Підручники онлайн
Партнери

Авторські реферати,
дипломні та курсові роботи

Предмети
Аграрне право
Адміністративне право
Банківське право
Господарське право
Екологічне право
Екологія
Етика та Естетика
Житлове право
Журналістика
Земельне право
Інформаційне право
Історія держави і права
Історія економіки
Історія України
Конкурентне право
Конституційне право
Кримінальне право
Кримінологія
Культурологія
Менеджмент
Міжнародне право
Нотаріат
Ораторське мистецтво
Педагогіка
Податкове право
Політологія
Порівняльне правознавство
Право інтелектуальної власності
Право соціального забезпечення
Психологія
Релігієзнавство
Сімейне право
Соціологія
Судова медицина
Судові та правоохоронні органи
Теорія держави і права
Трудове право
Філософія
Філософія права
Фінансове право
Цивільне право
Цивільний процес
Юридична деонтологія




Конституція Німеччини

Конституція Німеччини

   Німеччина як єдина держава існує понад 100 років. За цей час були прийняті три загальнонімецькі конституції. Прийняття кожної з них відповідало перехідним етапам в історії розвитку держави.
   Перша конституція Німеччини була дарована Імператором Вільгельмом І в 1871 р. Вона юридично закріпила об'єднання країни. 6 лютого 1919 р. Національні збори, обрані на підставі загальних виборів і наділенні установчими повноваженнями, прийняли другу загальногерманську конституцію, яка увійшла в історію, як Веймарська (м. Веймар, де проходило засідання Національних зборів). Це була одна з найдемократичніших конституцій свого часу. Разом з тим, конструкцію державної влади, яка була закріплена конституцією, навряд чи можна вважати вдалою. Великі повноваження голови держави вкупі з тривалим терміном повноважень (7 років), відсутність реальної “стримуючої” противаги в особі парламенту, права якого були значно урізані, призвели до узурпації влади в країні фашистами в 30-х роках XX ст.
   Нині діюча конституція Німеччини 1949 р. офіційно іменується Основним законом. Основний закон Федеративної Республіки Німеччина був створений у 1949 р. з метою надання державі на “перехідний період” нового, вільнодемократичного ладу. Основний закон був задуманий не як остаточна конституція, а як тимчасовий закон. За народом Німеччини залишалося право “у вільному самовизначенні досягти єдності і свободи Німеччини”. Згодом Основний закон виявився здатним нести навантаження фундаментом стабільного демократичного суспільства. Заповідь Основного закону про возз'єднання була виконана у 1990 р. На засадах Договору про об'єднання, який регулював вступ НДР до Федеративної Республіки, по-новому були сформульовані преамбула і заключна стаття Основного закону. Відтепер текст конституції документує, що німецький народ із приєднанням НДР знову досяг своєї єдності. Від 3 жовтня 1990 р. Основний закон є чинним для всієї Німеччини.
   Його основні засади у вигляді “франкфуртських документів” були розроблені у червні 1948 р. на конференції представників окупаційної влади з прем'єр-міністрами земель у Франкфурті-на-Майні. На цій же конференції був створений комітет з 22 німецьких фахівців у галузі конституційного права, який відповідно до “франкфуртських документів” підготував проект конституції. Для остаточної редакції і ухвалення проекту конституції була сформована парламентська рада із 65 представників земель. Робота парламентської ради до самого прийняття конституції проходила під контролем і тиском влади країн Заходу. Після прийняття Основного закону парламентською радою, його ухвалення окупаційними владами і ратифікацією ландтагами земель 23 травня 1949 р. відбулася процедура його підписання.
   Конституція ФРН має елемент октроїрованості, оскільки в процесі її розробки та прийняття була велика роль окупаційних влад. Безсумнівним впливом західної окупаційної влади можна пояснити і зміст ст. 24, яка передбачає обмеження суверенітету ФРН, який припускає можливість “передати верховну владу міждержавним установленням”.
   У цілому, конституція ФРН подібно до інших післявоєнних конституцій є відображенням нового співвідношення соціальних сил як усередині країни, так і на міжнародній арені. Конституція Німеччини виходить із принципів загальнолюдських цінностей: демократії, розподілу влади, рівності, справедливості тощо. Федеративна Республіка Німеччина визначається конституцією як демократична, соціальна і правова держава. В багатьох місцях конституції можна відчути прагнення уникнути помилок, що призвели до падіння демократичної Веймарської республіки. Законодавцями у 1948 р. були, як зазначалося вище, прем'єр-міністри утворених у західних окупаційних зонах земель і Парламентська рада, яка була обрана ландтагами. Ця Рада за головуванням Конрада Аденауера схвалила основний закон, що був оприлюднений 23 травня 1949 р.
   Під час урочистостей до 40-го ювілею Федеративної Республіки у 1989 р. Основний закон був визнаний найкращою і найвіль-нішою Конституцією, яка будь-коли існувала на німецькій землі. Його вимоги стали дійсністю суспільства. Як жодна інша серед колишніх німецьких конституцій, Основний закон увійшов у свідомість громадян і визнавався ними. З Основним законом була народжена держава, яку до сьогодні оминали серйозні конституційні кризи.
