільш значних політичних партій лівої частини політичного спектра належать такі партії: Французька соціалістична партія (близько 900 тис. членів), Французька комуністична партія (близько 400 тис. членів), Об'єднана соціалістична партія, Рух лівих радикалів, Рух реформаторів. До лівих партій примикає і партія “Зелених”, яка на виборах 1977 р. набула парламентського представництва. До правих партій належать: Республіканська партія (близько 160 тис. членів), Республіканська партія радикалів і радикал-соціалістів, партія “Центр соціальних демократів” (ЗО тис. членів). Національний фронт (25 тис. членів) займає вкрай праві центристські позиції, виступаючи, зокрема, за вигнання з країни емігрантів з колишніх колоній.
   Важливу роль у політичному житті країни відіграє партія “Об'єднання на підтримку Республіки” (близько 900 тис. членів), заснована 1958 р. прихильниками генерала де Голля. Партія обстоює самостійність Франції на міжнародній арені та “асоціацію праці й капіталу” у внутрішній політиці. Ця партія, як і Республіканська, за своєю політичною орієнтацією є право-консервативною, що захищає режим сильної влади.
   Правоцентристські політичні групи створили політичне об'єднання - “Спілку за французьку демократію” (СФД), що найбільшого успіху досягло 1974 p., коли його лідер був обраний Президентом Республіки. На місцевих муніципальних і кантональних виборах СФД має стабільний успіх. В останні два десятиліття СФД виступає в основному як молодший партнер об'єднання на підтримку Республіки.
   Украй праві (“Національний фронт” ле Пена) виступають з ультраправих націоналістичних позицій (за наведення порядку, виселення з країни арабів і мусульман, “чистоту нації”, висувають інші політичні гасла). Популярність партії постійно зростає, ле Пен на президентських виборах 1995 року набрав близько 15% голосів і ледь не вийшов у 2-й тур із соціалістом Л. Жоспеном, випередивши Ж. Ширака.
   Визначаючи статус політичних партій, Конституція закріплює принципи їх створення і діяльності та основні напрями діяльності. Стаття 4 Конституції проголошує, що партії створюються і здійснюють свою діяльність вільно, сприяють висловленню думок голосуванням і повинні поважати принципи національного суверенітету і демократії.
   У Франції, як у деяких інших країнах, немає спеціального закону про політичні партії, а їх створення і діяльність регулюються загальними законами про асоціації 1901 р. та 1971 р. Тому для своєї легалізації партія, як і будь-яке об'єднання громадян, повинна подати до префектури департаменту поряд із зазначенням назви і мети її створення такі дані: місцезнаходження її органів, прізвища, заняття і місце проживання членів її керівництва. До декларації додаються два примірники Статуту партії.
   Уперше в 90-х роках минулого століття у Франції було законодавчо регламентовано питання про фінансування політичних партій громадянами і державою (1988 р. було прийнято Закон про фінансову гласність політичного життя). Закон передбачає державне фінансування пропорційно їх популярності, головним критерієм якої є кількість місць, отриманих у парламенті на останніх виборах, кількість кандидатів, яких висуває партія (не менше 75), а також сума пожертвувань, зібраних партією. Забороняється фінансування політичного життя юридичними особами (крім самих політичних асоціацій). Закон також встановлює граничні суми пожертвувань з боку фізичних осіб.
   Контроль за фінансуванням політичних партій здійснюється Національною комісією з рахунків виборчих кампаній і політичного фінансування, перед якою партії фінансово звітують.
   Давні традиції у Франції має профспілковий рух, в якому виділяються три основні об'єднання: Загальна конфедерація праці (600 тис. членів), “Форс увриєр” (“Робоча сила”, 400 тис. членів). Французька демократична конфедерація християнських трудівників містить 2300 профспілкових організацій (100 тис. членів). У країні існують і дрібніші профспілкові об'єднання.
   Профспілки у Франції організовані в основному за виробничим принципом. Вони виконують важливу роль у виробничих радах на підприємствах. Проте при цьому необхідно мати на увазі значну роздрібненість профспілкового руху, орієнтацію керівництва профспілкових об'єднань на різні політичні сили.
   Основною організацією підприємців Франції є Національна рада французького патронату, створеного 1946 р. Він об'єднує власників і керівників півтора тисяч компаній. Крім цього, у Франції діють торгові й промислові палати, об'єднані в Асамблеї палат торгівлі та промисловості, а також Торгову і промислову палати Парижа. Членство підприємств Франції у цих двох палатах є обов'язковим, оскільки вони здійснюють і деякі інші публічні функції.