   Основні права. На першому місці у конституції закріплено каталог основних прав і обов'язків держави щодо поважання і захисту гідності людини. Ця гарантія доповнюється загальним правом на вільний розвиток особистості. Надається широкий захист від протиправних втручань держави. На поважання людської гідності і свободу особистості можуть розраховувати рівною мірою як німці, так й іноземці. До класичних прав, що називає Основний закон, належить свобода віросповідання, свобода слова (включаючи свободу преси) і гарантія власності. Сюди належать також свобода мистецтва і науки, право утворювання коаліцій, право захисту таємниці листування, поштових і телеграфних відправлень, принциповий захист від примусу до праці й примусової роботи, недоторканність житла, а також право відмовлятися від військової служби з міркувань совісті.
   Громадянські права, що на протилежність вищеназваним стосуються лише німецьких громадян, торкаються переважно політичних прав співучасті і права вільної професійної діяльності. По суті, сюди належать право на проведення зборів, право засновувати спілки і товариства, право вільного пересування територією Федеративної Республіки (включаючи виїзд), право вибору професії і роботи за фахом, заборона видачі громадян іншим державам, а також виборче право.
   Поруч із правами свободи стоять права рівноправності. Основний закон конкретизує загальне положення про рівність всіх людей перед законом визначенням, що ніхто не може зазнати обмежень або одержати перевагу завдяки статі, походженню, расі, мові, батьківщині, вірі, або політичному світогляду. Виразно зазначається рівноправність чоловіка і жінки, і, нарешті, конституція гарантує всім німцям рівний доступ до громадських служб.
   Основні права розглядають також відношення окремого громадянина до таких соціальних об'єднань, як шлюб, сім'я, церква, школа, але також держави, надто у її властивості як соціальна держава. Вони частково гарантують громадянинові безпосередні домагання на послуги з боку держави, як, наприклад, на державне забезпечення.
   Основним правом, що вже за своєю суттю стосується лише іноземців, є вперше гарантоване в німецькій конституції право притулку, яке дає політичне переслідуваним іноземцям право на політичний притулок на терені Федеративної Республіки. Багаторічне, а останніми роками майже неконтрольоване прибуття до Німеччини сотень тисяч шукачів притулку, що в переважній більшості не зазнавали ніякого політичного переслідування у своїх країнах і мали лише економічні мотиви в своїх домаганнях на отримання притулку, загрожувало вичерпати можливість застосування основного плану на політичний притулок до дійсно переслідуваним.
   Після довгих, здебільшого палких дебатів між прихильниками необмежено діючого від 1949 р. безприкладного у світі основного права на політичний притулок і поборниками нової редакції права на притулок, що відповідає дійсності, з метою збереження його основного значення і приведення у відповідність із правовими нормами всіх інших країн ЄС була схвалена потрібними для цього двома третинами голосів Німецького бундестагу поправка до права на політичний притулок. Не торкаючись основного положення “Переслідувані з політичних мотивів мають право на притулок”, від липня 1993 р. діє нова стаття Основного закону, що уможливлює нову процедуру розглядання заяв щодо надання притулку. Наріжними положеннями нового формулювання права на притулок є:
   - іноземці з держав ЄС або “надійних третіх країн”, тобто країн, де гарантується застосування Женевської конвенції про біженців і Європейської конвенції про права людини, не можуть посилатися на право політичного притулку; не виникає навіть (тимчасового) права на отримання притулку;
   - процедура розглядання заяв щодо надання притулку скорочується;
   - внаслідок запобіжних заходів унеможливлюється багаторазове одержання державної допомоги;
   - прожитковий мінімум шукачів притулку забезпечується принципово шляхом натуральної допомоги.
   Окремі основні права можуть згідно з конституцією обмежуватися безпосередньо законом або посередньо на підставі певного закону. Але ніколи ніякий закон на може змінювати суттєвого змісту основного права. Основні права є безпосередньо діючим правом. Це одне з найважливіших нововведень Основного закону порівняно з колишніми конституціями, каталоги основних прав яких у правовому відношенні базувалися на зобов'язуючих програмних деклараціях. Сьогодні усі три гілки державної влади, парламенти як законодавці, так само, як і уряди, суди, адміністративні органи, поліція і збройні сили зобов'язані суворо дотримуватися основних прав. Кожний громадянин має право оскаржити рішення або дії держави у Федеральному конституційному суді, якщо він відчуває себе позбавленим одного із основних прав. Внаслідок приєднання до Європейської конвенції захисту прав людини і основних свобод у 1952 р. Федеративна Республіка Німеччина від 1955 р. підлягає міжнародному контролю за дотриманням прав людини. Стаття 25 цієї Конвенції дає право громадянам країн, що її підписали, на оскарження дій власної держави перед Європейською комісією і Європейською судовою палатою. У 1973 р. Федеративна Республіка ратифікувала також Міжнародні пакти прав людини Організації Об'єднаних Націй.

 
< Попередня   Наступна >